Упродовж понад ста років попередні Папи Римські жили в розкішних апартаментах Апостольського палацу — нескінченних коридорах із розписними стелями, оздоблених килимами, балконами з видом на площу Святого Петра й окремими кімнатами для віп‑гостей. Вони мали зали для прийомів, кабінети для секретарів та дитячі ігрові, каплиці та власні трапезні.
Та від перших днів понтифікату у березні 2013 року Хорхе Маріо Бергольйо, обраний під ім’ям Франциск, порушив цю усталену традицію. Натомість він оселився в Casa Santa Marta — гостинному будинку на краю Ватикану, де є близько 110 номерів і тільки одна приватна кімната для понтифіка. І хоча цей комплекс спорудили за кошти Церкви наприкінці 1990‑х як комфортне житло для кардиналів під час конклаву, для Франциска він став новим домом на решту понтифікату.
Чому не Апостольський палац?
«Я не хочу бути ізольованим», — так пояснював власний вибір знову обраний у світі монархів спікер Ватикану отець Чіро Бенедеттіни. Франциск міркував, що життя в палацових апартаментах відокремлює його від звичайних людей, позбавляє можливості відчути їхній ритм та труднощі щоденного буття.
У Casa Santa Marta папа мав лише власний просторий номер з ліжком і робочим столом — без балконів, без штор із позолотою, без окремої кухні чи приміщення для парадного одягу. Решта споруд — трапезна, малий медіарум, кімнати для гостей і каплиця — були спільними. І понтифік справді старався не відрізнятися від інших мешканців.
- Спільні трапезні. Кожного дня він обідав і вечеряв у загальній їдальні, де за столами сиділи куріальні працівники, священики та гості.
- Відсутність персоналу. «Йому не потрібен дворецький, бо він любить їсти з іншими», — жартував отець Бенедеттіни. Папі допомагали лише медики та службовці, котрі чергували на поверсі.
- Прості зустрічі. Франциск часто проводив аудієнції й бесіди просто в коридорах, без розкоші аудиторій палацу; інколи приймав групи за чашкою чорної кави.
- Житло поруч із гостей. Увечері до нього міг зайти будь‑який паломник, котрий потрапив у Ватикан, і попросити благословення або просто поговорити.
Таке «гостинне» середовище стало однією з найяскравіших ікон його стилю та програмної скромності. Воно супроводжувалося жестами чисто символічними, але дуже промовистими: коли Апостольський палац залишився порожнім, його килими застеляли для урочистостей, а Франциск відмовився жити в ньому, аби не дискредитувати свою проповідь про смирення.
Casa Santa Marta як символ понтифікату
Casa Santa Marta була відкрита у 1996 році, коштувала понад 20 млн доларів і призначалася для розміщення кардиналів під час конклаву. Її архітектура — максимально утилітарна: широкі сходи, прості коридори, номери з базовими меблями, скромна каплиця в центрі поверху. Але для Франциска це стало ідеальним простором:
- Близькість до людей. Скромне житло показало, що папа не хоче відпочивати окремо від солдатів, священиків, пастирів та простих монахів.
- Модернізація стилю. Життя в Casa Santa Marta стало одним із «брендів» його понтифікату, визнаваним у всьому світі — як Netflix‑документ про його життя, так і меми про папу‑тенанта.
- Нагадування про «ціну смирення». У світі, де політичні лідери здебільшого перебувають у палацах та охоронюваних резиденціях, громадяни бачили: церковний ієрарх може відмовитися від усіх привілеїв.
Речники Ватикану неодноразово підкреслювали, що Франциск обирав цей шлях не з турботи про піар, а з глибокого особистого переконання. Він бачив у цьому наслідування життя вбогого Христа і нагадування собі та всім нам: «справжня влада — служити, а не панувати».
Після смерті Понтифіка 21 квітня Ватикан негайно заявив, що житло в Casa Santa Marta було опечатано — так само, як і традиційні папські апартаменти в Апостольському палаці. Це стандартна процедура після кончини понтифіка: за нею слідує огляд наявних речей, релігійних символів і меморіальних артефактів.
У середу тіло Франциска буде перенесено з каплиці Casa Santa Marta до базиліки Святого Петра, де відбудуться три дні прощання, після чого розпочнеться похорон. Але пустий коридор і відкритий траурний готель нагадав всім: резиденція, котра стала осередком простоти для понтифіка, тепер слугуватиме пам’яттю про його життєву філософію.
Від простоти до прощання
У суботу понтифіка поховають так само просто, як він жив: без надмірних процесій, без пишних шат, лише за мінімальними обрядовими правилами, які Франциск сам видав незадовго до своєї останньої хвороби. Його воля щодо скромного надгробка в базиліці Санта-Марія-Маджоре, єдиному з написом «Franciscus», перегукується із вибором Casa Santa Marta — обидва жести засвідчили, що він усвідомлював марність надмірностей.
Обираючи гостинний будинок замість палацу, Франциск започаткував нову традицію, яка вплинула на світове уявлення про папський уряд і Церкву в цілому. Він продемонстрував: навіть найвищий ієрарх може бути «цілунком узутого в сандалі ноги Божої бідності».
Чи продовжить наступник Франциска жити в Casa Santa Marta або обере іншу, менш скромну резиденцію? Це питання стане одним із показників того, наскільки «дух смирення» змінить лище одного понтифіка, а наскільки — всю Церкву. Проте для багатьох вірян залишиться незмінним пам’ять про те, що саме простий житловий коридор і скромна трапезна стали символом близькості Меж Бога і людини — дистанції, яку здатен подолати пастир із відкритим серцем.
