Для України сама згадка про Будапешт — це не лише про дипломатію, а й про гіркий досвід зламаних обіцянок. Новина про можливий саміт Дональда Трампа і Володимира Путіна у столиці Угорщини сприйнята в Києві як тривожний сигнал — місце зустрічі несе потужний історичний відгомін, що підриває довіру до будь-яких «гарантій безпеки».
Саме у Будапешті 1994 року Україна підписала меморандум, погодившись відмовитися від третіх у світі за потужністю ядерних арсеналів в обмін на обіцянки безпеки від Росії, США та Великої Британії. Три держави зобов’язалися «утримуватися від застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України».
Але документ, відомий як Будапештський меморандум, виявився лише політичним жестом без юридичної сили. У ньому не було прописано, що робити у разі агресії, і не передбачалося зобов’язання військової допомоги. Коли Росія розпочала окупацію Криму у 2014 році, а згодом — повномасштабне вторгнення 2022-го, меморандум виявився просто папером без наслідків.
Із того часу згадка про Будапешт у суспільній свідомості українців стала синонімом зради та наївності міжнародної дипломатії. Президент Володимир Зеленський неодноразово називав документ «порожнім символом», а в одному з інтерв’ю вжив лайливе слово, описуючи байдужість підписантів до безпеки України.
Тепер, коли Трамп готує зустріч із Путіним саме в Будапешті, ці історичні паралелі виглядають болісно очевидними. Для Києва така локація — не просто дипломатичний майданчик, а нагадування про те, як світ одного разу вже не зміг або не захотів захистити Україну.
Українські політики відкрито попереджають: жодних нових домовленостей без реальних гарантій. Заступник голови парламентського комітету з питань оборони Єгор Чернєв заявив, що майбутні безпекові угоди мають бути юридично зобов’язуючими, із прописаними алгоритмами дій на випадок нової агресії. Інакше, за його словами, «історія Будапешта повториться».
Москва ж вимагає включити себе до переговорів щодо майбутніх гарантій. Цей абсурдний підхід, за словами українських експертів, лише доводить, що Росія не прагне миру, а шукає важелі контролю над майбутньою архітектурою безпеки України.
Не менш тривожним є й політичний контекст самої локації. Угорщина прем’єра Віктора Орбана давно демонструє дружбу з Москвою і часто суперечить європейській єдності. Будь-яка зустріч Путіна на території ЄС виглядає як спроба Кремля вийти з дипломатичної ізоляції, у якій він перебуває після звинувачень у воєнних злочинах.
Путін залишається під міжнародним ордером Міжнародного кримінального суду, але Угорщина, що оголосила про намір вийти з-під юрисдикції МКС, уже запевнила: російського лідера не заарештовуватимуть. Це рішення сприйняте як ще один ляпас міжнародному праву.
Для українських дипломатів така позиція Орбана — це не лише політична демонстрація, а й підрив морального фронту Європи. Якщо Будапешт стане місцем нового «мирного» саміту, то в очах Кремля це означатиме: Захід готовий знову говорити з агресором на його умовах.
Тим часом у Вашингтоні Зеленський готується до переговорів із Трампом, де намагатиметься зміцнити позиції перед новими дипломатичними торгами. Українська сторона наполягає, що жодне перемир’я не може бути досягнуте за рахунок територіальних поступок, адже саме це було головною помилкою 1994 року, коли Київ довірився порожнім гарантіям.
Західні союзники України намагаються виробити нову архітектуру безпеки, яка би запобігла повторенню історії Будапештського меморандуму. Йдеться про створення системи колективної відповідальності із конкретними військовими зобов’язаннями, санкційними механізмами та автоматичною допомогою у разі повторної агресії.
Втім, у Києві побоюються, що Трамп може використати переговори для власного дипломатичного тріумфу, жертвуючи деталями, які визначатимуть довгострокову безпеку України. Якщо угода в Будапешті відбудеться, вона може стати або початком нової ери гарантій, або повторенням старих помилок.
Для українців це не просто геополітична сцена — це місце історичної травми, яке нагадує, що довіра без сили нічого не варта. І поки світ говорить про «нову епоху миру», Україна пам’ятає: саме з Будапешта почалася епоха її вразливості.
