Коли на південному заході Ісландії наприкінці 2023 року почалися землетруси й виверження вулкана, країна опинилася перед загрозою, яку неможливо було просто загасити або обійти. Лава рухалася до Гріндавіка, електростанції та знаменитої Блакитної лагуни.
Саме тоді в центрі надзвичайної операції опинився пожежник Гельгі Гйорлейфссон. Йому доручили очолити команду, яка мала виконати завдання, що ще недавно звучало майже фантастично: охолодити лаву настільки, щоб спрямувати її подалі від критично важливих об’єктів.
У цій історії є все, що робить сучасну кризову відповідь показовою: імпровізація, ризик, технічний експеримент і людська витривалість. Ісландія не могла зупинити вулкан, але вирішила спробувати змінити траєкторію руйнування, використавши воду, насоси, шланги та земляні бар’єри.
За попереднім аналізом Дейком, саме ця спроба стала одним із найяскравіших прикладів того, як невелика держава може перетворити стихійне лихо на полігон для практичної інженерії. Ісландський експеримент довів: навіть проти лави можна діяти не лише оборонно, а й стратегічно.
Гйорлейфссон сьогодні має майже символічний статус. Він єдиний у країні офіційний «керівник охолодження лави». Для Ісландії, де вулканічна активність завжди була частиною реальності, навіть така посада ще недавно звучала як щось між жартом і надзвичайною вигадкою.
Вибухи лави та клуби диму поблизу ісландського міста Гріндавік після виверження вулкана понад два роки тому — Халльдор Колбейнс
Та ситуація біля Гріндавіка швидко зробила цей статус гранично серйозним. Коли перше велике виверження в районі почалося перед Різдвом 2023 року, лава всього за кілька годин наблизилася до евакуйованого міста. У повітря здіймалися фонтани розпеченої породи та густий дим.
Тоді ісландська влада поставила собі питання, яке для багатьох звучало майже абсурдно. Якщо лаву неможливо зупинити повністю, чи можна хоча б змусити її текти в інший бік. Саме з цього почалася одна з найсміливіших операцій цивільного захисту в новітній історії країни.
Певний історичний досвід Ісландія вже мала. У 1973 році ісландцям удалося захистити гавань від лави. Але детального практичного посібника, як повторити це в сучасних умовах, фактично не існувало. Отже, нова команда працювала майже навпомацки, покладаючись на базову фізику, інженерну логіку і польовий досвід.
Першим рішенням стало будівництво величезних земляних валів. Вони мали діяти як своєрідні дамби, здатні відвернути потік розпеченої маси. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що самих бар’єрів недостатньо: якщо лава зберігатиме високу температуру і текучість, вона все одно переллється через перешкоди.
Тоді команда перейшла до другої частини плану — охолодження. Принцип був водночас простим і ризикованим. Якщо спрямувати великі обсяги води на край потоку, поверхня лави швидше тверднутиме, рух сповільнюватиметься, а сама маса втрачатиме здатність легко долати зведені бар’єри.
Пан Хьорлейфссон проїжджає через нові бар'єри, побудовані для блокування лави — Сергій Пономарьов
На практиці це виявилося значно складніше, ніж у теорії. Спершу виявилося, що стандартне обладнання пожежників просто не годиться для такої роботи. Довелося закуповувати потужні насоси та широкі шланги, які могли подавати воду у великих обсягах на небезпечну ділянку фронту лавового потоку.
Шланги тягнули кілометрами, вони розгалужувалися, як судини, переходячи у менші лінії для точнішого керування струменем. Пожежники підіймали їх на насипи та працювали буквально на межі між інженерією і стихією. Помилка могла коштувати не лише зіпсованої схеми, а й вибуху пари чи зміни напряму лави.
Гйорлейфссон не раз наголошував, що воду не можна було лити будь-де. Якщо охолодити неправильну точку, лава могла змінити маршрут у небажаний бік. Якщо води надто багато, вона могла послабити земляний вал. Якщо вода накопичувалася всередині гарячої маси, виникала небезпека потужних парових вибухів.
Саме в цьому проявилася справжня складність операції. Йшлося не про героїчний жест, а про точне управління природною силою, яка не пробачає навіть дрібної недбалості. Вулкани в Ісландії давно стали частиною національного ландшафту, але цього разу країна спробувала буквально вступити з лавою в технічний діалог.
Скепсис був великий. Багато хто називав ідею безглуздою, надто дорогою або просто нереалістичною. Частково такі реакції були зрозумілими. На тлі розпечених потоків і тріщин у землі система зі шлангів, насосів і валів справді могла виглядати майже наївно. Але саме вона, за попередніми оцінками, дала результат.
Влада Ісландії заявляє, що вдалося захистити електростанцію, Блакитну лагуну і значну частину забудови. Частину будинків у Гріндавіку все ж було знищено, однак саме існування міста як такого стало аргументом на користь операції. Без втручання масштаби руйнувань могли бути незрівнянно більшими.
