Європейська пенітенціарна система дедалі сильніше наближається до межі перевантаження. За даними Ради Європи, середній показник заповненості тюрем у країнах континенту вже перевищує 95 ув’язнених на 100 місць. У низці держав ситуація набагато критичніша — кількість арештантів перевищує доступні місця на 20–30%.
Найгірші показники мають Туреччина та Франція — по 131 ув’язненому на 100 місць. Далі йдуть Хорватія, Італія, Мальта, Кіпр, Угорщина та Бельгія. У багатьох країнах пенітенціарні системи фактично працюють у режимі постійного перевантаження.
Це вже не просто проблема умов утримання. Переповнені тюрми означають зростання насильства, погіршення медичної ситуації, радикалізацію ув’язнених та дедалі більший тиск на бюджети держав.
За попереднім аналізом «Дейком», нинішня криза європейських в’язниць напряму пов’язана з кількома великими процесами одночасно: жорсткішою кримінальною політикою, міграційними викликами, соціальною нестабільністю після пандемії та загальним посиленням політичного популізму навколо теми безпеки.
Європейські уряди дедалі частіше реагують на суспільний страх перед злочинністю посиленням покарань та збільшенням строків ув’язнення. Але сама інфраструктура багатьох пенітенціарних систем до цього виявилася неготовою.
Особливо показовою є ситуація у Франції та Італії — двох країнах, які роками вважаються символами перевантажених тюрем. Там проблема вже давно перетворилася на системну: хронічний дефіцит місць, нестача персоналу та затягнуті судові процеси лише поглиблюють кризу.
Туреччина ж залишається окремим випадком. Країна має найвищий рівень ув’язнення в Європі — 458 осіб на 100 тисяч населення. Це майже вчетверо вище за середньоєвропейський показник.
Така ситуація частково пояснюється масштабними політичними репресіями після спроби перевороту 2016 року, а також загальним посиленням авторитарної моделі управління.
Не менш важливою є й проблема досудового утримання. У середньому кожен четвертий ув’язнений у Європі ще не отримав остаточного вироку суду. В Албанії та Чорногорії частка таких людей перевищує половину всіх арештантів.
Це означає, що переповненість тюрем часто пов’язана не лише зі злочинністю, а й із повільністю судових систем та кризою правосуддя.
Окремим фактором залишається міграція. У середньому 17% ув’язнених у європейських тюрмах — іноземці. У Люксембурзі, Швейцарії та на Кіпрі їх частка перевищує половину всіх арештантів.
Саме ця статистика дедалі частіше використовується правими політичними силами у внутрішньоєвропейських дебатах про міграцію та безпеку. На фоні економічних труднощів і соціальної напруги тема злочинності серед мігрантів стає одним із головних інструментів політичної мобілізації.
Водночас дослідження Ради Європи фіксує ще одну тенденцію — старіння тюремного населення. Частка ув’язнених старших за 65 років поступово зростає, що створює додаткове навантаження на медичні системи в’язниць.
Показово також, що найпоширенішими злочинами залишаються наркозлочини, крадіжки та насильницькі злочини. Це свідчить, що європейські країни поки не знайшли ефективного балансу між кримінальним переслідуванням та профілактикою соціальних проблем.
На цьому фоні Україна виглядає окремим випадком. Рівень ув’язнення в країні за рік знизився на 18% — найбільше серед усіх держав Ради Європи. Частково це пояснюється війною, змінами у кримінальній політиці та залученням частини засуджених до військової служби.
Але загальноєвропейська тенденція залишається очевидною: континент дедалі сильніше стикається з кризою пенітенціарних систем.
І головна проблема полягає в тому, що переповнені тюрми вже давно стали не лише питанням кримінальної політики. Вони дедалі більше відображають ширшу кризу європейських держав — від перевантажених судів і соціальної нерівності до політичної поляризації та страху перед нестабільністю.
