Ізраїль завдав превентивний удар по Ірану: знищено ядерні та ракетні об’єкти, убито трьох найвищих генералів

Президент США Дональд Трамп нещодавно закликав до «швидкого перемир’я» між Ізраїлем та рухом ХАМАС, проте військова операція триває й загроза розширення наступу посилює гуманітарну кризу в Секторі Газа.

Міністр оборони Ізраїлю та прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу отримали наказ підготуватися до нового етапу бойових дій у самому центрі міста, попри те, що багато жителів уже востаннє евакуювалися на південь під страхом обстрілів.

Розпорядження про евакуацію, поширене армією Ізраїлю, охопило численні квартали в північній частині Сектора Газа, де протягом місяців ізраїльські сили дистанціювалися від безпосередніх бойових дій. Нині ж підрозділи бронетехніки та піхоти готуються атакувати райони, які раніше вважалися «тимчасовими зонами безпеки».

Президент США Дональд Трамп нещодавно закликав до «швидкого перемир’я» між Ізраїлем та рухом ХАМАС, проте військова операція триває й загроза розширення наступу посилює гуманітарну кризу в Секторі Газа.

Міністр оборони Ізраїлю та прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу отримали наказ підготуватися до нового етапу бойових дій у самому центрі міста, попри те, що багато жителів уже востаннє евакуювалися на південь під страхом обстрілів.

Розпорядження про евакуацію, поширене армією Ізраїлю, охопило численні квартали в північній частині Сектора Газа, де протягом місяців ізраїльські сили дистанціювалися від безпосередніх бойових дій. Нині ж підрозділи бронетехніки та піхоти готуються атакувати райони, які раніше вважалися «тимчасовими зонами безпеки».

Ізраїль мотивує це необхідністю ліквідувати тунелі ХАМАС під густонаселеними кварталами й врятувати заручників, утримуваних у полоні з жовтня 2023 року.

Попри заклики до перемир’я, лідери Ізраїлю наполягають на продовженні операції й вимагають безумовної капітуляції ХАМАС. Прем’єр Нетаньягу висловив упевненість, що «жодне припинення вогню не може гарантувати безпеку наших громадян, поки терористична мережа зберігає можливості для атак». Такий підхід суперечить позиції Трампа, який у своїх соціальних мережах назвав «необхідним» негайне перемир’я для повернення полонених і збереження життя цивільних осіб.

За останніми даними, кількість полонених, яких досі утримує ХАМАС, обмежується близько двадцяти осіб. Вашингтон пропонує обмін: призупинити бойові дії на кілька тижнів в обмін на скорочення числа важкої техніки й звільнення заручників. Однак ізраїльське військове командування вважає, що безпечне звільнення полонених можливе лише після остаточної ліквідації бойових інфраструктур руху ХАМАС у Секторі Газа.

Міжнародні спостерігачі відзначають, що безпрецедентні масштаби евакуації супроводжуються серйозними гуманітарними проблемами: брак питної води, медикаментів та продовольства в умовах блокади. Організації Червоного Хреста й ООН вимагають від усіх сторін забезпечити безпечний коридор для переміщення цивільного населення. Натомість армія Ізраїлю відповідає, що створює «тимчасові місця збору» та відкриває додаткові пункти постачання допомоги, хоча доступ до них ускладнюють бої поблизу.

Політичний тиск на Нетаньягу зростає: частина ізраїльського суспільства, втомлена від тривалої та кровопролитної військової операції, закликає уряд шукати компроміс і погодитися на режим тиші в обмін на поступове виведення військ із густонаселених районів. У той же час ультраправі фракції в парламенті наполягають на жорсткій відповіді і звинувачують прем’єра в «м’якотілості».

Навіть у самій Палестині думки різняться: у секторі громадськості зросло невдоволення діями ХАМАС, які втягли цивільне населення в затяжний конфлікт, натомість прихильники руху вважають, що лише силова протидія не дозволить Ізраїлю досягти стратегічних цілей без значних втрат серед військових. ХАМАС неодноразово відкидав пропозиції про поступові кроки перемир’я, вимагаючи миттєвого виведення ізраїльських сил із Сектора Газа та зняття блокади.

У геополітичному контексті новий виток дій в Секторі Газа може вплинути на загальні переговори щодо арабо-ізраїльського врегулювання. Адміністрація Трампа, прагнучи політичної перемоги перед виборами, посилює дипломатичний тиск на обидві сторони. Вашингтон обіцяє посилити санкції проти терористичної мережі та надати Ізраїлю додаткову підтримку, якщо переговори про перемир’я зрушать з мертвої точки.

