Україна знову повертає приватизацію в центр економічної політики воєнного часу. Уряд планує залучити близько 13 млрд грн, або приблизно $295 млн, від продажу державних активів приватним інвесторам уже цього року.
Для мирної економіки така сума не виглядала б переламною. Для країни, яка понад чотири роки живе у війні, вона має інше значення: це не лише дохід бюджету, а й тест на довіру бізнесу до України в умовах постійних ударів, дефіциту ресурсів і потреби у відбудові.
Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко назвала цю ціль амбітною для воєнного часу. Уряд розраховує отримати майже 10 млрд грн від великої приватизації та ще близько 3 млрд грн — від продажу менших об’єктів.
За попереднім аналізом Дейком, нинішня приватизація має подвійний сенс. Вона повинна дати гроші бюджету, але водночас очистити економіку від активів, які неефективно лежать у державному секторі або пов’язані з російським капіталом.
Найпомітнішим об’єктом стане київський торговельний центр Ocean Plaza. До війни він був одним із найвідоміших комерційних активів столиці, але через зв’язок із російським олігархічним капіталом був конфіскований державою. Тепер його готують до продажу на аукціоні у третьому кварталі.
Орієнтовна вартість Ocean Plaza наближається до $100 млн. Це робить об’єкт не просто торговельним центром, а символом ширшого процесу: Україна намагається перетворити конфісковані російські активи з політичного трофея на фінансовий ресурс для воєнної економіки.
Після повномасштабного вторгнення Київ посилив санкційну політику проти Росії, відкрив судові процеси щодо майна російської держави та бізнесменів, пов’язаних із Кремлем, і поступово переводить такі активи в українську бюджетну логіку.
Це важливий зсув. Конфіскація сама по собі не створює вартості, якщо актив просто зависає в юридичному й управлінському вакуумі. Цінність з’являється тоді, коли майно отримує прозорий статус, нового власника, інвестиції, податки й робочі місця.
Приватизація у воєнний час завжди складніша, ніж у мирний. Інвестор оцінює не лише ціну об’єкта, а й ризик ракетних ударів, страхування, судову чистоту, стабільність правил, доступ до фінансування та довгострокову перспективу українського ринку.
Саме тому урядова ціль у 13 млрд грн є водночас фінансовою і репутаційною. Якщо великі активи знайдуть покупців, це стане сигналом, що приватний капітал готовий заходити в Україну не лише після війни, а вже під час неї.
Мала приватизація вже показала рух. Від початку року держава отримала понад 1 млрд грн від продажу менших активів. Це не вирішує бюджетних проблем, але демонструє, що попит існує навіть в умовах невизначеності.
Для бюджету України такі надходження не замінять міжнародну допомогу, податки чи внутрішні запозичення. Але вони можуть зменшити тиск на фінанси, дати кошти на відновлення і показати партнерам, що держава шукає внутрішні джерела стійкості.
Є й політичний вимір. Продаж активів, пов’язаних із російським капіталом, дозволяє Україні говорити не лише про санкції, а й про економічну відповідальність агресора. Майно, яке працювало в українській юрисдикції, має тепер працювати на українське відновлення.
Водночас ризики залишаються значними. Найгірший сценарій для приватизації — продаж за заниженою ціною через війну, слабку конкуренцію або юридичні обмеження. У такому разі держава може втратити більше, ніж отримає.
Тому ключовими стануть прозорі аукціони, зрозумілі правила, конкурентний доступ інвесторів і захист від політичного впливу. Воєнний час не може бути виправданням для непрозорого продажу, бо саме зараз довіра до державних рішень має особливу ціну.
Ocean Plaza стане показовою справою. Якщо продаж відбудеться якісно, він може створити прецедент для інших конфіскованих і державних активів. Якщо процес загрузне у спорах або недовірі, це посилить скепсис щодо всієї приватизаційної програми.
Україна потребує не просто разових грошей, а нового типу власника — здатного інвестувати, утримувати об’єкти, платити податки й працювати в економіці, яка одночасно воює та відновлюється. Саме це відрізняє приватизацію розвитку від продажу майна для закриття бюджетної діри.
У 2026 році приватизація стане одним із маркерів того, наскільки українська економіка здатна переходити від виживання до активного перезапуску. Війна звужує горизонти, але не скасовує потреби в ефективній власності, капіталі й реконструкції.
Україна продає активи не від слабкості, а від необхідності змусити економіку рухатися там, де держава більше не має права тримати мертву вагу. У цьому сенсі $295 млн — лише верхній шар. Головне питання глибше: чи зможе країна перетворити воєнну конфіскацію й державне майно на ресурс майбутнього зростання.
