Українська економіка вперше за роки війни відкрито зіткнулася з проблемою, яку ще недавно намагалися не формулювати публічно: країні бракує людей. Не окремих спеціалістів чи працівників певних галузей, а критичної маси робочої сили, без якої неможливе післявоєнне зростання, відновлення інфраструктури та запуск масштабної реконструкції.
Уряд уже не приховує масштабу проблеми. Для щорічного зростання ВВП на рівні 7% економіці необхідно близько 4,5 мільйона додаткових працівників протягом наступного десятиліття. Для країни, яка втратила частину населення через війну, окупацію та масову міграцію, це означає не просто кадровий дефіцит, а стратегічний виклик для держави.
На підконтрольній території нині перебуває близько 30 мільйонів людей, але офіційно працюють лише 10,5 мільйона. Ще приблизно 2,6 мільйона зайняті в тіньовому секторі. За попереднім аналізом «Дейком», саме структура ринку праці, а не лише демографія, стає головним обмеженням для економічного відновлення України.
Заява міністра економіки, довкілля та сільського господарства Олексія Соболева фактично закрила дискусію про масове залучення трудових мігрантів як основний сценарій для українського ринку праці. Кабмін прямо визначив інший пріоритет — повернення власних громадян.
Це важливий політичний сигнал. У багатьох країнах зі старінням населення дефіцит працівників компенсують імміграцією. Польща, Чехія, Німеччина та країни Балтії протягом останніх років активно відкривали свої ринки для зовнішньої робочої сили. Україна ж, попри очевидний кадровий голод, поки не готова повторювати цю модель.
Причина не лише в економіці. Влада дедалі чіткіше розуміє, що після війни боротьба точитиметься не тільки за інвестиції, а й за людей. Країна, яка втратить критичну частину працездатного населення, ризикує втратити темпи відновлення, внутрішній ринок і податкову базу. Саме тому повернення українців поступово перетворюється на окрему державну стратегію.
За кордоном нині перебуває понад шість мільйонів українців. Частина інтегрувалася в європейські економіки, отримала житло, роботу, доступ до медицини та освіти. Чим довше триває війна, тим складніше буде повернути цих людей назад. І в уряді це вже не приховують.
Соболев фактично окреслив мінімальний набір умов для повернення: житло, робота, школи, медицина та фінансова підтримка переїзду. Це виглядає як спроба перейти від емоційних закликів до прагматичної політики реінтеграції. Українські хаби за кордоном, які запускає Міністерство соціальної політики, мають не лише підтримувати зв’язок із громадянами, а й створювати інфраструктуру для їхнього повернення.
Втім, головна проблема полягає в тому, що економіка України вже зараз відчуває дефіцит кадрів швидше, ніж держава здатна створити умови для повернення людей. Бізнес говорить про нестачу працівників у промисловості, будівництві, логістиці, агросекторі, медицині та транспорті. Частина компаній уже змушена скорочувати темпи розвитку через брак персоналу.
Саме тому уряд паралельно намагається розширити внутрішній ринок праці. Йдеться про залучення молоді, людей старшого віку, детінізацію зайнятості та повернення до економіки тих категорій населення, які нині фактично випали з неї. Це означає, що кадрова політика поступово стає частиною ширшої моделі економічної мобілізації країни.
Окремо звучить і тема безпеки. Голова парламентського комітету з питань фінансів Данило Гетманцев прямо заявив, що масове залучення мігрантів із принципово іншого культурного середовища може створити нові соціальні ризики. Для країни, яка проходить через війну та масштабну внутрішню трансформацію, це питання стає не лише економічним, а й політичним.
Фактично Україна намагається уникнути сценарію, за якого відбудова держави відбуватиметься без самих українців. У короткій перспективі ставка на повернення громадян виглядає складнішою та дорожчою, ніж швидке відкриття ринку для зовнішньої робочої сили. Але в довгій перспективі саме вона може визначити, якою буде країна після війни — економікою тимчасових працівників чи державою, що змогла повернути власне населення.
Сьогодні уряд говорить про дефіцит робочої сили мовою цифр. Але за цими цифрами стоїть набагато глибше питання: чи зможе Україна після війни повернути не лише території та економіку, а й людей, без яких усе це втрачає сенс.
