Європейський Союз увійшов у 2025 рік із парадоксом, який ще кілька років тому здавався політично неможливим. На тлі війни Росії проти України, санкційного тиску та постійних заяв про необхідність міжнародної ізоляції Кремля країни ЄС не скоротили, а навпаки — збільшили видачу шенгенських віз громадянам РФ. Причому зростання виявилося системним, а не технічним: кількість схвалених дозволів перевищила показники попереднього року більш ніж на десять відсотків.
Понад 620 тисяч шенгенських віз, виданих росіянам у 2025 році, стали сигналом того, що всередині Європи так і не сформувалася єдина стратегія щодо цивільної присутності громадян РФ на території ЄС. Формально санкційний режим продовжує посилюватися, але візова політика дедалі більше демонструє іншу логіку — економічну, туристичну та внутрішньополітичну.
Майже 77% усіх дозволів становили туристичні візи. Це означає, що головним мотивом поїздок залишився не бізнес, не гуманітарні причини і не політичний притулок, а звичайний туризм. За попереднім аналізом Дейком, саме туристичний сегмент став точкою найбільшого розколу між країнами Західної та Східної Європи після початку повномасштабної війни.
Центром цього нового візового курсу стала Франція. Париж не лише видав найбільшу кількість дозволів для громадян Росії, а й продемонстрував найшвидше зростання — понад 23% за рік. Фактично Франція перетворилася на головний канал доступу росіян до шенгенської зони після того, як країни Балтії, Польща та Фінляндія закрили свої кордони для туристичних поїздок із РФ.
Для східного флангу Європи така політика виглядає як стратегічна суперечність. Литва, Латвія, Естонія та Польща ще з 2022 року наполягають: поки триває війна проти України, російський туризм не може залишатися “нейтральним” явищем. У цих країнах питання віз давно вийшло за межі міграційної політики та стало елементом безпеки. Аргумент простий: неможливо одночасно говорити про стримування Кремля й підтримувати масовий туристичний потік із Росії.
Натомість Франція, Італія та Іспанія демонструють інший підхід. Для південних економік Європи російські туристи залишаються джерелом прибутків для готельного сектору, авіаперевезень, нерухомості та люксового ритейлу. Після пандемічної кризи туристична індустрія цих країн особливо чутлива до втрати платоспроможних відвідувачів. І хоча російський потік уже не порівняти з довоєнними масштабами, він усе ще має фінансове значення для окремих регіонів.
Саме тому суперечка навколо “Шенгенського барометра” переросла у внутрішній дипломатичний конфлікт. Коли статистика щодо росіян зникла з оновленої редакції документа на початку 2026 року, це викликало різку реакцію частини країн ЄС. Повернення цифр у технічному додатку лише підсилило підозри, що всередині Союзу існує небажання публічно демонструвати масштаби видачі віз громадянам РФ.
Особливо показовим є сам характер дискусії. Європа сперечається вже не лише про санкції, а про фундаментальне питання: чи повинні росіяни залишатися інтегрованими у європейський простір під час війни. Частина політиків переконана, що повна ізоляція лише посилить вплив кремлівської пропаганди всередині Росії. Інші вважають, що доступ до ЄС став символом безкарності для суспільства держави-агресора.
Ця суперечність дедалі сильніше впливає і на саму архітектуру Шенгенської зони. Формально віза, видана Францією чи Італією, відкриває доступ до більшості країн ЄС. Але на практиці низка держав уже створила власні бар’єри, закривши наземний транзит для росіян навіть із чинними шенгенськими документами. У результаті Європа фактично рухається до багаторівневої системи доступу, де єдина візова політика існує лише на папері.
Водночас Брюссель поступово посилює окремі обмеження. У 2025 році остаточно скасували практику багаторазових віз для громадян РФ. Тепер кожна поїздка вимагає нового пакета документів та окремого погодження. Крім того, у ЄС уже обговорюють механізми недопуску росіян, які брали участь у війні проти України. Якщо такі правила ухвалять, Європа вперше перейде від загальної візової політики до вибіркової системи безпекової фільтрації громадян РФ.
Однак нинішня статистика демонструє головне: попри жорстку риторику, Євросоюз так і не виробив єдиної відповіді на питання про межі контактів із російським суспільством. Поки східні члени ЄС бачать у туристичних поїздках елемент моральної та безпекової проблеми, частина Західної Європи продовжує трактувати їх як звичайну мобільність громадян.
Саме ця різниця підходів і стала одним із найпомітніших політичних розломів усередині Європи у четвертий рік великої війни.
