Місія Міжнародного валютного фонду цього тижня працює в Києві, щоб обговорити з українською владою, як саме держава виконуватиме зобов’язання за новою чотирирічною програмою EFF на 8,1 мільярда доларів. Окремо представники фонду планують зустрічі з народними депутатами, адже наступний етап співпраці впирається вже не лише в урядові обіцянки, а й у здатність парламенту провести непопулярні податкові зміни.
Позицію МВФ публічно озвучила речниця фонду Джулі Козак. За її словами, українська влада підтвердила намір виконувати погоджені фіскальні реформи, а самі консультації в Києві мають охопити і взаємодію з Верховною Радою. Це важливий сигнал: фонд фактично визнає, що головний ризик для нової програми лежить у політичній площині, де будь-яке підвищення податків або перегляд пільг майже неминуче викликає опір.
Нова програма була затверджена виконавчою радою МВФ 26 лютого 2026 року. Її загальний обсяг становить приблизно 8,1 мільярда доларів, а перший транш — близько 1,5 мільярда доларів — Україна вже отримала одразу після схвалення. У фонді наголошують, що ця програма є частиною ширшого міжнародного пакета підтримки на 136,5 мільярда доларів. Наступні виплати, однак, залежатимуть від того, чи виконає Київ конкретні структурні маяки та бюджетні умови.
За попереднім аналізом Дейком, нинішня місія МВФ у Києві є значно політичнішою, ніж може здатися з технічних формулювань фонду. Якщо перший транш був жестом стабілізації після затвердження нової програми, то подальше фінансування вже прив’язане до здатності української влади збільшувати доходи бюджету в умовах війни, не розхитуючи соціальну й політичну рівновагу.
Саме тому парламентський вимір переговорів такий чутливий. Reuters повідомляє, що влада працює над ухваленням непопулярних податкових підвищень для малого бізнесу та підприємців, які потрібні для нарощення доходів держави. За даними публічних матеріалів про програму, йдеться не про один точковий крок, а про ширший пакет — від продовження військового збору до звуження можливостей для ухилення через спрощену систему і нових правил у сфері цифрового оподаткування.
Для уряду проблема подвійна. З одного боку, макрофінансова стабільність під час великої війни тримається на зовнішньому фінансуванні, і МВФ тут лишається одним із ключових кредиторів та якорем довіри для інших донорів. З іншого боку, будь-яке посилення податкового тиску на ФОПів, малий бізнес або споживання в країні, де економіка живе під ракетними ударами, автоматично стає джерелом суспільного незадоволення.
Суть нової програми полягає не лише в тому, щоб закрити касовий розрив. МВФ намагається змусити державу перейти від режиму екстреного латання бюджету до більш структурованої моделі бюджетної політики, де воєнні витрати, податкові надходження і зовнішні позики пов’язані у зрозумілу систему. Але саме тут і виникає політичний конфлікт: у короткій перспективі суспільству важко продати логіку жорсткішого оподаткування, навіть якщо без неї не буде нових траншів.
Контекст робить цю дискусію ще гострішою. Reuters наводить оцінки уряду та економістів, за якими Україні цього року потрібно від 45 до 52 мільярдів доларів зовнішнього фінансування, щоб перекрити бюджетний дефіцит. Це величезна сума навіть за мірками міжнародної коаліції підтримки. Відтак гроші МВФ мають не лише прямий фіскальний ефект, а й дисциплінуючу роль: вони сигналізують іншим партнерам, що Україна зберігає керованість фінансів і не виходить за межі узгодженого курсу реформ.
Окрему тривогу в цьому сюжеті додає стан самої Верховної Ради. Bloomberg днями писав, що МВФ занепокоєний ризиком затримок через парламентський глухий кут і зволікання із заходами, потрібними для продовження фінансування. Навіть без повного доступу до деталей матеріалу сам факт такої оцінки з боку впливового ділового медіа підкреслює: проблема не лише в цифрах, а в політичній пропускній здатності української системи ухвалювати непопулярні рішення під час війни.
Для влади це означає дуже вузький коридор маневру. Якщо вона тиснутиме надто жорстко, ризикує отримати внутрішній спротив від підприємців і частини депутатів. Якщо ж затягуватиме, постраждає довіра МВФ та інших кредиторів. Фонд, схоже, саме тому й іде напряму до парламентарів: він хоче не лише чути урядові запевнення, а й перевірити, чи існує в Києві реальна політична більшість під реформи МВФ.
Це ще й тест на якість української комунікації із суспільством. Податкові новації майже завжди програють у публічному просторі, якщо їх подають як формальну “вимогу кредитора”. Але у випадку воєнної економіки питання стоїть інакше: або держава доводить, що здатна акумулювати більше власних доходів, або дедалі сильніше залежить від зовнішнього фінансування без достатньої внутрішньої бази. Для партнерів це принципова межа.
У цьому сенсі новий пакет МВФ є не просто фінансовою програмою, а рамкою для нового воєнного суспільного договору. Держава просить громадян, бізнес і депутатів прийняти додатковий тягар, обіцяючи взамін збереження керованості фінансів, стабільності гривні та передбачуваності бюджетних виплат. Чи вдасться це зробити — залежить уже не від місії фонду, а від того, наскільки переконливо українська влада пояснить ціну бездіяльності.
Отже, приїзд місії МВФ до Києва — це не рутинний технічний епізод. Це момент, коли міжнародний кредитор фактично перевіряє, чи здатна українська політична система підтримати нову фазу економічної стабілізації в умовах п’ятого року великої війни. І саме від відповіді на це запитання залежить, чи буде програма на 8,1 мільярда доларів реальним інструментом довгого утримання фінансового фронту, чи перетвориться на черговий пакет із дедалі вищою політичною ціною.