Таким чином, попри заклики міжнародної спільноти та самого Трампа до негайного припинення вогню, Ізраїль готується до розширення операції в центрі Газрського району. Евакуація цивільного населення, надзвичайна гуманітарна криза та розбіжності між політиками ускладнюють процес досягнення перемир’я. У найближчі тижні роль США в якості посередника та готовність Ізраїлю до компромісу визначать подальшу динаміку конфлікту в Секторі Газа.

Іран опинився в унікальній ситуації: після взаємних ударів ізраїльських та американських військ, які завдали значних руйнувань його ядерній інфраструктурі, країна з однойменним «режимом виживання» стоїть на краю гострого соціально-політичного ножа.

Національна безпека, ядерна програма та внутрішня політика перебувають у розпалі глибокої кризи, що загрожує самій існуванню Ісламської Республіки.

З одного боку, верховний лідер Аятолла Алі Хаменеї оголосив про «перемогу Ірану» та заявив, що обстріли не зламали систему, яка була закладена ще в 1979 році під час революції.

Іран опинився в унікальній ситуації: після взаємних ударів ізраїльських та американських військ, які завдали значних руйнувань його ядерній інфраструктурі, країна з однойменним «режимом виживання» стоїть на краю гострого соціально-політичного ножа.

Національна безпека, ядерна програма та внутрішня політика перебувають у розпалі глибокої кризи, що загрожує самій існуванню Ісламської Республіки.

З одного боку, верховний лідер Аятолла Алі Хаменеї оголосив про «перемогу Ірану» та заявив, що обстріли не зламали систему, яка була закладена ще в 1979 році під час революції.

Проте сам факт допустити влучання ізраїльських ракет у стратегічні об’єкти свідчить про серйозне ослаблення оборонного щита у вигляді ракетного озброєння та російських технологій, які Іран активно закуповував останні роки.

Під головуванням президента Масуда Пезешкіана у країні заговорили про перспективу пом’якшення курсу та відновлення діалогу із Заходом. Міністр закордонних справ Аббас Арагхчі визнав, що «ядерні об’єкти зазнали значного та серйозного ушкодження», що відкриває шлях для нових переговорів щодо відновлення ядерної угоди та зняття санкцій. Це підтверджує прагнення поміркованих сил використати кризу для пожвавлення економіки та зняття ізоляції.

У тому ж час жорсткі консерватори з Революційної гвардії наполягають на збереженні незалежності ядерного шляху, вважаючи будь-які поступки «ворожими актами». Командування корпусу навіть пригрозило новими ударами у випадку подальшого втручання США чи Ізраїлю. Саме ця велика структурна сила — відряджена до десятків бригад у прикордонних провінціях — уособлює ризик ескалації, який може перетворити локальний інцидент на масштабний регіональний конфлікт.

Населення Ірану втомилось від постійних економічних труднощів, спричинених санкціями та пандемією COVID-19. Падіння ВВП, зростання інфляції та втрата довіри до державних програм підтримки призвели до нової хвилі протестів серед молоді та представників дисапори. Після смерті Махси Аміні в 2022 році вуличні акції нагадали владі про небезпеку масових проявів невдоволення. Сьогодні в багатьох містах знову лунають заклики до змін та звільнення політв’язнів.

Відлуння війни з Ізраїлем викликало у пам’яті досвід 2009 року, коли Народний рух Зелених протестував проти сфальсифікованих виборів. Тоді жорстокий розгін демонстрантів і масові ув’язнення загострили протистояння між владою й тими, хто прагнув послабити контроль верховного лідера. Зараз ми бачимо подібний баланс між «захистом революції» та бажанням частини суспільства реформувати політичну систему.

Попри заяви Хаменеї про стабільність, за кулісами відбувається неабияка боротьба за владу. Помірковані сили на чолі з Пезешкіяном і представниками технократичної еліти обговорюють можливість політичного плюралізму, посилення повноважень парламенту та зменшення ролі Вищого провідника. Це, на їхню думку, відкриє шлях до інвестицій, відновлення енергетичного сектору та модернізації транспортної інфраструктури.

Втім, жорсткі лідери Ісламської революції вважають, що будь-які реформи підривають основи теократичного ладу. Вони мають значний вплив у Судовій системі, держконтролі над ЗМІ та силових структурах. Під час останніх арештів у курдських регіонах та на південному заході країни було затримано понад двісті активістів, що демонструє готовність режиму застосувати жорсткі методи придушення.

Ключовою залишається економічна складова: без відновлення ядерної угоди Іран не отримає доступ до міжнародних фінансових ринків, що унеможливлює відновлення нафтовидобутку на довоєнних рівнях. Санкції, введені після відмови в ядерному договорі та нові пакети обмежень через причетність до підтримки «Хезболли» й інших проксі-груп, призвели до скорочення експорту нафти на третину. Це спричинило дефіцит бюджету, виплату пенсій та субсидій державним монополіям.

