Печерський районний суд Києва 14 травня обрав народному депутату Олександру Дубінському запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів без права внесення застави. Йдеться про новий епізод у справі щодо державної зради та системного поширення антиукраїнських наративів під час повномасштабної війни.
Ключовим у цій історії стало не лише саме рішення суду, а й характер претензій слідства. За версією правоохоронців, навіть перебуваючи в слідчому ізоляторі, депутат продовжував інформаційну діяльність, яку слідство розцінює як роботу в інтересах Росії. У центрі розслідування — Telegram, Facebook та Instagram, через які поширювалися меседжі про дискредитацію української влади, мобілізації та державної політики.
Ще кілька років тому подібні інформаційні кампанії часто залишалися у площині політичних конфліктів і телевізійних скандалів. Після 2022 року ситуація кардинально змінилася. В умовах війни держава дедалі частіше трактує інформаційний вплив як складову гібридної агресії. За попереднім аналізом «Дейком», саме ця зміна стала основою для жорсткішої практики у справах, де політична риторика межує з підривом обороноздатності країни.
Слідство вважає, що поширювані матеріали формували вигідний Кремлю порядок денний. Йдеться не лише про критику влади як таку, а про системне просування тез, які збігалися з російськими інформаційними операціями: делегітимізація мобілізації, підрив довіри до військово-політичного керівництва, створення внутрішньої напруги та зневіри у спроможності держави вести війну.
Особливу увагу в цій справі привертає контекст воєнного стану. Нова підозра була вручена Дубінському 5 травня саме за статтею про державну зраду, вчинену в умовах війни. Це автоматично переводить провадження у значно жорсткішу юридичну площину. Українська судова практика останніх років демонструє: справи, пов’язані з інформаційною співпрацею з РФ, дедалі рідше завершуються м’якими запобіжними заходами.
Для влади цей процес має також політичне значення. Україна намагається показати, що статус народного депутата більше не створює недоторканного простору для діяльності, яка може трактуватися як робота проти державних інтересів. У попередні роки політична система часто уникала жорстких рішень щодо публічних фігур, особливо якщо йшлося про медійну активність. Війна фактично зруйнувала цю модель.
Водночас справа Дубінського демонструє ще одну важливу тенденцію — трансформацію самого поняття загрози. Якщо раніше ключовими ризиками вважалися диверсії, шпигунство або пряме фінансування ворожих структур, то тепер інформаційний вплив розглядається як окремий інструмент дестабілізації. Українські спецслужби та правоохоронна система дедалі активніше інтегрують медійну складову у розслідування справ про держзраду.
Для самого Дубінського новий арешт означає суттєве погіршення процесуальної ситуації. Безальтернативне тримання під вартою без застави свідчить, що слідство переконало суд у високих ризиках продовження діяльності або впливу на розслідування. Це також вказує на серйозність доказової бази, яку правоохоронці готові вибудовувати у подальшому судовому процесі.
Політичний ефект цієї справи виходить далеко за межі однієї персоналії. Україна поступово формує нові правила відповідальності під час війни, де межа між політичною діяльністю та інформаційною співпрацею з ворогом стає значно жорсткішою. І саме судові рішення у подібних справах визначатимуть, якою буде ця межа після завершення війни.
