Телефонна розмова Володимира Зеленського з президентом Об’єднаних Арабських Еміратів шейхом Мохамедом бін Заїдом Аль Нагаяном вийшла далеко за межі протокольної дипломатії. Вона показала, як війна Росії проти України поступово зшивається з кризами Близького Сходу.
У центрі розмови були три теми: допомога ОАЕ у поверненні українців із російського полону, безпека Перської затоки після ударів з боку Ірану та взаємні проєкти, зокрема в енергетичному секторі. Зеленський окремо наголосив, що український досвід уже допомагає будувати реальний захист життя в регіоні.
Це важлива зміна ролі України. Київ більше не лише просить зброю, паливо, гроші чи політичну підтримку. Він пропонує партнерам те, що було здобуто дорогою ціною: практичну школу протиповітряної оборони, боротьби з дронами, захисту критичної інфраструктури й швидкої адаптації до масованих атак.
За попереднім аналізом Дейком, саме цей обмін досвідом стає новою валютою української дипломатії. Держава, яка чотири роки живе під російськими ракетами й «шахедами», має не теоретичні презентації, а бойову компетенцію, яку тепер потребують країни Затоки.
ОАЕ для України важливі не лише як багатий партнер. Абу-Дабі вже неодноразово виконував роль посередника в гуманітарних питаннях, зокрема у поверненні людей із російської неволі. Для Києва це напрям, де політична гнучкість Еміратів може давати результат там, де прямий діалог із Москвою майже неможливий.
Тема полонених у цій розмові була не додатком, а одним із головних нервів. Україна розглядає кожен канал впливу на Росію як потенційний шлях для повернення військових і цивільних. У цьому сенсі ОАЕ стають частиною не лише дипломатичної, а й гуманітарної інфраструктури війни.
Друга лінія — безпека Близького Сходу. Після ударів Ірану по країнах регіону захист від дронів і ракет перестав бути вузькою військовою темою. Для держав Затоки це питання енергетики, портів, аеропортів, фінансової стабільності й страхування глобальної торгівлі.
Україна увійшла в цю ситуацію з унікальною позицією. Її міста, електростанції, порти й логістика роками перебувають під ударами російських ракет та іранських дронів, адаптованих Москвою для власної війни. Саме тому українські фахівці можуть говорити не про абстрактну оборону, а про систему виживання.
У березні Київ уже розгорнув спеціалізовані групи в низці близькосхідних країн, зокрема в ОАЕ, Саудівській Аравії, Катарі, Кувейті та Йорданії. Їхнє завдання — допомагати із перехопленням дронів і консультувати щодо побудови повітряного захисту.
Це створює для України рідкісну дипломатичну перевагу. Зазвичай країна у стані великої війни залежить від зовнішньої допомоги. Тепер вона одночасно залишається отримувачем підтримки й стає донором безпекового досвіду для регіону, де ціна помилки вимірюється не тільки людськими життями, а й світовими цінами на нафту.
Окреме значення має енергетичний вимір. Зеленський подякував ОАЕ за підтримку, якої Україна потребує, зокрема в енергетиці. Для Києва це не другорядна тема: російські удари по електростанціях, підстанціях і газовій інфраструктурі зробили енергетичну стійкість частиною національної безпеки.
Раніше під час контактів із державами Затоки Україна вже пов’язувала безпекову співпрацю з паливом, інвестиціями, спільним виробництвом і технологічними проєктами. У цій логіці український досвід протидії дронам стає не разовою послугою, а основою довгострокових домовленостей.
Для ОАЕ така співпраця також раціональна. Країна має сучасну зброю, союзників і фінансові ресурси, але війна дронів показала межі традиційної оборони. Масові дешеві безпілотники змушують будувати багатошаровий захист, де важливі не лише ракети-перехоплювачі, а й радари, мобільні групи, алгоритми реагування та постійне навчання.
Україна пройшла цей шлях у найжорсткішому форматі. Її досвід полягає не тільки в техніці, а й у культурі швидкого пристосування: як змінювати маршрути дронів-перехоплювачів, як закривати об’єкти критичної інфраструктури, як поєднувати військові й цивільні системи сповіщення, як не витрачати дорогі ракети на кожну дешеву ціль.
У цій точці сходяться дві війни — російська проти України й іранська ескалація на Близькому Сході. Їх поєднує технологія удару: дешевий безпілотник, масований запуск, психологічний тиск, атака на інфраструктуру й розрахунок на виснаження оборони. Саме тому український досвід стає зрозумілим і потрібним за межами Європи.
Для Києва це також спосіб розширити коло партнерів поза звичною західною рамкою. Україна не відмовляється від ключової ролі США та Європи, але дедалі активніше працює з тими державами, які мають гроші, енергоресурси, посередницькі канали й власний інтерес у стримуванні дронової загрози.
Ця дипломатія не позбавлена ризиків. Близький Схід має складну систему балансів, а ОАЕ зберігають власні канали комунікації з різними центрами сили. Україні важливо не перетворитися на інструмент чужої регіональної гри, а зберегти чіткий фокус: повернення полонених, посилення енергетики, інвестиції у виробництво й захист від російських атак.
Саме тому дзвінок Зеленського до Мохамеда бін Заїда був не просто дипломатичною розмовою після чергової кризи. Він зафіксував нову формулу: Україна продає не війну, а досвід виживання у війні. І якщо цей досвід допомагає захистити міста Затоки, то він має повертатися до України паливом, енергетичною стійкістю, технологіями й людьми, яких вдається вирвати з російського полону.