У діаспорі Ірану, особливо в США та Європі, спостерігається змішана реакція. Частина іранських американців закликає до дипломатичного врегулювання та підтримує ідею поступового рефорсу. Інші, згадавши арешти журналістів та репресії проти дисидентів, побоюються, що режим лише маскуватиме жорстку політику під «відкритими» гаслами. Водночас активісти в Дубаї та Лондоні організовують форуми для діалогу з європейськими та американськими політиками, щоб донести голос протестувальників та вимагати жорсткіших санкцій проти іранських еліт.

У регіоні ключовими гравцями залишаються Саудівська Аравія та Туреччина, які демонструють обережний оптимізм щодо можливого посередництва між Іраном і Заходом. Обидві держави зацікавлені в стабільному Ірані, який не підживлюватиме конфлікти в Ємені та Сирії. Однак будь-яка зміна в Тегерані може вплинути на розклад сил у Перській затоці, де змагаються за економічний та політичний вплив.

Отже, Іран після зіткнень із Ізраїлем та США стоїть перед критичним вибором між збереженням жорсткої теократії та новим курсом на реформування. На кону — майбутнє ядерної програми, внутрішня безпека, розвиток економіки та довіра вірян. Залежно від пріоритетів революційної гвардії або поміркованих технократів, країна може обрати шлях подальшої ізоляції чи повернення на міжнародну арену через поступки та діалог. У цих умовах найвірогідніший сценарій — поступове балансування між жорсткими заходами безпеки і дозованими реформами під пильним контролем верховного лідера.

Після набуття чинності припинення вогню, про яке оголосив президент США Дональд Трамп, Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї вперше прокоментував підсумки 12-денного конфлікту з Ізраїлем і американську участь у ударах по ядерних об’єктах Тегерана. «Ісламська Республіка вийшла переможцем та завдала відчутного удару по обличчю Америки», — заявив Хаменеї у попередньо записаному відеозверненні, яке транслювалося на державному телебаченні.

Він наголосив, що США «не досягли жодних результатів у цій війні», спростувавши твердження Вашингтона про «обеззброєння» ядерних об’єктів.

Оцінки ефективності ударів США та Ізраїлю по ядерній програмі Ірану лишаються розбіжними. За даними американського Пентагону, деякі установки в Натанзі та Фордоу зазнали пошкоджень, але доповідь аналітиків FT із посиланням на європейську розвідку стверджує, що запаси збагаченого урану збереглися у великій частині.

Після набуття чинності припинення вогню, про яке оголосив президент США Дональд Трамп, Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї вперше прокоментував підсумки 12-денного конфлікту з Ізраїлем і американську участь у ударах по ядерних об’єктах Тегерана. «Ісламська Республіка вийшла переможцем та завдала відчутного удару по обличчю Америки», — заявив Хаменеї у попередньо записаному відеозверненні, яке транслювалося на державному телебаченні.

Він наголосив, що США «не досягли жодних результатів у цій війні», спростувавши твердження Вашингтона про «обеззброєння» ядерних об’єктів.

Оцінки ефективності ударів США та Ізраїлю по ядерній програмі Ірану лишаються розбіжними. За даними американського Пентагону, деякі установки в Натанзі та Фордоу зазнали пошкоджень, але доповідь аналітиків FT із посиланням на європейську розвідку стверджує, що запаси збагаченого урану збереглися у великій частині.

Трамп наполягав, що комплекси були «знищені», тоді як Іран визнав лише «серйозні руйнування» — а Хаменеї підтвердив, що «об’єкти в Натанзі, Ісфагані та Фордоу зазнали значного удару».

Промовляючи про дипломатію, Хаменеї застеріг проти виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), адже «найгірше для міжнародного порядку — це відмова від переговорів і вихід із системи контролю». Він попередив, що «усі сторони нестимуть відповідальність» у разі агресії, а Іран «може повторити удари по американських базах у регіоні». Водночас верховний лідер ухилився від прямої відповіді щодо можливості відновлення переговорів зі США, зазначивши: «Нині немає жодних домовленостей чи обговорень нового раунду перемовин».

Разом із військовими подіями в Тегерані відбулася низка законодавчих змін, спрямованих на призупинення співпраці з Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ). Новий закон, схвалений Радою охоронців, забороняє інспекції й технічні візити, що фактично блокує перевірки на ядерних об’єктах. Процедурно Іран може припинити діяльність агентства лише за умови виходу з ДНЯЗ, проте формального кроку ще не зроблено. Цей «закон про співпрацю» створює ситуацію, коли інспектори МАГАТЕ не можуть підтвердити місцезнаходження та обсяги запасів збагаченого урану, що загрожує непередбачуваною ескалацією.

