Угорська MOL та її словацька дочірня компанія Slovnaft 13 березня заявили, що подали скаргу до Єврокомісії на тарифну політику хорватського оператора JANAF. Компанії стверджують, що після зростання замовлень на транспортування в півтора раза плата за доступ до трубопроводу майже подвоїлася, а самі тарифи є «надмірними» і не мають об’єктивного виправдання.
Це вже друга скарга MOL до Брюсселя за короткий проміжок часу. Попередня, подана до антимонопольного підрозділу ЄС на початку березня, стосувалася ймовірного зловживання монопольним становищем і перешкод для постачання нафти через хорватський маршрут до Центральної Європи. Єврокомісія підтвердила отримання звернення і повідомила, що оцінюватиме його за стандартною процедурою.
Формально йдеться про комерційний спір між нафтопереробником і трубопровідним оператором. Але фактично це конфлікт про контроль над критичною інфраструктурою в момент, коли старі логістичні зв’язки руйнуються швидше, ніж ЄС встигає будувати нові. Після січневої зупинки «Дружби» саме JANAF став для Будапешта і Братислави майже безальтернативним каналом доступу до сировини.
За попереднім аналізом Дейком, скарга MOL б’є в саму серцевину європейської енергетичної перебудови. Якщо один трубопровід стає фактично єдиним робочим маршрутом для двох країн ЄС, питання тарифів миттєво перестає бути ринковою деталлю й перетворюється на проблему енергетичної безпеки, конкуренції та політичного впливу.
Причина різкого загострення очевидна. Поставки російської нафти трубопроводом «Дружба» до Угорщини та Словаччини були порушені після інциденту 27 січня, а в лютому міжнародні медіа вже повідомляли про фактичну залежність обох країн від альтернативних маршрутів. Угорщина та Словаччина звинувачували Київ у затягуванні відновлення, тоді як українська сторона пов’язувала проблему з воєнною небезпекою та пошкодженнями інфраструктури.
У цій точці JANAF отримав не просто комерційну перевагу, а майже стратегічний важіль. Хорватська система має проєктну потужність 34 млн тонн нафти на рік, а встановлену — 24 млн тонн, і з’єднує термінал Омішаль із внутрішніми та міжнародними напрямками, зокрема для користувачів у Угорщині, Чехії та Словаччині. Це робить її критично важливою для всього центральноєвропейського вузла.
Саме тому MOL говорить про «зловживання». Аргумент компанії простий: коли оператор контролює єдиний життєздатний маршрут, різке підвищення тарифів виглядає як використання вузького місця на власну користь. Для Брюсселя це вже не питання симпатій до Орбана чи до хорватської сторони, а класичний тест на те, чи здатен ЄС стримувати монопольну силу на інфраструктурному ринку.
Втім, хорватський контекст теж важливий. Ще у 2025 році JANAF відкидав претензії MOL щодо технічних обмежень і наполягав, що система має достатню пропускну спроможність для потреб центральноєвропейських НПЗ. Тобто нинішня суперечка не виникла зненацька: вона стала продовженням давнішого спору про те, хто і на яких умовах контролює перехід регіону від російської нафти до альтернативних поставок.
Політично історія ще чутливіша через статус самої російської нафти. Євросоюз уже давно обмежив морський імпорт російської нафти, але Угорщина і Словаччина отримали винятки для трубопровідних поставок. Водночас у 2026 році ЄС формалізував новий етап REPowerEU, зафіксувавши курс на повне згортання решти російських енергоімпортів у найближчі роки. Це означає, що суперечка навколо JANAF відбувається саме в період примусового відв’язування від РФ.
Тут виникає головний парадокс. Будапешт і Братислава ще користуються винятками, але водночас їхня інфраструктурна вразливість уже працює проти них. Поки «Дружба» працювала, можна було сперечатися про політичну доцільність російських поставок. Коли ж маршрут зупинився, виявилося, що реальна диверсифікація без сусідніх транзитних систем усе ще не завершена.
Для MOL це болісно ще й з операційного погляду. Компанія прямо наголошує, що в разі недоступності «Дружби» має право імпортувати російську морську нафту, але практична реалізація цього сценарію залежить від готовності Хорватії та JANAF пропускати відповідні обсяги. І саме тут з’являється другий вимір спору: питання не лише в ціні транзиту, а й у тому, чи взагалі Хорватія хоче бути каналом для російської сировини до ЄС.
З погляду Брюсселя справа виглядає незручно. Якщо Єврокомісія надто жорстко стане на бік MOL, це можна буде прочитати як фактичний захист подальшого використання російської нафти під прикриттям конкуренційного права. Якщо ж Брюссель проігнорує скаргу, це стане сигналом, що в умовах кризи оператор критичної інфраструктури може диктувати умови майже безконтрольно.
Саме тому справа MATиме ширші наслідки, ніж одна тарифна формула. Вона покаже, як ЄС збирається врівноважувати одразу три цілі: відмову від російської енергозалежності, захист внутрішнього ринку і стабільність постачань для країн, які історично були зав’язані на східний маршрут. Якщо одна з цих цілей починає руйнувати дві інші, конструкція REPowerEU втрачає цілісність.
Цей кейс також оголює стару проблему Центральної Європи: фізична інфраструктура змінюється повільніше, ніж політичні рішення. Санкції, винятки, дорожні карти та нові регламенти можна ухвалювати швидко. Але якщо на практиці в регіоні залишається один справді робочий трубопровідний коридор, то саме оператор цього коридору отримує силу, яку потім дуже важко обмежити лише юридичними механізмами.
Не менш важливий і внутрішньоєвропейський вимір. Угорщина вже використала тему «Дружби» як аргумент у конфліктах із Брюсселем щодо санкцій та допомоги Україні. Отже, будь-яке подальше загострення навколо JANAF може стати ще одним інструментом політичного торгу всередині ЄС, а не тільки суперечкою між MOL і хорватським оператором.
Найближчим часом Єврокомісія навряд чи дасть швидке публічне рішення, але вже сам факт розгляду скарги важливий. Він означає, що суперечка перейшла з площини двосторонніх претензій у площину європейського регулювання. А це автоматично підвищує ставки і для Хорватії, і для Угорщини, і для словацького сегмента ринку нафти.
Найточніше пояснення нинішньої ситуації таке: це не локальний спір про плату за прокачування, а симптом того, що енергетичний перехід Європи входить у фазу інфраструктурного дефіциту. Поки старі російські маршрути відпадають, а нова архітектура ще не стала по-справжньому конкурентною, кожне вузьке місце — як-от JANAF — неминуче перетворюється на джерело політичного конфлікту, антимонопольних претензій і стратегічної нервозності.
