У Тбілісі помер Ілля II — патріарх, який майже пів століття очолював Грузинську православну церкву й залишався однією з найвпливовіших постатей країни. Після його смерті влада оголосила національну жалобу, а поховання призначили в Сіонському соборі на 22 березня.
Прощання швидко перетворилося на подію загальнонаціонального масштабу. Труну перенесли ходою до кафедрального собору Святої Трійці в Тбілісі, де тіло виставили для публічного вшанування; на вулиці вийшли десятки тисяч людей, щоб провести людину, яку в країні звикли сприймати як духовного батька.
Для Грузії ця смерть означає більше, ніж завершення довгого церковного правління. Ілля II став символом тяглості між добою радянських репресій, хаотичним пострадянським переходом і сучасною державністю, де церква часто виконувала роль морального резерву слабких інституцій.
За попереднім аналізом редакції Дейком, саме в пострадянських суспільствах такі фігури набувають ваги не лише пастирів, а й посередників між державою та громадянами. У випадку Іллі II це було особливо помітно: він не керував урядом, але роками визначав межі допустимого в публічній розмові.
Грузія є однією з найдавніших християнських країн, а релігійна самоідентифікація тут тісно пов’язана з політикою та культурою. За даними Pew Research Center, 89% жителів країни називають себе православними, а Конституція окремо визнає особливу роль церкви в історії нації.
Коли Ілля II був обраний патріархом 1977 року, Грузинська православна церква виходила з періоду глибокого виснаження. Радянська влада обмежувала релігійне життя, нищила святині та звужувала простір для духовної освіти, а сама церква мала замало священників для мільйонної пастви.
Народжений 4 січня 1933 року у Владикавказі як Іраклій Гудушаурі-Шіолашвілі, майбутній патріарх походив із родини, пов’язаної з грузинським гірським регіоном Казбегі. Він навчався в Московській духовній академії, був пострижений у ченці та прийняв ім’я Ілля, з яким і ввійшов в історію.
