Європейська система безпеки переживає тиху, але показову трансформацію. Німеччина, яка десятиліттями будувала свою оборонну політику на стриманості та дипломатії, тепер активно готується до сценарію прямого військового протистояння з Росією. Одним із найяскравіших символів цієї зміни стала нова домовленість між Берліном і Києвом: українські військові інструктори навчатимуть солдатів Бундесверу.
Ще кілька років тому ситуація виглядала зовсім інакше. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році саме країни НАТО проводили масштабні програми підготовки українських військових. Німеччина навчала українські підрозділи роботі з бронетехнікою Marder, танками Leopard, артилерійськими системами та сучасними комплексами протиповітряної оборони.
Тепер ролі частково змінюються. За домовленістю, досягнутою між Берліном і Києвом минулого місяця, українські офіцери та інструктори працюватимуть у навчальних центрах Бундесверу, передаючи досвід, здобутий під час війни з Росією. За попереднім аналізом редакції «Дейком», цей крок символізує новий етап інтеграції України у систему європейської безпеки — вже не лише як отримувача допомоги, а як повноправного партнера.
Головнокомандувач німецької армії генерал-лейтенант Крістіан Фройдінг прямо визнає значення такого партнерства. В інтерв’ю він наголосив, що українська армія сьогодні фактично є єдиною у світі, яка має реальний фронтовий досвід масштабної війни проти російських сил.
За словами Фройдінга, Німеччина має дуже обмежений час для підготовки. Західні розвідувальні служби оцінюють, що Росія може бути готовою до масштабного конфлікту з НАТО вже приблизно до 2029 року. У військовому плануванні це означає лише кілька років — термін, який у стратегічному вимірі виглядає надзвичайно коротким.
Саме тому Бундесвер намагається максимально швидко адаптуватися до нових умов війни. Українські інструктори, за попередніми планами, працюватимуть у Німеччині невеликими групами — кілька десятків фахівців, які перебуватимуть у навчальних центрах протягом кількох тижнів. Проте навіть такий формат дозволить передати ключові уроки сучасної війни.
Йдеться не лише про технічні навички. Українські військові накопичили унікальний досвід у застосуванні артилерії, використанні безпілотників, інженерній підготовці та веденні бронетанкових операцій у сучасному конфлікті. Особливу увагу приділяють новим підходам до управління військами.
Окремою темою є так звана «мережева війна» — система бойових дій, заснована на цифрових технологіях, обміні даними в режимі реального часу та інтеграції різних видів озброєння у єдину інформаційну систему. Значна частина цих рішень виникла безпосередньо на полі бою і не описана у традиційних військових підручниках.
Німеччина не єдина країна, яка прагне скористатися українським досвідом. Інші держави НАТО також дедалі уважніше вивчають тактику, розроблену під час війни. Український президент Володимир Зеленський вже заявив про готовність ділитися досвідом боротьби з іранськими безпілотниками навіть зі Сполученими Штатами, які стикаються з подібними загрозами на Близькому Сході.
Це створює нову модель співпраці між Україною та західними партнерами. Якщо раніше Київ здебільшого отримував військову підтримку, то тепер дедалі частіше виступає джерелом практичних знань про сучасну війну.
Для Німеччини цей процес має ще й політичне значення. Бундесвер протягом десятиліть стикався з критикою через недостатню боєготовність і обмежене фінансування. Після російського вторгнення у 2022 році Берлін оголосив про масштабну реформу оборонної політики та різке збільшення військового бюджету.
Проте навіть фінансові ресурси не можуть швидко компенсувати брак бойового досвіду. Саме тому співпраця з Україною розглядається як можливість прискорити процес модернізації армії.
Таким чином, поява українських інструкторів у німецьких військових школах може стати символом глибшої зміни у структурі європейської безпеки. Україна, яка ще недавно була лише об’єктом міжнародної допомоги, поступово перетворюється на одного з ключових носіїв військового досвіду для НАТО.
І якщо ці програми співпраці розширюватимуться, вони можуть сформувати нову архітектуру оборонної взаємодії в Європі — систему, у якій досвід війни стає не лише трагічним уроком, а й основою для підготовки майбутньої безпеки континенту.
