Дональд Трамп відступив від заяви, яка могла суттєво змінити архітектуру української протиповітряної оборони. На початку липня він публічно допустив передачу Україні права виробляти ракети для систем Patriot, однак наприкінці місяця заявив, що жодної остаточної домовленості не існує.
Для Києва ця зміна означає значно більше, ніж черговий дипломатичний розворот. Patriot залишається найнадійнішим інструментом для перехоплення російських балістичних ракет, а запас відповідних перехоплювачів обмежений. На тлі нових ударів по столиці питання виробництва ракет стало частиною боротьби не за майбутню перевагу, а за щоденне виживання міст.
Ще 8 липня, під час зустрічі з Володимиром Зеленським на полях саміту НАТО в Анкарі, Трамп погодився надати Україні право виробляти Patriot і пообіцяв передати необхідні знання. Формулювання було прямим і не залишало враження, що йдеться лише про попередню дискусію.
За оцінкою Дейком, саме ця різниця між публічною обіцянкою та подальшою відмовою є головною політичною суттю епізоду. Україна отримала сигнал про готовність США перейти від разових постачань до глибшої оборонно-промислової співпраці, але менш ніж за місяць цей сигнал був фактично відкликаний.
На засіданні кабінету Трамп уже наполягав, що Сполучені Штати не погоджували передачу технологій. Він пояснив обережність ризиком поширення військових секретів і можливістю того, що держава, яка сьогодні є партнером, колись може стати противником.
Цей аргумент відображає традиційний страх Вашингтона перед втратою контролю над чутливими оборонними технологіями. Patriot — не просто ракета чи пускова установка, а складна система, яка поєднує радари, програмне забезпечення, командні модулі, логістику й перехоплювачі різних типів.
Передача ліцензії вимагала б участі американського уряду, Raytheon, Lockheed Martin та українських виробників. Навіть у разі політичної згоди запуск виробництва зайняв би місяці або роки, потребував би захищених підприємств і став би одним із пріоритетних об’єктів для російських ударів.
Проте довгий термін реалізації не зменшував стратегічної цінності проєкту. Україна дедалі більше залежить від того, наскільки швидко союзники здатні поповнювати запаси перехоплювачів. Власне або ліцензійне виробництво могло б поступово знизити цю залежність і дати Києву більше свободи в плануванні оборони.
Рішення Трампа пролунало в момент, коли російські балістичні атаки знову стали щільнішими. Уже за кілька годин після його заяви Київ зазнав нового удару, який забрав життя щонайменше дев’яти людей і поранив десятки мешканців. Цей збіг не створює прямого причинного зв’язку, але наочно показує ціну затримок у питанні протиракетної оборони.
Балістичні ракети залишають захисникам мінімальний час для реакції й летять за траєкторіями, недоступними для більшості систем ППО. Саме тому Patriot має особливе значення: йдеться не про ще один елемент арсеналу, а про одну з небагатьох технологій, здатних закривати найнебезпечнішу частину російської повітряної кампанії.
Володимир Зеленський неодноразово попереджав, що запас перехоплювачів скорочується. Після закритої зустрічі з Трампом він говорив про обговорення ліцензійного виробництва та інших рішень, які могли б посилити український повітряний щит. Публічна відмова Білого дому показала, що ці переговори не перейшли в стадію зобов’язань.
Для України проблема полягає не лише в нестачі ракет, а й у непередбачуваності політичного рішення у Вашингтоні. Оборонне планування вимагає довгих горизонтів: виробничих контрактів, підготовки персоналу, розміщення потужностей і прогнозованого постачання компонентів. Коли позиція союзника змінюється протягом кількох тижнів, навіть перспективний проєкт перетворюється на джерело невизначеності.
Трамп і раніше демонстрував мінливе ставлення до війни. В одних випадках він наголошував на необхідності підтримати Україну та згадував роль американських Javelin у перші дні вторгнення. В інших — повторював аргументи про надмірні витрати, ризик втрати озброєнь і небезпеку передачі технологій.
Така подвійність формує нову модель американської політики: допомога може продовжуватися, але без гарантії довгострокової інституційної інтеграції. Вашингтон готовий продавати або передавати зброю, проте значно обережніше ставиться до рішень, які зробили б Україну самостійнішим виробником складних систем.
Для Кремля ця невизначеність вигідна. Росія будує свою стратегію не тільки на масованих ударах, а й на виснаженні запасів української ППО. Кожен перехоплювач має високу ціну, а виробничі цикли на Заході залишаються повільними. Якщо Україна не отримає доступу до стабільнішого джерела ракет, Москва зберігатиме можливість нав’язувати темп повітряної війни.
Відмова від ліцензійного виробництва не означає повної зупинки підтримки. США можуть і надалі постачати готові перехоплювачі, розміщувати замовлення на заводах і координувати передачу систем від союзників. Але це залишає Київ у залежності від політичних рішень, промислових черг і коливань американської внутрішньої політики.
Суперечка навколо Patriot тому виходить далеко за межі однієї обіцянки. Вона показує межу, до якої Вашингтон готовий підтримувати українську оборонну самостійність. Передати ракети — означає допомогти пережити наступну атаку. Передати технологію — означає змінити баланс залежності на роки вперед.
Саме цього другого кроку Трамп поки не зробив. Для України це означає, що боротьба за повітряний щит знову повертається до термінових поставок, складних переговорів і постійного дефіциту. А для Європи — що питання спільного виробництва перехоплювачів перестає бути далекою промисловою перспективою і дедалі більше стає умовою власної безпеки.
