Під час переговорів із Дональдом Трампом у Пекіні голова КНР Сі Цзіньпін нібито заявив, що Володимир Путін може “пошкодувати” про рішення вторгнутися в Україну. Саме формулювання виглядає дипломатично стриманим, але для китайської політичної мови воно є надзвичайно показовим.
Пекін роками уникав будь-яких прямих оцінок дій Кремля. Китай не засуджував вторгнення, критикував санкції Заходу і фактично залишався головним економічним тилом Росії. Але водночас Сі Цзіньпін завжди обережно дистанціювався від прямої підтримки самої війни.
Тепер, якщо інформація FT відповідає дійсності, риторика Китаю може переходити в нову фазу — від нейтральної обережності до прихованого сигналу про стратегічне розчарування Москвою.
За попереднім аналізом «Дейком», головна причина можливої зміни тону Пекіна — не симпатії до України, а дедалі більша токсичність російської війни для самих китайських інтересів.
Чотири роки затяжного конфлікту не принесли Росії швидкої перемоги, але створили масштабну глобальну нестабільність, яка починає шкодити й Китаю: руйнуються торговельні ланцюги, зростає геополітична напруга, формується новий блоковий поділ світу, а США дедалі активніше переорієнтовують союзників на стримування не лише Росії, а й самого Китаю.
Для Пекіна це стратегічно небезпечний сценарій.
Саме тому слова про те, що Путін може “пошкодувати” про вторгнення, можуть означати значно більше, ніж просто оцінку війни. Це може бути сигналом, що Китай починає сприймати російську кампанію не як інструмент послаблення Заходу, а як фактор, який поступово підриває глобальну стабільність і шкодить самому Пекіну.
Особливо важливим є контекст цих заяв. Вони пролунали після переговорів Сі з Трампом — у момент, коли США та Китай намагаються уникнути прямого геополітичного зіткнення, попри жорстку конкуренцію.
У такій ситуації Пекін може демонструвати Вашингтону готовність до більш прагматичної позиції щодо війни в Україні, особливо якщо конфлікт дедалі більше перетворюється на глобальний економічний тягар.
Показово й інше: Financial Times зазначає, що раніше Сі не дозволяв собі персональних оцінок Путіна чи війни навіть у приватних розмовах із Джо Байденом. Це означає, що нинішня фраза — якщо вона справді пролунала — була свідомо продуманим сигналом.
Водночас не варто переоцінювати можливий розворот Китаю. Пекін не збирається ставати союзником Заходу проти Росії. Китай усе ще зацікавлений у збереженні Москви як стратегічного партнера, джерела ресурсів і геополітичного контрбалансу США.
Саме тому найближчим часом навряд чи варто очікувати різкої зміни китайської політики. Але тональність може поступово змінюватися.
Особливо на фоні того, що війна дедалі більше заходить у стратегічний тупик. Росія не може досягти вирішальної перемоги, Україна продовжує завдавати ударів углиб російської території, а Захід зберігає підтримку Києва попри втому від конфлікту.
Для Китаю це означає головне: війна перестає бути короткостроковим кризовим фактором і перетворюється на довготривалий елемент глобальної нестабільності.
Показовою є і ще одна деталь переговорів. За даними FT, Трамп запропонував Сі і Путіну співпрацювати проти Міжнародного кримінального суду. Сам факт такої розмови демонструє, наскільки швидко змінюється архітектура світової політики, де великі держави дедалі частіше намагаються будувати ситуативні союзи поза традиційними правилами міжнародного права.
На цьому фоні майбутній візит Путіна до Китаю набуває особливого значення. Кремль явно розраховує продемонструвати, що стратегічний союз із Пекіном залишається непорушним. Але після публікації FT увага буде прикута вже не лише до спільних заяв, а й до деталей — інтонацій, формулювань і рівня публічної підтримки.
Бо головне питання сьогодні полягає не в тому, чи відмовиться Китай від Росії. Пекін цього не зробить.
Головне питання — чи починає сам Китай поступово доходити висновку, що війна Путіна стала стратегічною помилкою не лише для Росії, а й для всього геополітичного балансу, на який розраховував Сі Цзіньпін.
