Світова епідемія ожиріння переживає важливий злам: те, що раніше вважалося проблемою виключно заможних країн, сьогодні дедалі більше стає викликом для держав із низьким та середнім рівнем доходу. У багатьох багатих країнах показники ожиріння стабілізувалися або навіть почали знижуватися, тоді як в інших регіонах планети вони продовжують стрімко зростати.
Про це йдеться у дослідженні, на яке посилаються міжнародні наукові огляди, присвячені глобальним змінам у структурі здоров’я населення.
За спостереженнями вчених, у країнах, де тема ожиріння довгий час була у центрі суспільної уваги, зокрема в Північній Америці, Західній Європі та Австралазії, темпи зростання зайвої ваги суттєво сповільнилися. У деяких державах вони стабілізувалися ще у 2000-х роках, а подекуди навіть почали демонструвати спад.
Зокрема, в окремих країнах Північної Європи рівень дитячого ожиріння досяг пікових значень ще наприкінці минулого століття і відтоді майже не змінюється. У частині країн Західної Європи ситуація також стабілізувалася на відносно сталих показниках, що стало результатом тривалої адаптації систем охорони здоров’я та зміни харчових звичок населення.
Водночас інша частина світу рухається в протилежному напрямку. У країнах Африки на південь від Сахари, Південної та Південно-Східної Азії, Латинської Америки, а також у частині Тихоокеанського регіону показники ожиріння продовжують зростати швидкими темпами.
Дослідники звертають увагу, що в багатьох із цих країн фіксуються найвищі темпи зростання надмірної ваги серед дітей і підлітків за останні десятиліття. У значній кількості держав ця тенденція стала найінтенсивнішою з кінця XX століття.
У деяких регіонах ситуація вже досягла критичних показників. В окремих країнах Близького Сходу та Північної Африки рівень ожиріння серед дорослого населення сягає 40–50%. На деяких острівних територіях Тихого океану цей показник перевищує 60%.
Водночас у країнах Латинської Америки, таких як Бразилія, Аргентина та Мексика, рівень ожиріння серед жінок уже перевищує показники багатьох європейських держав, що ще кілька десятиліть тому вважалися світовими лідерами за цим критерієм.
Науковці підкреслюють, що причина такого глобального розриву не зводиться до одного фактора. Хоча економічний рівень країни відіграє роль, він не пояснює всієї картини. Навіть держави зі схожими економічними показниками можуть демонструвати абсолютно різні тенденції.
Серед ключових чинників дослідники називають зміну способу життя, доступність та вартість здорової їжі, міські умови, рівень фізичної активності населення, а також державну політику щодо харчування. Важливе значення має і те, наскільки активно уряди впроваджують програми здорового харчування, регулюють споживання цукру та підтримують шкільні програми харчування.
У багатших країнах, де інфраструктура охорони здоров’я та профілактики ожиріння розвивалася десятиліттями, суспільство поступово адаптувалося до нових харчових реалій. Натомість у багатьох країнах, що розвиваються, ці зміни відбуваються значно швидше, часто без достатньої підтримки системи охорони здоров’я.
Особливу роль відіграє також перехід від традиційного харчування до масового споживання ультраперероблених продуктів, які стають дешевшими та доступнішими, витісняючи більш корисні альтернативи.
Попри тривожні тенденції, дослідники зазначають, що ситуація не є безвихідною. У багатьох країнах уже вдалося стабілізувати або навіть знизити рівень ожиріння завдяки комплексним заходам — від податкової політики до освітніх програм і покращення доступу до якісних продуктів.
Це свідчить про те, що глобальна епідемія ожиріння не є незворотною, а її подальший розвиток значною мірою залежить від політичних рішень, соціальних змін і того, як суспільства адаптуються до нових харчових реалій.
