Визнання Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального «терористичною організацією» — логічний, але радикальний крок еволюції путінського режиму. Якщо у 2021 році ярлик «екстремістів» дозволив ліквідувати структуру в Росії, то тепер будь-яка співпраця з ФБК автоматично прирівнюється до тероризму.
Для російської опозиції це означає нову якість репресій. Якщо раніше за участь у «екстремістській організації» люди отримували реальні строки, то тепер за ті самі дії можна фактично провести життя у в’язниці. Кремль демонструє: навіть смерть Навального не зупинила бажання знищити його вплив до кореня.
Верховний суд Росії визнав, що Фонд боротьби з корупцією нібито «просуває, виправдовує та підтримує тероризм». Формулювання максимально широкі й розмиті — це класичний інструмент авторитарної держави, яка використовує антитерористичне законодавство не для безпеки громадян, а для придушення російської опозиції й будь-якої критики Путінського режиму.
Показовою є й фігура судді Олега Нефьодова, який раніше заборонив «міжнародний ЛГБТ-рух» як «екстремістський». Кремль послідовно «обкатує» репресивні правові конструкції на вразливих групах, а потім переносить їх на більш небезпечних, з його точки зору, опонентів — від правозахисних організацій до ФБК.
Практичний наслідок нового статусу очевидний: донати Навальному, які вже були підставою для кримінальних справ, тепер отримують іншу категорію ризику. За даними правозахисників, сотні людей переслідують за перекази Фонду боротьби з корупцією, зроблені ще до рішення 2021 року. Тепер кожен такий переказ теоретично можуть тлумачити як «фінансування тероризму».
Це б’є не лише по залишках російського громадянського суспільства, а й по звичайних громадянах, для яких участь у розслідуваннях ФБК або навіть лайк у соцмережах уже давно несуть реальні ризики. Кремль системно перетворює політичну активність на кримінальний злочин, стираючи межу між опозицією, «екстремістами» й «терористами».
Після смерті Олексія Навального в Арктичній колонії у 2024 році влада не зупинила кампанію переслідувань. Навпаки, політичні репресії отримали додаткове виправдання: потрібен суворий контроль, щоб «не допустити радикалів». Інформаційно це подається як боротьба з «деструктивними силами», хоча реальна ціль — будь-яка організована критика війни проти України та корупції в оточенні Путіна.
Важливий контекст — повномасштабна війна Росії проти України. Чим довше триває агресія, тим жорсткішими стають інструменти контролю всередині країни. Щоб вести затяжну війну, Кремлю потрібне повне придушення незгоди, максимальний страх і відсутність альтернативних джерел інформації. Фонд боротьби з корупцією, зі своїми розслідуваннями про «дворець Путіна» та схеми еліт, був прямою загрозою цій моделі.
Для міжнародної спільноти новий статус ФБК — ще один маркер деградації правової системи в Росії. Термін «терористична організація» в цивілізованому світі означає структури на кшталт «Аль-Каїди» чи ІДІЛ. У путінській трактовці сюди ж записують розслідувачів корупції та прихильників свободи слова в Росії. Це девальвує саме поняття боротьби з тероризмом.
Політичний сигнал також очевидний: Кремль хоче відрізати Фонд боротьби з корупцією від будь-яких каналів взаємодії з Росією. Будь-який інформатор усередині країни, журналіст, юрист або айтішник, який співпрацює з ФБК, автоматично опиняється в зоні ризику. Доступ до внутрішньої інформації, без якої не можливі якісні антикорупційні розслідування, буде все більше обмежуватися.
Попри це, структура Навального продовжує працювати з еміграції, орієнтуючись на російську аудиторію через YouTube, соцмережі й партнерство з незалежними медіа. Для багатьох українців Фонд боротьби з корупцією залишається важливим джерелом даних про внутрішній стан Путінського режиму, російський бізнес, олігархів та силові структури, що напряму впливають на війну проти України.
Терористичний статус ФБК ускладнить і так ризикований контакт із російськими інсайдерами, але навряд чи зупинить збір інформації повністю. Це підштовхне опозиційні мережі до ще більшої конспірації, використання шифрованих каналів, децентралізованих структур та анонімних витоків. Кремль, по суті, сам штовхає критиків у підпілля, а потім використовує це як доказ «радикалізації».
Для Заходу питання підтримки російської опозиції стає ще складнішим. Будь-яка фінансова допомога чи технічна підтримка Фонду боротьби з корупцією може використовуватися Москвою як «доказ втручання» й привід для нових звинувачень у «змові з іноземними спецслужбами». Водночас саме ФБК постачає частину доказової бази для санкцій проти Росії та її еліт, тож його послаблення працює на Кремль.
Рішення Верховного суду Росії також сигналізує іншим критикам Путінського режиму: жодних «червоних ліній» більше не існує. Сьогодні терористичною оголошують структуру Навального, завтра той самий підхід можуть застосувати до правозахисних організацій, які документують воєнні злочини в Україні, або до ініціатив, що допомагають політв’язням.
У внутрішній політиці це поглиблює атмосферу страху. Для середнього росіянина участь у мітингу, донат у відомий фонд або репост розслідування може мати непередбачувані наслідки. Так формується суспільство, де будь-яка активність поза державним наративом сприймається як потенційно «екстремістська діяльність» або навіть «тероризм».
Для України ж посилення репресій проти ФБК — ще одне підтвердження, що Путінський режим не налаштований на лібералізацію чи внутрішню трансформацію. Поки Росія веде агресивну війну, вона водночас знищує будь-які внутрішні інститути, здатні поставити під сумнів курс на конфронтацію із Заходом та війну проти України. Це важливий аргумент для тих, хто в ЄС чи США досі сподівається на «компроміс» із Кремлем.
Стратегічно це рішення навряд чи зробить Фонд боротьби з корупцією «менш небезпечним» для влади. Навпаки, Навальний уже перетворився на символ спротиву, а його смерть і подальше переслідування соратників лише цементують цей образ. Така політика репресій може бути ефективною в короткій перспективі, але в довгостроковій — поглиблює легітимаційну кризу режиму.
У підсумку позначення ФБК як «терористичної організації» — це ще один цвях у домовину правової системи Росії. Країна, яка воює проти України, паралельно воює й проти власних громадян, перетворюючи антикорупційну діяльність, свободу слова в Росії та політичну конкуренцію на кримінальні злочини. Саме з таким партнером сьогодні мають справу західні столиці, коли говорять про санкції проти Росії й майбутню безпекову архітектуру Європи.