У Вашингтоні вже озвучують можливість введення нових санкцій проти іранських організацій та осіб, причетних до збагачення ядерного палива і відновлення центрів збагачення. До потенційних обмежень належать заборона на експорт хімічних прекурсорів для центрифуг, розширені обмеження на технології високого ступеня точності та блокування фінансування через міжнародні банки. Американські законодавці також розглядають підготовку «секторальних» санкцій за аналогією до підходу проти РФ, які стосуватимуться не лише енергетики, а й фінансових транзакцій і транспортних ланцюгів.

Попри військове протистояння, у Тегерані триває широке обговорення майбутнього ядерної програми. Частина керівництва виступає за поступову реструктуризацію інфраструктури під контролем Ірану, інша — за глибоку невтрачену потужність. «Ми повинні захищати суверенну здатність розвивати мирну атомну енергію», — звучить один з основних месиджів офіційних ЗМІ. У контексті цього триває внесення змін до законодавства, що передбачають новий етап внутрішнього контролю та розробку власних методів перевірки.

Нині ключовим завданням для міжнародної спільноти є відновлення довіри та прозорості ядерного шляху Ірану. У ЄС і США пропонують посилити координацію санкцій та обмін розвідданими, щоб уникнути «осліпих зон» у моніторингу об’єктів. Однак за відсутності доступу МАГАТЕ та масштабних руйнувань інфраструктури дипломатичний фронт залишається слабким. Лише поєднання тиску санкцій із чіткими «стимулюючими заходами» — наприклад, гарантіями цивільного ядерного співробітництва — можуть створити умови для повернення Ірану до переговорів без загрози виходу з ДНЯЗ.

Отже, відновлення діалогу щодо іранської ядерної програми залишається під сумнівом. Переможні заяви Хаменеї можуть означати новий етап жорсткої позиції Тегерана, а «закон про призупинення співпраці з МАГАТЕ» створює юридичні перешкоди для будь-яких перевірок. Якщо Тегеран не змінить курсу, світова спільнота стоїть перед викликом: як забезпечити нерозповсюдження ядерної зброї в умовах фактично закритих об’єктів та глибокої недовіри між ключовими гравцями.

Французький лідер Еммануель Макрон у Брюсселі після саміту ЄС чітко заявив, що останні удари США по ядерній програмі Ірану доволі болісно вразили ключові об’єкти в Натанзі, Ісфагані та Фордоу.

За його словами, «удари США справили реальний вплив на ці три центри збагачення», тим самим відтермінувавши можливість Тегерана швидко відновити виробництво збагаченого урану.

При цьому Макрон наголосив, що гіршим сценарієм стало б повне вихедення Ірану з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), що призвело б до ослаблення міжнародних механізмів контролю та колективного зрушення у бік ядерної розрядки.

Французький лідер Еммануель Макрон у Брюсселі після саміту ЄС чітко заявив, що останні удари США по ядерній програмі Ірану доволі болісно вразили ключові об’єкти в Натанзі, Ісфагані та Фордоу.

За його словами, «удари США справили реальний вплив на ці три центри збагачення», тим самим відтермінувавши можливість Тегерана швидко відновити виробництво збагаченого урану.

При цьому Макрон наголосив, що гіршим сценарієм стало б повне вихедення Ірану з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), що призвело б до ослаблення міжнародних механізмів контролю та колективного зрушення у бік ядерної розрядки.

Під час переговорів лідерів Євросоюзу Макрон порушив тему ядерної безпеки поряд із обговоренням загострення ситуації в Газі.

Він зазначив, що президент США Дональд Трамп демонструє рішучість у досягненні припинення вогню в Палестині, називаючи це «надзвичайно важливим кроком для стабільності регіону».

Макрон вважає, що підтримка США у досягненні гуманітарного перемир’я в Газі є ключовою, і що «команда Трампа активно веде переговори з усіма зацікавленими сторонами, щоб укласти угоду якнайшвидше».

В удари США по ядерним об’єктам Ірану були скоординовані з операціями Ізраїлю і відбулися невдовзі після ескалації воєнного протистояння між Тегераном та Тель-Авівом.

Уламки від вибухів пошкодили цехи центрифуг у Натанзі, які обслуговують надшвидкі роторні установки для збагачення урану, а також викликали ушкодження в Ісфаганському дослідницькому центрі, де виготовляли важливі ізотопні матеріали. Найбільш засекречений об’єкт у Фордоу розташований під товстим шаром скелі, але навіть там матеріальні збитки виявилися значними, що призвело до простою кількох сотень центрифуг і зупинки експериментальних програм.

