Щороку в серпні Единбург перетворюється на сцену для понад 3 000 виступів у межах фестивалю Edinburgh Fringe. Але за цією строкатою мозаїкою театру, комедії та експериментального мистецтва ховається гірка правда: фінансове виживання митців на фестивалі дедалі більше залежить не від таланту, а від здатності терпіти борги й працювати в збиток.
Summerhall, один із найулюбленіших майданчиків Fringe, що прославив шоу «Baby Reindeer», минулого року опинився на межі банкрутства. Після завершення фестивалю десятки артистів, серед яких і автор хіта «Revenge: After the Levoyah» Нік Кассенбаум, не отримали зароблені кошти через заморожування рахунків компанії Summerhall Management. Податкове відомство Великої Британії звинуватило її в ухиленні від сплати податків і розпочало процес ліквідації.
Лише після кількох місяців юридичних баталій у грудні заморожування скасували, а артистам виплатили гонорари. Але психологічний шок залишився. «Це було страшно. Я боявся, що вся наша робота піде нанівець», — зізнався Кассенбаум.
Фінансова нестабільність Fringe — давно не новина. Ще до пандемії митці скаржились на астрономічні витрати на проживання, оренду майданчиків і логістику. Сьогодні ж, коли ціни на оренду житла у серпні досягають п’ятизначних сум, єдиними, хто стабільно заробляє на фестивалі, залишаються орендодавці Единбурга.
«Ми весь час питаємо себе: хто справді заробляє на Fringe? Точно не артисти», — каже Грейс Черч із театральної трупи Not That but That.
Деякі учасники обирають скромніші формати шоу або скорочують виступи. Комік Джон Тотгілл з Англії навіть погодився взяти участь у випробуванні вакцини від малярії, щоб зібрати кошти. Це принесло лише 2 000 фунтів із потрібних 11 000. Під час одного з виступів у нього розірвався апендикс, але Тотгілл відмовився зупинити шоу: «Скасувати виступ в Единбурзі — немислимо».
Навіть попри ризики, багато хто не уявляє свого творчого шляху без Fringe. Майданчики на кшталт Summerhall залишаються унікальними інкубаторами експериментального мистецтва. Проте питання справедливості та безпеки для митців усе гучніше звучить у культурному середовищі.
Австралійська комікеса Аліс Фрейзер зазначає, що економічний тиск зменшив рівень креативних ризиків: «Раніше Fringe був територією творчої свободи, а тепер ми змушені думати, як вижити».
Summerhall нині перебуває під управлінням неприбуткової організації Summerhall Arts, яка намагається відновити довіру. Її керівник Сем Гоф визнає, що минулий рік був складним, і запевняє: «Ми готові рухатись уперед».
Та не всі поділяють оптимізм. Лаура Гортон, актриса та драматургиня, яка виступала торік у Summerhall, каже: «Найважче — це відчуття, що ти частина історії, яку всі хочуть забути».
Криза Summerhall стала симптомом ширшої проблеми: Fringe давно перетворився на фінансову рулетку. Для одних це шлях до зіркової кар’єри — як у випадку шоу «Fleabag» чи «Baby Reindeer». Для інших — шлях до боргової ями.
Очільник Fringe Society Тоні Ланкастер визнає, що фінансова доступність — критичне питання. Саме ця організація, яка координує фестиваль, також працює зі збитками з 2021 року.
Нестача державного фінансування та урізання мистецьких грантів у Великобританії лише погіршують ситуацію. Додайте сюди шалений попит на житло через концерти Oasis і AC/DC під час цьогорічного Fringe — і отримаєте сцену, де артист мусить жити в наметі, щоб мати змогу виступати.
Проте навіть попри фінансову катастрофу, більшість митців готові ризикувати. «Це відчуття, коли ти виходиш на сцену в Fringe — його не можна порівняти ні з чим», — каже Тотгілл. «Це альтернатива TikTok-реальності, яка вбиває живе мистецтво».
Врешті, Edinburgh Fringe залишається дзеркалом сучасного культурного світу: блиск слави поряд із тінню злиднів, креативність поруч із кризою. І поки держава та організатори не створять безпечні умови для митців, фестиваль ризикує втратити головне — дух творчого бунту, за який його так люблять.
