Після чотирьох ночей інтенсивного обстрілу Ізраїлю Іран значно скоротив випуски ракет — із десятків десятків сальв до менш ніж трьох десятків снарядів за ніч.
Це найнижчий показник від початку відплати за ізраїльські удари, і багато експертів вважають, що зменшення темпу є поєднанням браку боєприпасів і свідомої стратегії затягування конфлікту.
У перші дні війни Тегеран випускав майже сто балістичних ракет за ніч, сподіваючись прорвати ізраїльську ППО і завдати суттєвих втрат. Однак уже в ніч на вівторок над Ізраїлем пролунало менше тридцяти ракет, і лише кілька змогли пробити захисний купол, попереджає офіцер прес-служби Армії оборони Ізраїлю.
Від початку ескалації Іран наніс понад тридцять п’ять прямих влучань по військових об’єктах, науковому університету, нафтовому заводу та житлових районах, жертвами стали щонайменше двадцять чотири людини, сотні отримали поранення, а понад дві тисячі залишилися без даху над головою.
Оборона Ізраїлю традиційно спирається на систему «Залізний купол» і «Стріла», які перехоплюють більшість балістичних ракет і мінімізують масштаб руйнувань. Генерал-майор Effie Defrin повідомив, що ізраїльські ВПС знищили понад сто двадцять пускових установок, що становить близько третини оцінених запасів Ірану.
За оцінками розвідки, до початку війни Іран мав близько двох тисяч балістичних ракет у різних калібрах. Після приблизно чотирьохсот запусків іударів по своїх складах він втратив значну частину боєприпасів — нині аналітики вважають, що в країни лишилося понад тисячу ракет. «Іран фізично не може стріляти сотнями боєприпасів щонічно надто довго — запаси швидко вичерпаються», — пояснює директор програми з Ірану в Інституті національної безпеки в Тель‐Авіві Raz Zimmt. Він додає, що стрімкі залпи були ефективні лише на початковому етапі, а зараз стратегічною метою Тегерана є затягнути війну, випускаючи менше ракет, але частіше, щоб втомити Ізраїль і змусити його ресурси вичерпуватися поступово.
Такий підхід відповідає концепції війни на виснаження: якщо Іран розтягне обстріли на тижні та місяці, ізраїльська ППО, спочатку перевантажена масованими ударами, стане потроху вразливішою до випадкових влучань. Навіть одиничні прориви можуть підривати моральний дух і посилювати потребу в посиленій системі оборони. При цьому збереження запаси ракет дозволяє Тегерану тримати в напрузі узбережжя Середземного моря та внутрішні рейди по стратегії «удар-відхід».
Водночас Ізраїль активізував удари по іранських пускових установках і військових сховищах за межами території самої Ісламської Республіки, прагнучи знизити потенціал відплати. Від початку конфлікту ізраїльські ВПС завдали удару по низці об’єктів, включно з тренувальними базами та складами боєприпасів, що ще більше підірвав можливість Ірану робити великі залпи. При цьому Тегеран може покладатися лише на власні ресурси та заводи, адже проксі‐групи, такі як «Хезболла» і «Балістичні крила», у значній мірі були ослаблені санкціями та ударами, й не здатні забезпечити Іран додатковими снарядами.
Фінансові та матеріальні наслідки вичерпання запасів — ще один чинник. Вартість виробництва та купівлі ракет росте під дією санкцій, що ускладнює поповнення сховищ. Іран змушений перерозподіляти бюджетні кошти на підтримку оборонної промисловості, відсуваючи інші галузі економіки. Така перенавантаженість веде до зростання невдоволення всередині країни, стимулюючи керівництво шукати альтернативні способи підтримки боєготовності при обмежених ресурсах.
Крім матеріальних чинників, психологічна війна відіграє ключову роль. Стриманий обстріл сигналізує про витриманість Ірану та готовність вести конфронтацію на довгу дистанцію. У той же час ізраїльські громадяни відчувають необхідність у постійній мобілізації ресурсів ППО та евакуації цивільного населення, що підсилює навантаження на державний бюджет і соціальну систему. Це елемент стратегії психологічного тиску, який може бути не менш дієвим, ніж масовані залпи.
Експерти з безпеки наголошують, що остаточний баланс сил залежатиме від здатності обох сторін адаптуватися: Іран повинен знайти нові джерела поповнення ракетних запасів або розпочати власне серійне виробництво під ще складнішими умовами, а Ізраїль — удосконалити системи протиракетної оборони та розвивати кіберзахист для завдання точкових ударів по командних центрах противника.
Відповідь Ірану на руйнування складів також може включати нарощення виробництва ракет малої та середньої дальності, які легше маскувати й переміщати, але вони менш руйнівні. За відсутності серйозного поповнення на зовнішніх ринках Ірану доведеться модернізувати старі типи боєприпасів або створювати простіші, але дешевші ракети, щоб підтримувати мінімальний рівень загрози.
У довгостроковій перспективі обидві сторони дедалі більше покладатимуться на технологічні інновації: Ізраїль інвестує в лазерні протиракетні системи, а Іран нарощує спроможності безпілотників-камікадзе, здатних обходити ППО. З огляду на це, зменшення темпу ракетних атак — лише перша фаза більш складного протистояння, в якому кожна сторона намагатиметься використати свої переваги у технологіях і стратегії.
Поки Іран обирає тактику «повільного вогню», Ізраїль модернізує оборону та завдає точкових ударів по пов’язаних інфраструктурних об’єктах, намагаючись виснажити противника до остаточної крапки ламаючого ресурсу. Ця динаміка демонструє, що війна XXI століття — це не лише питання масованих ракетних залпів, а й логістичного забезпечення, економічного тиску та психологічної стійкості обох суспільств.
