Вашингтон просить Мелоні стати «засновницею» International Stabilization Force для Гази, аби додати легітимності плану Трампа й зняти дефіцит партнерів.
Запрошення США до Італії прозвучало в момент, коли близькосхідна дипломатія знову шукає «якорі довіри». Йдеться про участь Рима серед засновників International Stabilization Force (ISF) для Гази — без направлення італійських військ.
Суть пропозиції прагматична: Італія може «зайти» через тренування майбутньої палестинської поліції та політичний вплив на арабські столиці, Ізраїль і палестинців. Вашингтон таким чином хоче посилити вагу ініціативи, яка буксує.
Рішення тепер — у руках Джорджії Мелоні, а офіційного підтвердження від Рима немає. Білий дім також уникає деталей, обіцяючи оголошення «скоро». Це означає: переговори тривають, а ставки зростають.
За попереднім аналізом Дейком, запит до Італії — спроба вирішити одразу дві проблеми: нестачу союзників, готових «поставити підпис», і сумніви щодо керованості проєкту. Риму відводять роль політичного «поручителя», не солдата.
Контекстом виступає ширший «мирний план з 20 пунктів», який адміністрація Трампа подає як дорожню карту поствоєнної стабілізації Гази. План пов’язують із «Board of Peace», що має здійснювати нагляд і мобілізувати ресурси.
Найвразливіша точка — довіра до самого механізму. Ідея «Board of Peace» уже викликала суперечки через персоналізацію керівництва та фінансові умови участі. Платна «постійна» участь виглядає як клуб за внеском.
Реакції союзників показові: частина країн ставиться обережно, інші — дистанціюються. У медіа звучало, що церемонію підписання хартії багато партнерів фактично проігнорували, а це б’є по репутації процесу.
Італія вже демонструвала застереження: Reuters писав, що Рим не планував приєднуватися до «Board of Peace» через конституційні обмеження участі в органах, де країни не мають рівних прав. Це пояснює обережність Мелоні й зараз.
Саме тому формат «ISF без військ» — політично зручніший. Він дає Мелоні можливість підтримати зусилля США, не заходячи в зону, де опозиція одразу атакує за «втягування» у війну або за порушення конституційної логіки.
Паралельно Вашингтон намагається підкріпити ініціативу міжнародно-правовою рамкою. У заяві Білого дому згадують резолюцію РБ ООН 2803 (2025) як документ, що «схвалив» підхід і дозволив створення тимчасових механізмів стабілізації.
У тексті резолюції 2803 прямо йдеться про можливість створення International Stabilization Force та про підтримку підготовки «перевірених» палестинських поліцейських сил. Це робить італійський внесок у тренування поліції логічним «вписуванням» у мандат.
Чому саме Італія? Рим має робочі канали ізраїльського напрямку, досвід у середземноморській безпеці та здатність говорити з різними таборами без різких публічних розривів. Для США це — сигнал «європейської присутності» в проєкті.
Другий мотив — символічний. Після років війни та різкої поляризації будь-яка конструкція для безпеки Гази потребує облич, які не сприймаються як суто американські або суто регіональні. Європейський «засновник» знімає частину підозр.
Третій мотив — практичний дефіцит «чобіт на землі». За повідомленнями, США складно знаходять країни, готові надати війська для стабілізаційної місії. Тому Вашингтон розширює коаліцію через політичні та навчальні внески.
У цій логіці тренування палестинської поліції стає ключем: це дешевше й безпечніше для донорів, ніж бойова присутність, але дає довший ефект — інституцію правопорядку. Та ризик очевидний: без дієвого «парасолькового» захисту поліція лишається вразливою.
Ще один ризик — сприйняття в самій Італії. Італійський електорат розділений щодо Ізраїлю та гуманітарної ситуації в Газі, а будь-яка участь у «силах безпеки» може стати темою протестів і парламентських атак.
Не можна обійти й арабський вимір. Участь Італії як «політичного важеля» потрібна США для розмов із регіональними столицями: стабілізація Гази без бодай мовчазної згоди ключових арабських гравців виглядає паперовою.
Паралельно Ізраїль і ХАМАС лишаються на різних позиціях щодо послідовності кроків, безпекових гарантій і контролю. Саме тому Вашингтон шукає не лише ресурси, а й «довіру за столом» — навіть якщо це довіра дуже умовна.
Окрема лінія — фінансова. Модель «внесків за місце» для Board of Peace викликає скепсис у Європі: вона нагадує приватний клуб і створює ризики прозорості. Мелоні, яка й так балансує між Брюсселем і Вашингтоном, не хоче зайвого токсичного шлейфу.
Тому запрошення в ISF — спроба дати Італії «чистішу» точку входу. Рим може сказати: ми не купуємо місця, ми допомагаємо будувати безпеку й порядок через навчання та експертизу.
Як писав «Дейком» у матеріалі про «Board of Peace» і крихке перемир’я, головний дефіцит нинішнього плану — не ідеї, а механіка виконання та коаліція, що витримає критику. Саме на цю «коаліційну цеглину» і націлене запрошення до Мелоні.
Якщо Італія погодиться, це не гарантує прориву, але зменшить репутаційний вакуум навколо ISF. Якщо відмовиться — Вашингтону доведеться або знижувати амбіції місії, або шукати інших «європейських поручителів» ціною нових торгів.
Фінальний висновок простий: США тестують модель «безпека Гази через партнерів», але без зрозумілих правил і широкої підтримки навіть найкраща конструкція стане політичним тягарем. Для Мелоні це вибір між союзницьким жестом і внутрішньою ціною — а також між участю в архітектурі та ризиком стати її співвідповідальною.