Супутниковий знімок іранського заводу зі збагачення палива Фордо, що розташований на північний схід від міста Кум. Maxar Technologies

Макрон підкреслив, що «йдеться не лише про фізичні руйнування, а й про психологічний вплив на команду науковців і техніків Тегерана». Французький президент висловив сподівання, що після ударів Іран усвідомить необхідність повернутися до дипломатії й відновити переговори з МАГАТЕ та США, щоб уникнути «виходу з-під міжнародного контролю» та «напливу невизначеності» щодо реальних обсягів ізотопів. Водночас Франція виступає за відновлення інспекцій МАГАТЕ на ядерних об’єктах Тегерана, аби підтвердити, що Тегеран дотримується умов ДНЯЗ і не готує ядерної зброї.

Попри зазначені удари США, Іран офіційно не відмовився від участі в Договорі про нерозповсюдження, але новий закон, прийнятий парламентом, призупиняє практичну співпрацю з МАГАТЕ й заблокував допуск інспекторів. Цей крок став відповіддю на заяви гендиректора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі про неможливість перевірити цілісність центрифуг після ударів. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що «жодні домовленості чи переговори щодо нового раунду діалогу з США не розпочиналися», посиливши побоювання західних експертів про непрозоре збагачення.

Міжнародні аналітики попереджають, що якщо Іран остаточно зупинить перевірки, світ може зіткнутися з ризиком неконтрольованого накопичення високо збагаченого урану. Це підважить основоположний принцип «непоширення» і може змусити союзників США ввести нові секториальні санкції проти Ірану. Речник Держдепартаменту вже заявив, що «у випадку нового витоку матеріалів США готові розширити обмеження на експорт хімпрепаратів, центрифужних компонентів та кібертехнологій, пов’язаних із збагаченням».

З огляду на це європейські лідери прагнуть зберегти баланс між жорсткою позицією проти порушників ДНЯЗ і уникнути небажаної ескалації. Під час брюссельського саміту президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн закликала об’єднати зусилля у рамках ініціативи «Європейська ядерна стійкість», спрямованої на посилення контролю за технологічним експортом до Ірану та запровадження спільних санкцій для країн-посередників, які можуть обслуговувати іранські ядерні програми.

Супутниковий знімок, наданий Maxar Technologies у вівторок, показує пошкодження на збагачувальному заводі Фордо в Ірані після військових ударів США по цьому об'єкту. Maxar Technologies

У той же час Макрон співпрацює з партнерами з П’яти очей (США, Великобританія, Канада, Австралія, Нова Зеландія), щоб координувати санкційні списки й забезпечити імплементацію резолюцій РБ ООН щодо ядерної безпеки. Париж також пропонує провести позачерговий саміт Групи семи з питань «нової архітектури нерозповсюдження» та оновлення Договору про заборону ядерної зброї, що дозволить координувати дії проти нового виклику з боку Тегерана.

Незважаючи на політичні протиріччя, Макрон і Трамп демонструють певну синергію: обидва вважають важливим чинником уникнення масштабнішого збройного конфлікту в Перській затоці та збереження стратегічних шляхів енергопостачання. Така домовленість про «стратегічне стримування» включає як загрозу ударів по ядерних центрах Ірану, так і паралельні зусилля дипломатів з відновлення переговорів до межі можливостей.

За оцінками МАГАТЕ, щонайменше 85 % центрифуг у Натанзі та Фордоу потребують переналаштування, а на відновлення ядерних циклів може піти від 18 до 24 місяців. Це створює вікно для дипломатії, упродовж якого Захід і його союзники мають працювати над умовами часткового пом’якшення санкцій в обмін на суворий графік перевірок та прозорого звітування.

У підсумку, ефективність ударів США по ядерних об’єктах Ірану, визнана Макроном, слугує сигналом для Тегерана: або повертайтеся за стіл переговорів під наглядом МАГАТЕ й дотримуйтеся ДНЯЗ, або готуйтеся до подальших санкцій та ізоляції. Поки світова спільнота тримає палець на ядерній грані, дипломатичний фронт залишається відкритим для останнього шансу зберегти режим контролю над ядерною програмою Ірану.

Супутниковий знімок, на якому видно зруйновані будівлі після авіаударів. Maxar Technologies

Раптові заяви президента США Дональда Трампа про готовність укласти угоду з Іраном вже наступного тижня вщухли із спростуванням Тегерана.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі чітко заявив державному телебаченню: «Жодних домовленостей, угод або обговорень щодо нового раунду переговорів не ініційовано».

