Франція опинилася в епіцентрі економічної та політичної бурі. Прем’єр-міністр Франсуа Байру виніс на розгляд парламенту план масштабних скорочень витрат і підвищення податків, аби стабілізувати державні фінанси. Проте голосування може закінчитися відставкою уряду вже вдруге за дев’ять місяців. Якщо це станеться, президент Еммануель Макрон буде змушений шукати нового очільника кабінету, тоді як фінансова криза лише поглиблюється.
Економіка Франції, друга за розміром у ЄС після Німеччини, зовні виглядає доволі стійкою: рівень зайнятості зростає, а промисловість демонструє відновлення після пандемії. Однак за лаштунками прихована інша картина. Державні витрати сягнули рекордних показників, податкові надходження знизилися, а бюджетний дефіцит у 2024 році склав 5,8% ВВП. Це перевищує ліміт Єврозони майже удвічі та стало найбільшим розривом від часів Другої світової війни.
Рішення Макрона розпустити Національні збори минулого року стало точкою відліку політичної нестабільності. Хоча його метою було стримати зростання впливу партії Марін Ле Пен, маневр лише розділив парламент і призвів до швидкої відставки уряду Мішеля Барньє. На його місце прийшов Байру, який зробив боротьбу з дефіцитом центральною ідеєю свого курсу. Але тепер його власна команда може впасти під тиском парламенту та суспільного невдоволення.
Особливу лють викликала пропозиція скасувати два національні свята, аби зекономити кошти. Французи, які завжди ревно захищали свою соціальну модель, сприйняли ці ініціативи як атаку на власний спосіб життя. Соціальна держава у Франції фінансує медицину, освіту, культуру, сімейну політику, щедрі пенсії та виплати з безробіття. На ці програми йде понад половина ВВП — найбільший показник у Європі.
Додатковим тягарем стали податкові знижки, запроваджені Макроном для бізнесу та заможних громадян. Вони мали стимулювати інвестиції, проте, за підрахунками французької Рахункової палати, щорічно коштують бюджету близько 50 мільярдів євро. Критики вважають, що ці пільги лише збільшили соціальну нерівність і підірвали фінансову стійкість держави. У той час як найбагатші платять менше, основний тягар оподаткування перекладено на середній клас і споживачів.
Рівень державного боргу вже перевищив 3,3 трильйона євро, що становить 116% ВВП. Витрати на його обслуговування зросли до 66 мільярдів на рік, перевищивши бюджети на освіту та оборону. Інвестори дедалі більше непокояться: вартість запозичень Франції зросла, і тепер вони перевищують навіть ставки для кризової Греції. Якщо тенденція збережеться, через кілька років відсоткові виплати стануть найбільшою статтею французького бюджету.
Водночас країна досі має доступ до міжнародних ринків і не перебуває на межі дефолту. Франція занадто велика, аби її крах допустили європейські партнери. Проте загроза зниження кредитного рейтингу є реальною, що може спричинити додатковий тиск на банки та інвесторів. Політична невизначеність лише посилює фінансові ризики, створюючи враження колективного заперечення масштабу проблеми.
Найближчі тижні можуть стати переломними. Якщо уряд Байру впаде, витрати на 2026 рік буде заморожено на поточному рівні. Це автоматично запровадить жорсткі обмеження, навіть без ухвалення нового бюджету. Однак така ситуація означатиме параліч політичних процесів, коли країна втратить можливість оперативно реагувати на економічні виклики.
Опозиційні партії вже готуються скористатися моментом. «Національне об’єднання» закликає до нових парламентських виборів, тоді як крайні ліві на чолі з Жан-Люком Меланшоном вимагають дострокових президентських перегонів. Макрон категорично відкидає обидва сценарії, але вулиця може диктувати інші правила. На 18 вересня профспілки готують масштабні акції протесту й страйки транспорту, тоді як у соціальних мережах шириться заклик «зупинити Францію».
Франція, яка десятиліттями була символом стабільності й соціальної моделі в Європі, тепер опинилася в епіцентрі багаторівневої кризи. Надмірні витрати, необачні податкові рішення й політичні ризики перетворили фінансові проблеми на загрозу урядовій системі. Наступні місяці визначать, чи зможе країна знайти баланс між бюджетною дисципліною та соціальною стабільністю, або ж опиниться в затяжній політичній кризі.
