Україна ще за попередньої адміністрації США намагалася отримати ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів для систем протиповітряної оборони Patriot. Йшлося не просто про чергову військову допомогу, а про створення довгострокового механізму, який міг би суттєво змінити ситуацію із захистом українських міст від ракетних атак. Однак ця ініціатива не отримала підтримки Вашингтона.
За інформацією видання Kyiv Independent, українські високопосадовці повідомили, що відповідні пропозиції були передані представникам адміністрації президента Джо Байдена, зокрема тодішньому міністру оборони США Ллойду Остіну та раднику з національної безпеки Джейку Саллівану.
Ідея Києва полягала у тому, щоб дозволити Україні самостійно виробляти ракети-перехоплювачі Patriot за американською технологічною ліцензією або організувати спільне виробництво разом із європейськими партнерами. Такий підхід мав би зменшити залежність України від постійних поставок із США та створити власну систему забезпечення критично важливими боєприпасами.
За словами українських чиновників, знайомих із переговорами, відповідь американської сторони була негативною. При цьому Київ, за їхніми словами, не отримав детального пояснення причин відмови.
«Ми намагалися це зробити і запропонували різні варіанти, але нам просто сказали "ні" без жодних пояснень», — розповів один із представників української влади.
Сьогодні наслідки цього рішення стали особливо помітними. Україна має на озброєнні батареї Patriot — одну з найефективніших у світі систем протиповітряної оборони, здатну знищувати балістичні ракети. Проте головною проблемою залишається не лише кількість самих комплексів, а й запас ракет-перехоплювачів до них.
Саме ці боєприпаси стали одним із найцінніших ресурсів у протистоянні з масованими ракетними ударами. Росія протягом останнього часу активізувала застосування балістичних ракет проти Києва та інших українських міст, а можливості України для їхнього перехоплення обмежені через дефіцит необхідних ракет.
Як зазначають журналісти Kyiv Independent, Київ почав шукати альтернативу американським поставкам ще до того, як нестача перехоплювачів стала критичною. Українська влада розуміла, що залежність лише від міжнародної допомоги створює ризики, особливо в умовах політичних змін у країнах-партнерах.
Наприкінці каденції адміністрації Джо Байдена українські переговорники дедалі більше побоювалися, що можливе повернення Дональда Трампа до Білого дому може вплинути на характер підтримки України з боку США. Саме тому Київ намагався запропонувати рішення, яке дозволило б перейти від постійного очікування поставок до власного виробництва.
Фактично йшлося про створення української виробничої бази для одного з найважливіших елементів оборони країни. Адже Patriot залишається однією з небагатьох систем, здатних ефективно протидіяти балістичним ракетам, які є однією з головних загроз для великих міст.
Якби Вашингтон схвалив таку ініціативу раніше, Україна могла б уже мати власне виробництво або спільні підприємства з європейськими країнами, які випускали б необхідні ракети. Це могло б значно скоротити час очікування нових поставок та зробити систему оборони більш стабільною.
Однак майже через два роки Київ змушений знову порушувати це питання — вже за значно складніших умов. Кількість атак зростає, а потреба в додаткових засобах перехоплення стає дедалі гострішою.
Особливо показовим став ракетний удар 1 серпня. За даними Повітряних сил України, Росія запустила 35 ракет, серед яких 27 були балістичними. Значна частина ударів була спрямована на Київ. Українські сили протиповітряної оборони змогли знищити лише дві з них.
Цей випадок продемонстрував масштаб проблеми: навіть найсучасніші системи оборони мають обмежені можливості, якщо не вистачає боєприпасів для їхнього застосування. Patriot здатний виконувати своє завдання, але без достатньої кількості ракет-перехоплювачів його потенціал залишається частково невикористаним.
Ситуація навколо ліцензії на виробництво Patriot показує одну з ключових дилем війни: допомога союзників може бути критично важливою, але довгострокова безпека потребує власних виробничих можливостей.
Для України питання виробництва таких ракет стало не лише військовим, а й стратегічним. Від наявності власної промислової бази залежить здатність країни швидко реагувати на нові загрози та захищати міста незалежно від політичних рішень інших держав.
Те, що могло стати довгостроковим рішенням кілька років тому, сьогодні перетворилося на нагальну проблему, яку доводиться вирішувати в умовах постійного тиску та посилення ракетних атак.
