У 2024 році світові медичні служби зазнали масштабної та безпрецедентної хвилі насильства: у п’яти гарячих точках — Газа та Західний берег, Україна, Ліван, М’янма та Судан — було зафіксовано понад 3,600 нападів на медиків, лікарні й клініки, що на 15 % більше, ніж 2023-го. За даними Safeguarding Health in Conflict Coalition (SHCC), найбільша концентрація інцидентів припала на сектор Гази, де понад третину атак супроводжувалися авіаційними, ракетними й безпілотними ударами по лікарняних будівлях.
Рекордною виявилася кількість загиблих представників медичної спільноти: 927 співробітників системи охорони здоров’я було вбито, ще 473 — заарештовано й 140 викрадено. Фізичний та психологічний тиск на медиків включав побиття, катування, сексуальні знущання під вартою, а також вилучення аптек і обладнання для потреб армій, що порушує базові норми міжнародного гуманітарного права. SHCC попереджає, що реальні масштаби нападів можуть бути вищими через складнощі верифікації даних під час бойових дій.
Атаки на медичні заклади призвели до руйнування або серйозних пошкоджень понад 1,100 об’єктів: лікарень, амбулаторій і мобільних медпунктів. Вони залишили без допомоги тисячі цивільних і поранених солдатів, змушуючи пацієнтів шукати порятунку в небезпечних умовах або взагалі відмовлятися від лікування. Медзаклади, що опинилися в епіцентрах обстрілів, не мали жодного стратегічного чи воєнного значення, а їхня робота була безпосередньо пов’язана з порятунком життя мирних громадян.
Санкціонування нападів у Генеральній Асамблеї ООН та Резолюції Ради Безпеки проти порушників міжнародного гуманітарного права виявилися малоефективними. На прикладі нападів на лікарні в Судані та регіоні Гази, де понад 48 % інцидентів здійснювалися із застосуванням експлозивних засобів, включаючи безпілотники, стає зрозуміло: ескалація бойових дій набуває нових форм, а медики опиняються на лінії вогню й стають об’єктами навмисного залякування.
SHCC закликає держави-члени ООН відмовитися від спроб «переписати» міжнародне гуманітарне право, яке чітко забороняє напади на цивільні об’єкти охорони здоров’я й криміналізує їх як воєнні злочини. Коаліція наполягає на розширенні мандату Міжнародного кримінального суду та підтримці розслідувань щодо причетних до злочинів проти медиків. Також наголошується на необхідності збільшити прозорість обміну даними, посилити моніторинг і захист оперативних медичних коридорів у зонах бойових дій.
У низці країн на тлі цих нападів зростає страх серед медиків і всього населення. У Лівані екстрені медичні підрозділи втратили до 60 % обладнання через реквізиції й руйнування. В Україні старші фельдшери та волонтери на передовій змушені обирати між порятунком поранених і евакуацією під обстрілами. У М’янмі та Судані, де конфлікти мають етнічний чи політичний характер, насильство над лікарями використовується як метод залякування певних спільнот.
Ключовим викликом для міжнародної спільноти є поєднання дипломатичного тиску з реальними діями захисту: створення демілітаризованих зон навколо медзакладів, постачання захисних укриттів, броньованих автомобілів та протидронних комплексів для лікарень. Також необхідно активізувати гуманітарні коридори під егідою Червоного Хреста та ООН, щоб пацієнти й медикаменти могли безперешкодно долати зони бойових дій.
Водночас SHCC радить країнам підтримати ключові міжнародні інструменти, зокрема Міжнародну конвенцію про захист медичної та гуманітарної допомоги та нові декларації, які посилять зобов’язання сторін конфлікту не атакувати медзаклади. Статистична аналітика Insecurity Insight показує, що станом на кінець 2024-го 81 % таких нападів було здійснено державними акторами, тому відповідальність мають нести саме уряди й їхні збройні формування.
Безпека медиків і наше право на порятунок життя в умовах війни — це індикатор поваги до людяності в найскладніші часи. Кожна знищена лікарня чи вбита медсестра — це не лише трагедія окремих сімей, а й удар по основах цивілізованого суспільства. Заклики до справедливості, розслідування воєнних злочинів та суворе притягнення до відповідальності винних можуть стати дієвою відповіддю на нові рівні жаху в глобальних зонах конфліктів. Без цього людський та професійний ресурс охорони здоров’я ризикує бути ще більше ослабленим, а цивільні — опинятися без найнеобхіднішої допомоги.
Сьогодні критично важливо, щоб уряди, міжнародні організації та громадські рухи об’єднали зусилля в боротьбі проти нападів на медиків і лікарні. Адже порятунок життя не має бути розмінною монетою на війні, а лікарня має бути недоторканною зоною — навіть серед хаосу і куль у зеніті бойових дій.
