Російські атаки дронами давно перестали бути епізодичним інструментом тиску. «Шахеди» стали елементом війни на виснаження, де результат визначає не одна ніч масованого удару, а здатність країни підтримувати захист щодня, без пауз і виснаження системи ППО. Саме тому Україна змушена перебудовувати архітектуру протиповітряної оборони буквально під час бойових дій.
На цьому тлі пояснення Повітряних сил щодо низької результативності частини екіпажів дронів-перехоплювачів виглядає не виправданням, а симптомом швидкого і масштабного розгортання нової структури. Значна частина підрозділів, які ще не мають підтверджених збиттів російських безпілотників, була створена лише цього року і фактично проходить етап бойового становлення.
Як раніше аналізував «Дейком», війна дронів поступово змінює саму логіку української ППО. Якщо у 2022–2023 роках головну роль відігравали дорогі ракетні системи, то нині дедалі важливішою стає ешелонована модель оборони, де дешевші засоби перехоплення мають знищувати масові повітряні цілі ще до входження в зону роботи стратегічних комплексів.
У Повітряних силах прямо визнають: ефективність екіпажів напряму залежить від накопиченого досвіду. Підрозділи ППО Сухопутних військ, які понад рік працюють із дронами-перехоплювачами, демонструють значно кращі результати саме через напрацьовану практику, технічну адаптацію та злагодження операторів. Новостворені дивізіони такого рівня підготовки ще не мають.
Проблема полягає не лише у навичках пілотування. Перехоплення «Шахеда» — це складна багаторівнева робота, що вимагає швидкого виявлення цілі, стабільного зв’язку, координації з іншими елементами ППО та миттєвого ухвалення рішень в умовах нічних атак. Помилка в кілька секунд або втрата орієнтації можуть означати втрату цілі.
Фактично Повітряні сили зараз паралельно вирішують одразу два завдання. Перше — прикривати українські міста від постійних російських атак. Друге — створювати новий рід військ практично з нуля. Спочатку ця структура функціонувала як система безпілотних засобів протиповітряної оборони, однак тепер трансформується у Сили протиповітряного прикриття з окремими дивізіонами, батареями та вертикаллю управління.
Масштабування відбувається у прискореному режимі. За територіальним принципом нові дивізіони вже формують при всіх чотирьох повітряних командуваннях — «Захід», «Схід», «Південь» і «Центр». Це означає спробу створити розгалужену систему малої ППО, здатну перекривати не лише великі міста, а й критичну інфраструктуру, логістичні вузли та військові об’єкти.
Водночас саме швидкість розгортання стає джерелом організаційних ризиків. Частина екіпажів ще не укомплектована повністю, значний відсоток особового складу становлять добровольці, а бойове злагодження відбувається вже в процесі реальної війни. Для української армії це не нова ситуація, однак у випадку з дронами-перехоплювачами ціна помилки особливо висока через постійну інтенсивність російських ударів.
Окремо варто враховувати й економіку війни. Росія продовжує робити ставку на масове виробництво ударних дронів, намагаючись перевантажити українську ППО кількістю цілей. У відповідь Україна шукає асиметричне рішення — дешевші та мобільніші засоби перехоплення, які не потребують запуску дорогих ракет по кожному безпілотнику.
Саме тому нинішній етап нагадує період становлення будь-якої нової військової технології: спочатку — низька ефективність частини підрозділів, кадровий дефіцит і хаотичне нарощування спроможностей, а вже потім — поява стабільної системи з досвідченими екіпажами та стандартизованою тактикою. Українські військові фактично формують цю модель у режимі реального часу.
Для Росії це означає, що українська система малої ППО ще не досягла свого піка. Для України — що головний ресурс у боротьбі з «Шахедами» сьогодні вимірюється не лише кількістю дронів чи боєприпасів, а й місяцями практичного досвіду, які перетворюють новостворений екіпаж на ефективний бойовий підрозділ.