Попередні спекуляції про відновлення переговорного процесу після 12-денного конфлікту між Іраном та Ізраїлем, що завершився ударом США по ядерних об’єктах Тегерана, виявилися передчасними. Державний секретар США напередодні назвав можливим підписання угоди вже наступного тижня, але тепер такі очікування зійшли нанівець.

Під час інтерв’ю Арагчі зазначив, що на рівні президентів Тегеран висловлював готовність повернутися за стіл переговорів, але ця ініціатива не отримала підтримки ключових силових кіл.

Раптові заяви президента США Дональда Трампа про готовність укласти угоду з Іраном вже наступного тижня вщухли із спростуванням Тегерана.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі чітко заявив державному телебаченню: «Жодних домовленостей, угод або обговорень щодо нового раунду переговорів не ініційовано».

Попередні спекуляції про відновлення переговорного процесу після 12-денного конфлікту між Іраном та Ізраїлем, що завершився ударом США по ядерних об’єктах Тегерана, виявилися передчасними. Державний секретар США напередодні назвав можливим підписання угоди вже наступного тижня, але тепер такі очікування зійшли нанівець.

Під час інтерв’ю Арагчі зазначив, що на рівні президентів Тегеран висловлював готовність повернутися за стіл переговорів, але ця ініціатива не отримала підтримки ключових силових кіл.

Опір участі у нових перемовинах посилився саме після боїв із Ізраїлем, у яких Іран виступив проти ізраїльських ядерних об’єктів. Відтак текст заяви верховного лідера аятоли Хаменеї про перемогу у «священній війні» не містив жодного натяку на зняття бар’єрів до діалогу з США.

Крім відмови від переговорів, Арагчі відреагував на прохання МАГАТЕ провести інспекцію пошкоджених американсько-ізраїльськими авіаударами ядерних об’єктів: «Ураження серйозні та значні, тому на даний момент ми не маємо наміру запрошувати до себе директора агентства Рафаеля Гроссі».

Інспектори МАГАТЕ, які залишилися в Ірані під час бойових дій, досі не отримали доступу до сховищ ізозотопів та центрифуг. Це унеможливлює оцінити масштаб неучитаного збагачення урану та викликає побоювання щодо можливого «збігу інвентарю».

Попередня співпраця Тегерана з МАГАТЕ передбачала щоквартальні звіти й допуски інспекторів до всіх циліндрів зі збагаченим ураном. Новий закон, відібраний парламентом Ірану і набрав чинності, призупиняє будь-яку співпрацю з міжнародним агентством.

Хоч, за офіційною процедурою, Тегеран може зберегти формальну участь у Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), припинення практичної співпраці з МАГАТЕ радикально знижує прозорість програми.

З огляду на це в США та Європі лунають застереження: без моніторингу запаси високо збагаченого урану можуть вийти з-під контролю і потенційно перетворитися на «тактичну ядерну зброю».

Аналітики наголошують, що «нерозкриті дані щодо ізотопного складу від 90 до 97 % збагачення створюють ризик критичного порогу для виробництва плутонію», астрономічному урану може вистачити на кілька ядерних зарядів.

У Вашингтоні вже обговорюють можливість нових санкцій проти іранських організацій, залучених до відновлення атомних досліджень, включно з Центром досліджень важкої води та Корпусом вартових ісламської революції. США можуть посилити експортні обмеження на центрифуги та ізотопну хімію, а також заморозити активи банків, що фінансують атомний сектор.

Наступним кроком можливого тиску стане розширення «списку терористичних організацій» на тих, хто причетний до прихованого збагачення, адже нинішнє ембарго охоплює лише відпрацьоване ядерне паливо та радіоактивні елементи.

Водночас у регіоні посилюється напруга: союзники США по НАТО закликають не відмовлятися від стратегії «максимального тиску» на Іран.

Речник Пентагону підкреслив: «В разі, якщо дипломатичні канали закрито, ми залишаємо за собою право реагувати на загрози для безпеки наших партнерів та об’єктів у регіоні».

Це може означати нові авіаудари за аналогією до реакції на останні атаки безпілотників «Шахед», що, за твердженнями Вашингтона, вирушали з території Ірану до Сирії та Іраку.

Незважаючи на це, в кулуарах Білого дому все ще обговорюють можливість невеликих жестів доброї волі: тимчасове скасування санкцій на імпорт етана чи програмного забезпечення для центрифуг мігло б стати приводом для іранської сторони відновити переговори. Проте після спростування Арагчі навіть ці «полегшення» виглядають малоймовірними.

Президент Трамп може в наступному зверненні представити новий пакет заходів на кшталт «третьої фази» санкцій, якщо Тегеран не повернеться до Києва обговорювати ядерну угоду.

