Ідея домовленості, яка нібито могла б стати «вигідною для всіх», дедалі частіше викликає запитання щодо того, якою ціною може бути досягнутий такий мир. Спецпосланець президента США Дональда Трампа Джаред Кушнер говорить про необхідність шукати рішення, здатне завершити війну. Проте політичний оглядач Стюарт Дауелл у матеріалі для TVP World звертає увагу на принципову проблему: інтереси сторін настільки різняться, що універсального сценарію, у якому всі залишаться переможцями, фактично не існує.
Для України питання війни — це не абстрактний дипломатичний конфлікт. Йдеться про збереження державності, контролю над власною територією та можливості самостійно визначати майбутнє країни. Для Кремля ж завершення бойових дій без досягнення ключових політичних цілей може виявитися лише тимчасовою перервою.
Саме тому будь-яка домовленість про припинення вогню має значення не лише з погляду того, скільки днів чи тижнів не буде ударів. Набагато важливіше — що відбуватиметься в цей період із військовими можливостями сторін.
Москва може погодитися на паузу, але не на відмову від цілей
На думку Дауелла, Росія здатна демонструвати готовність до компромісів, якщо це дозволяє зберегти переговорний процес і водночас дати американській адміністрації можливість заявити про дипломатичний прогрес. Для Вашингтона такий результат може мати окрему політичну цінність, особливо якщо інші міжнародні питання виявляються значно складнішими для швидкого врегулювання.
Однак поступка заради переговорів не обов’язково означає зміну стратегічного курсу.
Серед вимог Москви, про які нагадує оглядач, залишаються територіальні претензії, включно із землями, які російські сили нині не контролюють, вимога відмови України від вступу до НАТО, обмеження її оборонних спроможностей та політичні умови, які фактично означали б посилення впливу Кремля на українську владу.
Окремо йдеться про прагнення Москви домогтися скорочення військової присутності НАТО у Східній Європі до рівня, який існував до травня 1997 року. У такому контексті переговори стосуються вже не тільки України. Потенційні наслідки можуть поширитися на всю систему безпеки Європи.
Найнебезпечніша частина угоди може бути прихована в деталях
На перший погляд припинення ударів по енергетичній інфраструктурі могло б стати важливим гуманітарним кроком. Узимку така домовленість особливо чутлива, адже стабільність електропостачання, тепла та водопостачання безпосередньо впливає на життя мільйонів цивільних.
Проте припинення атак саме по собі ще не є миром.
Якщо сторони отримують час без достатніх механізмів контролю, виникає інше питання: хто використає паузу ефективніше? Для країни, яка захищається, перепочинок може означати можливість відновити пошкоджену інфраструктуру. Але для Росії аналогічне вікно може стати шансом накопичити боєприпаси, поповнити особовий склад, відремонтувати техніку та підготувати нові операції.
Тому ключовим елементом будь-якої угоди мають бути не красиві дипломатичні формулювання, а конкретні механізми контролю. Хто фіксуватиме порушення? Якими будуть наслідки? Хто гарантуватиме виконання домовленостей? Що станеться, якщо одна зі сторін використає перемир'я для підготовки нового наступу?
Без чітких відповідей тимчасова тиша може перетворитися не на шлях до миру, а на паузу перед наступним витком війни.
Україна ризикує опинитися перед значно слабшим захистом
Особливе занепокоєння викликає можливість домовленості, яка одночасно обмежуватиме українські збройні сили та зменшуватиме роль США у забезпеченні європейської безпеки.
На практиці це створює небезпечну асиметрію. Україна могла б отримати формальне припинення бойових дій, але водночас втратити частину інструментів, необхідних для стримування нового нападу. Росія ж, навпаки, отримала б можливість зберегти значну частину свого військового потенціалу та використати період затишшя для підготовки.
Ще один ризик пов'язаний із далекобійними ударами. Якщо Україна припинить застосування відповідних засобів, російській стороні буде простіше переміщувати резерви, облаштовувати тилові райони та накопичувати ресурси. У матеріалі також згадується підтримка російських сил з боку військових Північної Кореї, що додає ситуації ще один небезпечний вимір.
Європу можуть поставити перед фактом
Показовою Дауелл називає і послідовність дипломатичних контактів. Американські представники спочатку зустрічалися з Путіним без участі європейських партнерів, а вже потім представники Великої Британії, Франції та Німеччини долучалися до обговорень у Києві.
Сам по собі такий порядок зустрічей не доводить існування таємних домовленостей про поділ сфер впливу. Проте він демонструє потенційно важливу зміну підходу: найчутливіші питання можуть спершу обговорюватися між Вашингтоном і Москвою, а європейські держави долучатимуться пізніше.
Для України це принципово. Будь-яке рішення щодо європейської безпеки без повноцінної участі самої України та її європейських партнерів може створити нові проблеми замість розв'язання старих.
Наразі переговорний процес залишається невизначеним. У Кремлі заявляють, що говорити про конкретні місце та строки нових переговорів ще зарано, хоча американські дипломатичні зусилля там публічно називають важливими.
Тож головна інтрига полягає не лише в тому, чи вдасться сторонам домовитися про припинення вогню. Значно важливіше — якою буде ціна цієї домовленості. Якщо мир вимагатиме від України послабити власну оборону, обмежити зовнішні союзи та погодитися на політичні умови Москви, така угода може не закінчити війну. Вона здатна лише змінити її форму.
І тоді найбільшою небезпекою стане не тиша після переговорів, а те, що може відбутися під час цієї тиші.
