Розмінування після війни стало одним із ключових елементів відновлення півдня України — не лише безпековим, а й економічним. Саме через нього проходить повернення аграрного виробництва, відновлення експорту та стабілізація громад. Але там, де з’являються великі кошти й терміновість, виникає спокуса імітації роботи замість її виконання.
Викрита схема на Херсонщині демонструє небезпечний прецедент: під виглядом гуманітарного розмінування учасники створювали ілюзію загрози там, де її вже не було. Через мережу підконтрольних компаній вони вигравали тендери, оформлювали акти виконаних робіт і отримували державне фінансування за фактично неіснуючі послуги.
Ключовий елемент схеми — інсценування небезпеки. На ділянках, які раніше були очищені та вже використовувалися аграріями, виконавці розкопували ґрунт і закладали предмети, схожі на боєприпаси. Це створювало візуальне підтвердження “знайдених” вибухонебезпечних предметів і дозволяло легалізувати фіктивні звіти про розмінування.
За попереднім аналізом «Дейком», така модель шахрайства вказує на системну прогалину: відсутність незалежної верифікації результатів розмінування на рівні польових робіт. У ситуації, коли облік базується на документах виконавця, а не на цифровому моніторингу чи перехресних перевірках, ризик маніпуляцій різко зростає.
Сума, отримана в межах цієї схеми, перевищила 6 мільйонів гривень — лише на одному епізоді. Однак масштаб може бути значно ширшим. Слідство вже перевіряє аналогічні роботи на сотнях гектарів у кількох регіонах, де загальні виплати обчислюються десятками мільйонів. Це вказує не на одиничний випадок, а на потенційно відпрацьовану бізнес-модель.
Особливу чутливість справі надає джерело фінансування. Програми гуманітарного розмінування частково підтримуються міжнародними партнерами в межах довгострокових фінансових інструментів. Будь-які зловживання тут б’ють не лише по бюджету, а й по довірі донорів, які очікують прозорості та вимірюваних результатів.
Економічний ефект від таких схем подвійно руйнівний. По-перше, держава втрачає кошти, які могли б піти на реальне очищення територій. По-друге, фермери та громади залишаються в умовах невизначеності: частина земель формально “очищена”, але реальна безпека не підтверджена незалежними інструментами. Це затримує посівні кампанії, знижує інвестиційну привабливість і впливає на врожай.
Юридична кваліфікація дій фігурантів — привласнення коштів в особливо великих розмірах і службове підроблення — відображає тяжкість порушень. Але головний виклик полягає не лише в покаранні конкретних осіб, а в усуненні умов, які дозволили схемі виникнути. Ідеться про реформу процедур закупівель, посилення контролю за операторами протимінної діяльності та впровадження технологій відстеження робіт у реальному часі.
Ця справа також оголює слабкість інституційної взаємодії. Центри гуманітарного розмінування, підрядники, місцева влада та фермери працюють у складній екосистемі, де кожен рівень має власні обмеження. Без єдиного стандарту перевірки результатів і прозорої бази даних про очищені території система залишається вразливою.
Післявоєнне відновлення України неможливе без швидкого і чесного розмінування. Але швидкість не може підміняти якість, а довіра — перевірку. Випадок на Херсонщині показує: навіть найважливіші програми можуть перетворитися на джерело зловживань, якщо контроль відстає від обсягів фінансування.
Вихід із цієї ситуації лежить у площині технологій і управління. Геопросторові системи, супутниковий моніторинг, відкриті реєстри очищених ділянок і незалежний аудит можуть стати не додатковими інструментами, а базовою умовою. Інакше кожен новий мільйон, вкладений у розмінування, ризикує працювати не на безпеку, а на імітацію.
