Едмундо Гонсалес, венесуельський дипломат у вигнанні, заявив, що є президентом Венесуели. У відеозверненні він назвав себе верховним головнокомандувачем і звернувся до армії та силовиків із вимогою виконати «суверенний мандат» виборців по всій країні.
Його позиція спирається на те, що значна частина суспільства й незалежні оцінки вважали його переможцем президентських виборів 2024 року. Гонсалес ішов як кандидат-замінник, бо Марія Коріна Мачадо, найпопулярніша лідерка опозиції, була відсторонена від участі.
За версією опозиції, підрахунок голосів давав йому переконливу перевагу, тоді як Ніколас Мадуро оголосив себе переможцем і втримав контроль через репресії. Після хвилі арештів та жорсткого тиску на прихильників Гонсалес був змушений виїхати до Іспанії.
Тепер, після захоплення Мадуро під час операції США, Гонсалес уперше публічно виступив із деталізованою програмою «нормалізації». Він назвав усунення Мадуро важливим кроком, але підкреслив: цього недостатньо, щоб країна повернулася до правових рамок.
Його центральна вимога — негайне і безумовне звільнення політичних в’язнів. Він описав утримуваних цивільних і військових як «заручників», яких посадили за іншу думку, за вимогу прав або за виконання конституційного обов’язку, і поставив це умовою відновлення держави.
Друга опора його аргументації — визнання результатів виборів 2024 як єдиного легітимного джерела влади. У цій логіці «узурпація влади» завершується лише тоді, коли інституції приймають волевиявлення, а суди й силові органи перестають бути інструментом залякування.
Окремим блоком Гонсалес звернувся до збройних сил і правоохоронців. Він наголосив, що їхня лояльність має бути не до персоналій, а до конституції, народу і республіки. Це спроба перехопити командну вертикаль без заклику до хаосу чи помсти, зберігши порядок.
У Каракасі паралельно формується інша конструкція влади. Венесуельські чиновники заявили, що Верховний суд призначив Делсі Родрігес виконувачкою обов’язків президента. Вона публічно називає Мадуро «єдиним» і «легітимним» президентом, фактично розділяючи де-факто й де-юре.
Таким чином країна отримує дві взаємовиключні легітимності: опозиційний мандат від виборів 2024 і державну процедуру через Верховний суд. У реальній політиці це означає боротьбу за контроль над силовими структурами, фінансами і держапаратом, а також ризик довгого паралічу.
Для Гонсалеса важливо показати спокій і керованість. Він говорить про серенітет і демократичну відповідальність, аби зняти страх перед реваншем. Такий тон розрахований на коливні групи всередині Венесуели та на міжнародних партнерів, які бояться вакууму влади.
Ключове питання найближчих тижнів — чи погодяться армія та спецслужби на демократичний перехід, якщо Мадуро фізично поза країною. Якщо силовики збережуть єдність навколо Родрігес, опозиційна декларація залишиться символічною. Якщо ж піде розкол, можливі переговори про новий порядок.
Міжнародний вимір теж визначальний. Для партнерів важить, чи буде визнано легітимний президент за підсумками виборів 2024, чи переможе схема «призначень» через контрольовані інституції. Від цього залежить санкційний режим, доступ до фінансів і старт реальних переговорів.
Не менш критичний фактор — тема політичних в’язнів. Масове звільнення заручників може швидко знизити рівень напруги і створити довіру до переходу. Відмова або затягування, навпаки, штовхатиме суспільство до вуличного тиску, а силовиків — до жорсткішого контролю.
Заява Едмундо Гонсалеса — це спроба зафіксувати рамку: легітимний президент, конституція і вибори 2024 як основа відновлення. Якщо ця рамка не стане спільною, Венесуела ризикує застрягти між двома центрами влади, де кожен день затримки підвищує ціну стабільності.
