У досвітній темряві процесія жерців-друїдів у білих шатах несе хоругви повз моноліти Стоунхенджу, стародавньої британської археологічної пам'ятки. Пахне палаючим шавлією, вдалині лунають звуки волинки. З наближенням світанку наростає гарячковий барабанний бій. Якщо ви ще не відчули силу каміння на цьому святкуванні літнього сонцестояння, то не можна заперечувати фізичну вібрацію, коли сонце сходить на одному рівні з кам'яним колом.
Здебільшого, щоб відвідати Стоунхендж, який належить британській короні і управляється неприбутковою організацією "Англійська спадщина", що опікується понад 400 історичними пам'ятками країни, потрібно купити квиток і триматися подалі від каміння, яке зазвичай огороджене мотузками. Але з 2000 року, чотири рази на рік, у дні сонцестояння та рівнодення, мотузки знімають, і відвідувачів запрошують блукати кам'яним колом, за бажанням залишаючись на ніч і після сходу сонця.
У четвер, щоб відзначити цьогорічне літнє сонцестояння, пам'ятник відкрився о 19:00, коли відвідувачі почали прибувати на автобусах із сусіднього Солсбері, і ця поїздка зайняла більше години в заторі. Правила були суворими: Ковдри для пікніків і теплі речі дозволені, але ніякого кемпінгового спорядження чи стільців. Закуски можна. Алкоголь заборонено.
Натовп то з'являвся, то зникав, з вечірньою хвилею туристів, які приїхали на пікнік, а потім роз'їжджалися до настання темряви. Люди, що залишилися на ніч, зіткнулися з вечірньою температурою близько 50 градусів за Фаренгейтом без укриття. Ті, хто залишився, били в барабани, співали і спілкувалися з камінням, освітленим майже повним місяцем і фіолетовими прожекторами. Квіткові корони увінчували багато голів. Інтенсивність наростала протягом ночі, а коли небо посвітлішало перед 4 годиною ранку, барабанний бій і співи посилилися.
Були також вантажівки з їжею, що пропонували піцу на дровах, картоплю фрі, каррі і пончики, а також торговий намет з сувенірами.
Артур Пендрагон, 70 років, сучасний друїд або кельтський священик, назвав камені «собором». Рофф Сміт
70-річний Артур Пендрагон, сучасний друїд (давні друїди були кельтськими жерцями), носив білі шати з вишитим червоним драконом, масивні срібні персні та срібну корону з драконом. Він називав каміння "собором". Шарлотта Пулвер, 45-річна аптекарка з Гастінгса, яка спеціалізується на натуральних засобах, приходить на це місце вже 12 років. Вона каже, що відчуває себе "особливою, коли збирається громадою, щоб вшанувати ці припливи і вирівнювання землі". Деякі американські туристи, які приїхали до Великобританії, щоб побачити тур "Епохи Тейлор Свіфт", "вирішили заскочити сюди". Загалом, близько 15 000 людей відвідало захід.
Натовпи людей ходили всередині кола, торкаючись сарсенів (сарсен - це тип пісковика, використаний у Стоунхенджі), розміщених тут близько 4500 років тому. Дехто проводив церемонії, вітаючи новий сезон вигуками "серце до серця і рука до руки". Дехто кладе руки на каміння і заплющує очі, ніби черпаючи з нього силу. Поверхня каменів сіра і нерівна, пошрамована графіті бронзової доби, а на одному з них - вирізьблений підпис Крістофера Рена, архітектора собору Святого Павла в Лондоні. Помаранчевий порошок, розпорошений на них у середу під час кліматичного протесту, вже змився.
Протягом своєї історії пам'ятник приписували різним групам, в тому числі фінікійцям, друїдам і римлянам. Дженніфер Векслер, історик з "Англійської спадщини", яка спеціалізується на доісторичних пам'ятках, сказала, що археологічний консенсус полягає в тому, що Стоунхендж будувався поетапно і використовувався по-різному протягом тисяч років, від пізнього неоліту до раннього бронзового віку, або приблизно між 3000 і 1500 роками до нашої ери.
Зв'язок з друїдами неясний, але, безсумнівно, є частиною сучасної ідентичності Стоунхенджу. У 17-му столітті один з перших екскаваторників припустив, що друїди були ймовірними будівничими. Навіть після того, як це було спростовано (найперші відомі згадки про друїдів датуються 4 століттям до нашої ери, задовго до того, як дослідження показали, що Стоунхендж був збудований), ідея застрягла.
Доречно, що сучасна група, натхненна минулим, кооптує Стоунхендж для власного використання. Як писала археолог Жаккетта Хоукс в есе 1967 року під назвою "Бог у машині": "Кожна епоха має той Стоунхендж, на який вона заслуговує - або якого бажає". Поет Вільям Блейк назвав його "спорудою вічної смерті".
Коли на місці настав вечір, ті, хто залишився, барабанили, співали та ходили між камінням. Рофф Сміт
Повага до сонця та сонцестояння відлунює у Британії протягом століть, про що свідчать згадки в англосаксонській літературі та зв'язок із середньовічними п'єсами-містеріями. Звісно, є ще "Сон літньої ночі" Шекспіра.
Відносно північне розташування Британії означає, що в середині зими тут менше шести годин світла, але в день сонцестояння сонце сходить до 5 ранку і не заходить майже до 9:30 вечора.
Доктор Векслер, історик англійської спадщини, каже, що вирівнювання сонцестояння було в центрі дизайну Стоунхенджу. Це, мабуть, не дивно, враховуючи, наскільки важливими були небо і сезонні ритми в епоху пізнього неоліту: рух сонця і зірок домінував у житті.
Друїд Кріс Парк, 51 рік, член Ордену бардів, оватів і друїдів з Оксфордширу, є художником і бджолярем. Він сказав, що бачить сонцестояння як щось, що виходить за межі релігій і національностей, тому що воно доступне для всіх і тому "може об'єднати нас у значущі моменти миру і святкування".
О 4:52 ранку в четвер, стоячи в полі на Солсберійській рівнині, з друїдами в білих шатах і туристами, загорнутими в ковдри, ми всі одночасно дивилися в одному напрямку (хоча деякі з нас через екрани телефонів). Ця колективна увага до сонця була зв'язком один з одним і з тими, хто стояв на цьому місці 5 000 років тому і дивився на сонце під тим самим кутом, відчуваючи, як темрява поступається місцем світлу.
Сонце видно за монументом Стоунхендж. Рофф Сміт
