Після спогадів про пишність попередніх похоронів Римських єпископів, у квітні 2025 року світ побачив істотну зміну в похоронному обряді папи Франциска. Відмова від традиційної системи із трьох трун — внутрішньої дерев’яної, срібної та бронзової — стала ключовим рішенням самого Понтифіка, яке підкреслило його прагнення до скромності й прозорості церковного життя. Замість кількох фанфарних крон і надмірного декору труна постала простою — дерев’яною з мінімальною оздобою, укладеною прямо на низький піднесений п’єдестал.
Незважаючи на прагнення до аскетизму, Центральний ритуал не позбувся візуальних символів стародавньої традиції. Швейцарська гвардія під час останнього шляху Франциска до Собору Святого Петра продемонструвала крислату вірність уніформі Медічі, що не змінювалася вже 420 років відтоді, як рід Медічі востаннє дав Риму свого понтифіка. Кольори синьо-жовто-червоні, золото на гербах і класичні шоломи з пір’ям зберегли патріархальний дух служіння Церкві, водночас підкресливши спадкоємність папських інституцій.
У другій половині минулого року Франциск узаконив спрощений протокол похорону, обмеживши деталі ритуалу п’яти пунктами: відмову від приватного поклоніння в Апостольському палаці, використання лише однієї труни, відкритий народу триденний час в Соборі Святого Петра, лаконічну багатомовну проповідь на площі та поховання в Санта-Марія-Маджоре. Таким чином, із понад тисячолітніх звичаїв вилучили катафалк — спеціальну будку на високій платформі — і внутрішній панахидний ритуал для кардиналів.
Вранці середи труну з тілом папи перенесли з готельного комплексу Casa Santa Marta, де Франциск у останні роки віддавав перевагу скромному житлу, до вражаючого фоє Собору Святого Петра. Тут його тіло спочивало під величезним ренесансним куполом висотою 130 метрів, обрамлене золотими орнаментами та мозаїчними образами святих. Зовнішній простір облагороджував балдахін Берніні над головним вівтарем, але замість пишного траурного ложа труна опинилася на невисокому постаменті, ближче до землі й людей.
У перший день в Соборі охочі могли підійти до труни, перехреститися та вклонитися, однак без мармурових бар’єрів і організованих кордонів. Така відкрита манера ставлення до найближчий понтифікальної героїчної особи дозволила віруючим обійняти труну, покласти квіти чи молитви, водночас не порушуючи внутрішнього порядку — персонал дотримувався суворих санітарних норм та коректно направляв потік людей.
Наступні два дні траурна процесія рухалася через площу Святого Петра, обабіч якої стояли крісла для мирян та кардиналів. Усі державні й церковні делегації отримали змогу виступити з короткою промовою: наголосили на спадкоємності Франциска в захисті бідних, об'єднанні Церкви та діалозі з молоддю світу. Відмовившись від традиційної «чернетки» програм вручення формальних указів, організатори обмежили тексти промов до одного лаконічного аркуша, надрукованого на скромному папері.
Після завершення народної частини труну віднесли процесійно до того місця, де Франциск хотів знайти останній спокій — у крипті базиліки Санта-Марія-Маджоре. Під час свого понтифікату він неодноразово зупинявся у цій церкві перед кожною поїздкою за кордон, вважаючи її «духовним домом». Згідно із заповітом, його поховають «в землі», а над могилою викарбують лише слово «Franciscus» у латинській транслітерації, позбавивши меморіал зайвого пафосу та золота.
Сама крипта базиліки була заздалегідь підготовлена для мінімалістичного вшанування: кам’яна підлога не застелялася розкішними килимами, а низькі стіни зберегли сліди давніх фресок. Друзі та родина мали останню нагоду молитися над гробницею, перш ніж закрити її мармуровою плитою з чітким прямокутним написом, виконаним без позолоти — у пастельному відтінку сірого та білого мармуру.
Попри спрощення, ритуал залишився багатим на символіку: наприклад, перед перенесенням труни до крипти святу Літургію служили біля іконостасу Santa Maria Liberatrice — захисниці мандрівників, а церковний хор виконав гімн «Tantum Ergo» у чотириголосному обрядовому співі. Ці деталі підкреслили непорушність вічних догм і водночас дотримання економії засобів, на які наполягав Франциск.
Нова церемонія стала прикладом того, як католицька Церква може адаптуватися до сучасності, залишаючись при цьому вірною своїм кореням. Просте ліжко труни й відмова від надмірних почестей передали послання скромності й духовної рівності, яке пропагував понтифікат Франциска. Історики вже називають це рішення «історичним етапом», подібним до тих, які колись запровадив папа Павло VI під час Другого Ватиканського собору.
Таким чином, передбачливе рішення Франциска ознаменувало новий підхід до вшанування пам’яті понтифіків: мінімум ритуалів — максимум символів, що говорить про цінність покірності перед Богом та простоту служіння церкві. Залишається спостерігати, чи підхоплять це спадкоємці в наступних обрядах, але вже сьогодні можна стверджувати: для світу католицького ритуалу почалася нова ера.