Отже, нинішня ситуація загострює питання подальшої долі багатостороннього контролю над ядерною програмою Ірану. Лише повне припинення блокувань МАГАТЕ дозволить з’ясувати, чи використовувалася війна як прикриття для нарощення потужностей зі збагачення.

Якщо Тегеран і далі відмовлятиметься від інспекцій, міжнародна спільнота може розглядати варіанти відновлення санкційного режиму 2010-х років, створення «секторальних санкцій» за аналогією до Росії, або навіть законодавчого обмеження імпорту іранської нафти.

Підсумовуючи: Іран остаточно закрив двері для експертів МАГАТЕ і спростував будь-які домовленості з США про відновлення діалогу. Це означає, що перспектива дипломатичного врегулювання ядерної кризи віддаляється.

При цьому ризики неконтрольованого розповсюдження високо збагаченого урану зростають, і світова спільнота зосереджує увагу на можливості жорсткіших компресій із санкційними режимами та військово-технічними протидіями.

Директори Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) повідомили про «неминучі фізичні пошкодження» після авіаударів США по ядерному об’єкту в Фордоу, що на північному заході Ірану.

У своїй недавній інтерв’ю на французькому радіо Radio France Internationale глава організації Рафаель Гроссі наголосив, що аналіз супутникових знімків від Maxar Technologies дозволив стверджувати: центрифуги збагачення урану більше не функціонують.

Таке повідомлення одразу ж стало ключовим сигналом для світової спільноти щодо стану ядерної програми Ірану й викликало нову хвилю обговорень у межах ООН і провідних дипломатичних кіл США.

Директори Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) повідомили про «неминучі фізичні пошкодження» після авіаударів США по ядерному об’єкту в Фордоу, що на північному заході Ірану.

У своїй недавній інтерв’ю на французькому радіо Radio France Internationale глава організації Рафаель Гроссі наголосив, що аналіз супутникових знімків від Maxar Technologies дозволив стверджувати: центрифуги збагачення урану більше не функціонують.

Таке повідомлення одразу ж стало ключовим сигналом для світової спільноти щодо стану ядерної програми Ірану й викликало нову хвилю обговорень у межах ООН і провідних дипломатичних кіл США.

Збагачувальний центр у Фордоу, розташований глибоко в гірському масиві, десятиліттями залишався одним із найбезпечніших об’єктів Ірану. Центрифуги, розміщені в товстостінних тунелях, призначалися для плавного підвищення концентрації ізотопу урану завдяки надзвичайній точності обертання.

Однак, як пояснив Гроссі, навіть найтонші віброзбурення гіперзвуковими бомбами можуть порушити калібрування роторів, зробивши машини непридатними. «Це не просто косметичні ушкодження — ми маємо справу з серйозним руйнуванням механіки», — заявив директор МАГАТЕ, додавши, що для відновлення потребуватиметься кілька років і значні інвестиції в нові центрифуги.

Напад на Фордоу відбувся у середині червня 2025 року й став частиною більшої стратегії Сполучених Штатів із стримування розвитку ядерної програми Ірану. Офіційних деталей щодо планування операції не розкривають, проте представники Пентагону підтвердили застосування так званих «бункеробійних» бомб, здатних пробивати бетонні укриття на десятки метрів вглиб.

Міністр оборони США Пітер Гагсет та голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн дали офіційні брифінги, де обмежилися загальними фразами про «успішність місії», не надаючи даних про масштаби пошкоджень чи втрати Ірану в термінах скорочення виробничих потужностей.

Незважаючи на гучні заяви президента США Дональда Трампа про те, що удари «знищили» можливість Ірану продовжувати збагачення, у американських розвідувальних колах існують сумніви: попередні секретні доповіді ЦРУ оцінили, що ядерна програма Ірану відстала лише «на декілька місяців». Після витоку цих даних директор ЦРУ Джон Реткліфф змушений був підтвердити лише «серйозні пошкодження», уникаючи оцінок термінів відновлення.

Сам Гроссі у своїй заяві зазначив, що наразі «занадто рано говорити про остаточний стан програм», оскільки не всі об’єкти збагачення зазнали ударів, іранські чиновники планують «захисні заходи» щодо наявних запасів збагаченого урану.

Місія МАГАТЕ з моніторингу ядерної діяльності Ірану опинилася в глухому куті: інспектори не мали доступу до Фордоу після початку бойових дій, і до сьогодні невідомо, коли зміниться цей стан речей. Напередодні голосування Іранського парламенту та Ради охоронців конституції було ухвалено законопроєкт, який призупиняє співпрацю з агентством і забороняє допуск інспекторів. Проте остаточне рішення перебуває на рівні президента Масуда Пезешкіана, обраного на платформі діалогу із Заходом і готового повернутися до переговорів. Водночас у разі набрання чинності цієї норми Іран фактично вийде з-під нагляду ООН, що загрожуватиме новою кризою в ядерній безпеці.