Лава досягла краю Гріндавіка, зруйнувавши кілька будинків. Більшість будинків, що залишилися, досі залишаються незаселеними — Сергій Пономарьов
Для Ісландії Блакитна лагуна — не лише туристична локація, а й важливий економічний символ. Електростанція — критичний інфраструктурний об’єкт. Гріндавік — це не просто карти на мапі, а місто з історією, сім’ями, домівками й пам’яттю. Саме тому боротьба з лавою набула в країні такого емоційного масштабу.
У центрі цієї історії стоїть людина, яка не схожа на медійного героя. Гельгі Гйорлейфссон — високий, стриманий, не надто схильний до публічності. Але саме він став обличчям операції, бо мав пояснювати громадськості те, що здавалося майже неймовірним: країна справді намагається охолоджувати лаву.
Його особистий стиль багато говорить про характер усієї місії. Він не обіцяє чудес і не романтизує стихію. Навпаки, у його словах багато тверезості. Земля, каже він, знову готова вибухнути. А отже, операція може повторитися будь-якої миті, і цього разу наслідки можуть бути ще серйознішими.
Вулканічна активність у районі не припинилася остаточно. Ісландське метеорологічне управління фіксує накопичення магми, яке, за оцінками, вже досягало рекордного рівня. Це означає, що нове виверження не є гіпотезою для далеких років, а цілком реальною загрозою найближчого періоду.
Найгірший сценарій, про який говорять фахівці, полягає в тому, що нова тріщина відкриється безпосередньо всередині або поруч із захисними бар’єрами навколо лагуни та електростанції. У такому випадку жодна система насосів уже не гарантуватиме успіху. Один із вулканологів зауважив, що тоді потрібен був би цілий Ніл.
Попри це, загальна оцінка операції поки позитивна. Остаточний аналіз витрат і ефективності влада Ісландії планує провести тоді, коли вулканічна активність стабілізується. Але вже зараз у системі цивільного захисту переважає висновок: охолодження лави мало сенс і принесло реальну користь.
Ісландія у цій ситуації стала прикладом для інших вулканічно активних регіонів світу. Хоча умови всюди різні, сам принцип активного втручання в рух лави, а не лише евакуації та спостереження, отримав нове життя. Те, що раніше могло здаватися відчайдушною імпровізацією, тепер дедалі більше виглядає як робочий інструмент.
Особливо показовим є те, що ця історія поєднує дуже великі масштаби з дуже людськими деталями. Поки країна боролася за енергетику, туризм та інфраструктуру, сам Гйорлейфссон жив між довгими змінами і короткими поверненнями додому. У нього дружина, троє доньок, звичні сімейні вечері, побут і тривога близьких.
Його родина каже про це без пафосу. Діти вірили, що батько впорається з усім, але занепокоєння нікуди не зникало. І саме ця буденність, що існує поруч із лавовими потоками, робить історію ще сильнішою. Надзвичайні операції завжди складаються не лише з техніки, а й з особистих жертв тих, хто на передовій.
Під час евакуації Гріндавіка ця людська сторона проявилася особливо гостро. Люди мали лічені години, щоб залишити свої будинки, забрати документи, речі або пам’ятні предмети. Для когось найціннішим виявлялося золото, для когось сімейні фото, а для тяжко хворого композитора — його фортепіано.
Пан Хьорлейфссон вечеряє вдома зі своїми трьома доньками та дружиною Марією Йонсдоттір (праворуч) минулого місяця — Сергій Пономарьов
У момент, коли він прощався зі своїм домом, дружина Гйорлейфссона, оперна співачка, співала для нього, поки той грав. Цей епізод показує, що боротьба з вулканом — це не лише про ландшафт, насоси й шланги. Це ще й про спробу зберегти гідність людей, яким доводиться втрачати свій звичний світ.
Саме тому тема Гріндавіка виходить далеко за межі локальної новини. Вона стосується того, як сучасні суспільства реагують на кліматичні, геологічні та інфраструктурні виклики. У випадку Ісландії криза змусила державу діяти швидко, нестандартно і дорого, не маючи гарантії, що рішення точно спрацює.
Та, можливо, головний урок у словах самого Гйорлейфссона. Він не терпить людей, які одразу кажуть, що щось неможливо. Треба хоча б спробувати — саме так звучить його практична філософія. У випадку з лавою ця логіка не романтична, а гранично прикладна: без спроби не з’являється ні досвід, ні шанс урятувати більше.
Для Ісландії сьогодні це означає готовність до нового виверження. Для світу — нову модель мислення про реагування на стихійні лиха. Коли природна загроза невідворотна, завдання полягає не лише в тому, щоб рятуватися втечею, а й у тому, щоб шукати способи послабити її удар.
Історія «охолоджувача лави» тому є більшою, ніж історія однієї людини. Це історія про кризове управління, вулканічну активність, інженерію, пожежників, евакуацію, Блакитну лагуну, Гріндавік, захист інфраструктури і здатність держави вчитися просто під час катастрофи. Саме так Ісландія пише новий підручник реагування на виверження.
І якщо новий вибух справді станеться, Гельгі Гйорлейфссон, найімовірніше, знову поїде назустріч лаві. Не тому, що хтось може гарантувати повну перемогу над вулканом, а тому, що в таких умовах навіть часткове стримування руйнування вже стає перемогою. Ісландія це зрозуміла раніше за багатьох.
