Поліна Гельман, єврейка з Бердичева, стала легендарною льотчицею «нічних відьом» — жіночого авіаполку СРСР, який бомбардував нацистів під покривом темряви. Її мужність, 869 бойових вильотів та звання Героя Радянського Союзу закарбували ім’я Гельман у військовій історії ХХ століття.
У 1938 році дівчині з Бердичева сказали, що вона замала, щоби літати. В інструкторів льотного клубу не було сумнівів — така зріст у кабіні літака не дозволить дотягнутися до педалей.
Але Поліна Гельман не здалася. Вона не виросла, зате стала штурманом — і саме це рішення вивело її до складу знаменитих «нічних відьом», жінок-льотчиць, які у простих дерев’яних літаках Po-2 сіяли паніку серед гітлерівських військ.
Гельман увійшла в історію не тільки як одна з найефективніших штурманів 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаполку, але й як єдина єврейка у цьому полку, яка отримала звання Героя Радянського Союзу. За плечима Поліни — 869 бойових вильотів, понад 1050 годин під вогнем, абсолютна самовідданість та бездоганна точність.
Коли Гітлер почав операцію «Барбаросса» в червні 1941 року, Гельман була студенткою Московського держуніверситету. Але як тільки з’явився заклик набирати жінок до авіації, вона не вагалася: «Навіщо вивчати історію, якщо я можу її творити?» — казала вона.
Цей повністю жіночий підрозділ жінок-авіаторів отримав прізвисько «Нічні відьми», або німецькою «Nachthexen», бо вони вимикали двигуни, наближаючись до цілей, і свистіли крізь темряву, немов відьми на мітлах. Микола Ігнатьєв/Alamy
Разом з іншими дівчатами вона зрізала волосся, змінила університет на аеродром і сіла в дерев’яний літак, чия максимальна швидкість була лише 90 км/год. Німецькі машини в повітрі були набагато досконаліші, але повільні й безрадіолокаційні Po-2 виявились неочікуваною зброєю. Їх не фіксували радари, а нічні атаки зненацька не давали ворогу заснути.
Ключовою особливістю нічних вильотів було те, що двигуни вимикались перед самою атакою. Літак «прошурхував» над позиціями ворога, скидуючи бомби. За це нацисти прозвали дівчат «Nachthexen» — нічними відьмами.
Поліна виконувала до 15 таких вильотів за ніч. У кожному — ризик смерті, але також і шанс довести, що жінки можуть бути не менш ефективними на полі бою, ніж чоловіки.
Нічні бомбардувальники літали на біпланах По-2, побудованих з дерева та тканини, які раніше використовувалися виключно для тренувань. Їхня максимальна швидкість становила близько 80 кілометрів (60 миль) на годину після повного завантаження бомбами. Sovfoto/Universal Images Group, через Getty Images
Народжена в Україні в часи громадянської війни, Поліна Гельман втратила батька від рук контрреволюціонерів, а мати працювала медсестрою. Виростаючи серед єврейської громади в Бердичеві та Гомелі, вона ще змалку відчула, що таке боротьба.
Після війни Поліна вийшла заміж, народила доньку, отримала освіту економіста й викладала, поки не вийшла на пенсію в 1990 році. Але пам’ять про війну і про бойових «сестер» супроводжувала її все життя. Вона жила у Москві, де й померла у 2005 році.
Її поховали на Новодівичому цвинтарі — поряд із визначними постатями радянської історії.
В історії Поліни Гельман переплітаються декілька важливих тем: жіночий героїзм, роль євреїв у боротьбі з нацизмом, радянський патріотизм і особиста стійкість.
Її слова, записані в щоденниках і розповідях: «Я — донька єврейського народу і маю особистий рахунок до Гітлера», — влучно передають мотиви її боротьби. Поліна була не просто частиною радянської армії.
Вона воювала і за виживання свого народу, і за гідність жінок, і за те, щоб залишити слід в історії.
Біплани По-2 мали подвійне керування, тому штурмани, такі як Гельман, часто виконували роль пілотів. Микола Ігнатьєв/Alamy
Її досвід — це дзеркало цілого покоління радянських жінок, які змогли перевернути уявлення про роль жінки у війні. Навіть на примітивному літаку, з мінімумом обладнання, без радіозв’язку, вони летіли на смерть, щоб перемогти.
У 46-му полку не було привілеїв, не було відпочинку. Жінки літали виснажені, часто спали прямо в кабінах між вильотами. За свідченням побратимів, вони навіть домовлялися, хто з них буде спати під час перельоту до цілі, а хто — дорогою назад.
Гельман також стала живим свідком трансформації держави, за яку вона воювала. Вона народилась за Леніна, жила за Сталіна, воювала за Батьківщину, бачила перебудову Горбачова й крах Радянського Союзу, а згодом — прихід до влади Путіна.
Але вона завжди залишалась людиною честі, не дозволяла звеличувати лише себе. Під час інтерв’ю з американською дослідницею вона сказала: «Ми всі літали, не лише я. Інші екіпажі теж були. Не хочу, щоб виглядало, ніби я вихваляюсь».
Гельман у 1970 році на прес-конференції в Москві. Після війни вона вивчала мови та стала шанованим академіком-економістом, вийшовши на пенсію в 1990 році. Через Associated Press
Це й є справжній героїзм. Без гучних слів, без пафосу, з відданістю та гідністю. Саме така історія Поліни Гельман — нічної відьми, що навіки залишиться у пам’яті світу як символ стійкості, патріотизму, жіночої сили та боротьби з нацизмом.
