Президент Росії Володимир Путін уперто уникає навіть згадувати ім’я Володимира Зеленського. Це символічний жест зневаги, який Кремль вибудовує в інформаційній політиці. Попри це, міжнародна дипломатія, зокрема ініціатива Дональда Трампа, ставить питання прямої зустрічі обох лідерів у центр уваги.
З перших днів повномасштабного вторгнення Путін будує свій наратив на твердженні, що Зеленський є «нелегітимним». Кремль називає його «клоуном» і намагається применшити авторитет українського лідера. Це політична тактика, що має показати: будь-які поступки Москви Києву є неприйнятними.
Переговори із Зеленським автоматично визнають його суб’єктність і спростовують російський міф про «маріонеткову владу». Для Путіна це означає втрату іміджу «наддержавного» гравця. Саме тому він відкладає будь-який прямий контакт, використовуючи посередників або дипломатичні маневри.
Президент США Дональд Трамп активно просуває ідею особистого саміту Путіна та Зеленського. Він наголошує, що тільки прямий контакт може принести результат. Для Трампа це шанс продемонструвати «миротворчі» здібності перед виборами, а також закріпити вплив США у глобальній політиці.
Кремль зберігає простір для маневру, сигналізуючи: «зустріч можлива». Це дозволяє тримати у напрузі Захід і водночас перевіряти готовність Києва до поступок. Водночас Москва не поспішає робити конкретні кроки, розуміючи, що будь-який саміт буде сприйнятий як визнання Зеленського легітимним партнером.
Президент України Володимир Зеленський прибуває до Білого дому в понеділок для переговорів з паном Трампом — Кенні Голстон
Експерти у Санкт-Петербурзі та Москві наголошують: Путін погодиться на переговори лише у разі, якщо Україна буде готова до капітуляції. Це означає відмову від територій, обмеження армії і фактичну згоду на російські умови. Усі інші сценарії Кремль сприймає як програш.
Будь-яка зустріч один на один створює ефект рівності між Зеленським і Путіним. Для внутрішньої аудиторії Росії це небезпечний сигнал: «нелегітимний клоун» стає рівним «сильному лідеру». Саме тому пропаганда уникає обговорення цієї теми або зводить її до насмішок.
Телебачення РФ уже десятки разів змінювало риторику. Якщо Кремлю стане вигідно, воно представить зустріч як «стратегічну перемогу». Така гнучкість демонструє: громадська думка в Росії є керованою і не обмежує Кремль. Суспільство вже звикло до різких поворотів інформаційної кампанії.
Путін намагається створити враження глобальної підтримки: він телефонував лідерам Бразилії, Індії, ПАР, Казахстану. Це своєрідна «дипломатична обгортка» для внутрішньої аудиторії, яка повинна побачити, що Росія не в ізоляції. Однак реальної підтримки цих країн для умов Кремля немає.
Аналітики підкреслюють: саме тиск Трампа змушує Путіна хоча б частково пом’якшувати риторику. Ще кілька місяців тому Кремль говорив, що переговори можливі лише після зміни влади в Україні. Тепер цю умову прибрали, розуміючи, що вона відштовхує Вашингтон і ЄС.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров (ліворуч) та державний секретар Марко Рубіо на переговорах в Анкориджі — Даг Міллс
Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв про готовність до прямих переговорів із Путіним, але тільки для пошуку миру без ультиматумів. Для Києва важливо показати міжнародним партнерам свою відкритість, водночас не погоджуючись на поступки, які зруйнують державність.
Європейські столиці підтримують курс на переговори, але з обережністю. Лідери Франції, Німеччини та Британії вважають, що Путін може використати зустріч для тиску. Тому вони наголошують: будь-який діалог можливий лише за умови збереження територіальної цілісності України.
Зустріч із Зеленським створює ризик: світ побачить не «царя», а звичайного політика, змушеного домовлятися. Для людини, яка роками вибудовувала образ «недосяжного лідера», це принизливо. Тому Кремль так довго опирається навіть на рівні символіки — відмовляється вимовляти прізвище Зеленського.
Президент Трамп з паном Путіним в Анкориджі в п'ятницю — Даг Міллс
Російське суспільство звикло до різких поворотів — від «перемог» до «тимчасових поступок». Якщо завтра Кремль скаже, що переговори із Зеленським є «тактичною перемогою», більшість громадян це прийме. Це демонструє небезпечну залежність населення від телевізійного наративу.
Аналітики сходяться на думці: у короткостроковій перспективі переговори малоймовірні. Путін чекає моменту, коли зможе подати їх як капітуляцію України. Зеленський же шукає підтримки Заходу, щоб уникнути ультиматумів. Трамп намагається балансувати між цими крайнощами.
Уся історія навколо можливої зустрічі — це радше гра образів і меседжів, ніж реальна політика. Кожна сторона готує ґрунт для вигідної інтерпретації. Для Путіна — це шанс показати «перемогу», для Зеленського — продемонструвати відкритість, для Трампа — стати «миротворцем».
Можливість переговорів Путіна і Зеленського — це більше інструмент психологічного тиску, ніж реальний план миру. Кремль прагне виграти час і нав’язати Україні умови. США та ЄС намагаються не допустити сценарію капітуляції. Україна ж продовжує відстоювати принцип: жодних угод за рахунок суверенітету.
