Німеччина, очолювана новим канцлером Фрідріхом Мерцом, щойно затвердила податкову реформу, яка має стати основою економічного відродження країни. Попри паралелі зі Сполученими Штатами, де Дональд Трамп нещодавно провів масштабне зниження податків, підхід Берліна принципово інший.
Податкова реформа Мерца — не популістичний жест, а спроба повернутися до класичної економічної логіки, яка давно відійшла на другий план у західній політиці. Законопроєкт не супроводжувався гучними політичними заявами, не викликав суспільного резонансу і був ухвалений верхньою палатою парламенту без серйозного спротиву.
Основна мета — стимулювання інвестицій у Німеччину через поступове зниження податку на прибуток корпорацій та надання пільг компаніям, які інвестують у виробництво та інфраструктуру. Урядові економісти прогнозують приріст ВВП на 0,2% вже наступного року та до 1,5% до 2029 року, якщо враховувати ефект від додаткових державних запозичень, які будуть спрямовані на оборону, інфраструктуру, кліматичні ініціативи та цифровізацію.
На відміну від Трампа, Мерц не обіцяє, що податкові пільги окуплять себе автоматично. Більше того, уряд Німеччини визнає, що такі реформи — це тягар для бюджету майбутніх років, зокрема у вигляді зростання відсоткових виплат.
Але, як заявив Мерц у Бундестазі, відмова від реформ є гіршим варіантом. Зміни в податковій системі є компромісом між правоцентристськими Християнськими демократами і Соціал-демократичною партією Німеччини, очолюваною віцеканцлером і міністром фінансів Ларсом Клінгбейлем. Саме він відповідає за збалансування потреб федерального бюджету та інтересів бізнесу.
Новий курс економіки також передбачає пом’якшення обмежень на торгівлю, заохочення імміграції кваліфікованої робочої сили та дерегуляцію. Усе це прямо контрастує з політикою Дональда Трампа, який натомість вводить нові мита, обмежує імміграцію та застосовує протекціонізм. Урядові моделі вказують на помірне, але стабільне зростання.
Однак деякі економісти застерігають, що частина коштів, отриманих у результаті нових запозичень, піде не на розвиток, а на покриття дефіцитів, викликаних старінням населення. Крім того, досі не існує єдиного плану витрат на інфраструктуру — лише наміри модернізувати залізницю та транспорт.
Очільник дослідницького центру Ifo Клеменс Фуест підтримує податкову реформу, але наголошує на її обмеженості: зниження податків для ресторанів чи оплати понаднормових годин — це не ті стимули, які здатні радикально змінити інвестиційний клімат. Натомість Фуест вважає, що справжній ефект може дати лише реформування соціального забезпечення, дерегуляція та стимулювання трудової активності.
Однак канцлер Мерц обрав поступовий підхід: він відмовився від різких дій, спершу зосередившись на зовнішній політиці, активно подорожуючи та намагаючись відновити лідерство Німеччини в ЄС. Це дозволило йому уникнути гострих внутрішньополітичних конфліктів, хоча певне невдоволення висловлювали й землі, які побоюються втрати бюджетних надходжень.
Електроенергія, за новими правилами, подешевшає переважно для промисловості, а не для побутових споживачів, що також стало предметом критики. Проте великий бізнес, включно з керівником JPMorgan Джеймі Даймоном, вітає зміни, вважаючи їх правильним сигналом для ринків. Підтримка бізнесу має велике значення, адже Німеччина намагається відновити позиції після п’яти років стагнації, коли реальне зростання було майже нульовим.
У цих умовах ставка на податкові реформи — це шанс відродити динамізм найбільшої економіки Європи. Попри всі ризики, підхід Мерца — поміркований, логічний і далекий від гучного шоу, до якого звикли прихильники Трампа. Його реформи — це спроба модернізувати модель соціального ринку, зберігаючи баланс між підприємництвом і соціальною відповідальністю.
Якщо уряд зуміє реалізувати також структурні зміни — спрощення регулювання, підтримку цифровізації, реформу ринку праці — то Німеччина має шанс повернути собі статус економічного локомотива Європи не через гасла, а через реальні реформи.
