У російсько-українській війні настав переломний момент. Таку заяву зробив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, наголосивши, що нині змінюється баланс сил, а міжнародний тиск на Росію поступово посилюється.
Про це він написав у соціальній мережі X після участі в неформальній міністерській зустрічі Ради Україна–НАТО, яка відбулася за участі глав зовнішньополітичних відомств країн Альянсу.
За словами Сибіги, Україна продовжує утримувати оборону, а чисельна перевага Росії більше не є визначальним фактором на полі бою. Він підкреслив, що ситуація змінюється, і війна входить у фазу, коли стратегічні рішення та міжнародна підтримка відіграють дедалі більшу роль.
Міністр окреслив три ключові складові, необхідні для досягнення миру: дипломатію, тиск і силу. Саме поєднання цих елементів, на його думку, здатне створити умови для реального просування до завершення війни.
Окремо Сибіга наголосив на необхідності посилення санкційного та політичного тиску на Росію. Він зазначив, що без довгострокових обмежувальних заходів та додаткових важелів впливу досягти стабільного миру буде неможливо.
Під час зустрічі з союзниками міністр також звернув увагу на зростання загроз з боку Білорусі та закликав партнерів до більш рішучих кроків стримування, щоб запобігти подальшій ескалації та розширенню конфлікту.
Сибіга підкреслив, що Україна сьогодні вже не є лише отримувачем допомоги. За його словами, країна поступово перетворюється на повноцінного учасника системи безпеки Європи, готового ділитися власним досвідом із союзниками та брати участь у формуванні нової архітектури безпеки.
Він також подякував партнерам за підтримку, окремо відзначивши Швецію як надійного союзника. Окремо глава МЗС звернув увагу на рішення НАТО щодо підвищення оборонних витрат до 5% ВВП, назвавши це історичним кроком для Альянсу.
Тема можливого переломного моменту у війні останнім часом дедалі частіше звучить і серед західних партнерів. Зокрема, міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус також заявляв про ознаки змін у динаміці бойових дій, відзначаючи як внутрішні економічні труднощі Росії, так і поступове посилення позицій України.
Водночас українська позиція щодо майбутнього мирного врегулювання залишається незмінною: Київ не розглядає варіантів територіальних поступок і наполягає на збереженні поточної лінії фронту як базового орієнтиру для будь-яких переговорів.
Таким чином, у дипломатичному вимірі дедалі чіткіше формується уявлення про нову фазу війни, в якій вирішальне значення матимуть не лише бойові дії, а й довгострокова міжнародна підтримка, санкційний тиск та здатність сторін утримувати стратегічну стійкість.