Експерти з ядерної програми звертають увагу на кілька ключових аспектів. По-перше, Фордоу був одним із двох підземних комплексів поряд із Натанзом. Удар по одному з них вже серйозно обмежив потенціал Ірану з підготовки високозбагаченого урану. По-друге, зупинка центрифуг означає перерву в ланцюжку виробництва ядерного палива, що може стати аргументом на стороні тих, хто виступає за повернення до «ядерної угоди» 2015 року і гарантоване зниження санкцій в обмін на моніторинг. По-третє, геополітичні ризики: якщо інспекторам МАГАТЕ не буде дозволено повернутися в Іран, виникне небезпека розгортання нелегальних випробувальних програм під прикриттям локальних досліджень.

У зв’язку з цим на порядку денному МАГАТЕ та Ради безпеки ООН з’явилося питання про введення додаткового механізму контролю. Пропозиції варіюються від створення «міжнародних конвоїв» для супроводу обладнання та матеріалів до запровадження санкцій проти тих, хто перешкоджає роботі інспекторів. Деякі дипломатичні джерела вказують на можливість «обмінних місій» із участю представників США, ЄС і Росії, аби забезпечити прозорість процесу. Однак остаточне рішення залежатиме від готовності Тегерана виконувати зобов’язання за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

Аналітики наголошують, що «ядерна програма Ірану» залишається розгалуженою мережею збирання дослідницьких зразків, виробництва стійких матеріалів та випробувань, яка не обмежується лише об’єктами в Натанзі чи Фордоу. Поки ці центри під пильною увагою МАГАТЕ, існують менш відомі майданчики, де можуть проводитися експерименти з малими партіями збагаченого урану. У цьому сенсі удар по Фордоу — важливий, але далеко не вирішальний крок у стратегічному балансі між Тегераном і Вашингтоном.

Насамкінець, вирішальним фактором стане не лише технічний стан пошкоджених центрифуг, але й політична воля сторін до діалогу. Для повернення інспекторів і відновлення МАГАТЕ як нейтрального посередника Ірану слід усвідомити, що без міжнародного контролю програма ризикує піти в тінь і спровокувати несподівані ескалації. Зі свого боку, США і їхні союзники мають продемонструвати, що удари не були метою самі по собі, а стимулом до реальної деескалації та повернення до переговорів про гарантії ядерної безпеки.

У кінці червня 2025 року Сенат США відхилив пропозицію, яка мала зобов’язати президента Дональда Трампа звернутися до Конгресу для схвалення будь-яких майбутніх військових ударів по Ірану.

Ініціатива, представлена сенатором Тімом Кейном за нормами War Powers Act 1973 року, передбачала чітку механіку консультацій між виконавчою владою та Парламентом перед проведенням нових військових операцій.

Однак голосування закінчилося 53 проти 47 — майже виключно за партійним розподілом: республіканці виступили проти, а більшість демократів підтримала документ.

У кінці червня 2025 року Сенат США відхилив пропозицію, яка мала зобов’язати президента Дональда Трампа звернутися до Конгресу для схвалення будь-яких майбутніх військових ударів по Ірану.

Ініціатива, представлена сенатором Тімом Кейном за нормами War Powers Act 1973 року, передбачала чітку механіку консультацій між виконавчою владою та Парламентом перед проведенням нових військових операцій.

Однак голосування закінчилося 53 проти 47 — майже виключно за партійним розподілом: республіканці виступили проти, а більшість демократів підтримала документ.

Головним аргументом його прихильників стало прагнення обмежити президентські воєнні повноваження та повернути Конгресу роль у прийнятті рішень про початок збройних дій.

Сенатор Кейнер закликав ухвалити парламентську резолюцію, яка б захищала від одиничних рішень глави держави на кшталт недавніх ударів по трьох ядерних об’єктах Ірану, здійснених без попередніх консультацій із законодавцями.

Вони стверджували, що такі дії мають ознаки самовільного застосування сили й прирівнюються до ведення війни, навіть якщо формальної декларації війни не було.

Своєю чергою представники республіканців наполягали на тому, що War Powers Act залишає за президентом право приймати «миттєві рішення» в інтересах національної безпеки та не вимагає погодження з Конгресом у ситуаціях, що загрожують життю американських військових.

Сенатор Джон Баррассо назвав зусилля демократів «політичною грою», підкресливши, що будь-яка затримка з консультаціями може призвести до втрати стратегічних переваг над противником. «Наша Конституція чітко делегує реальні повноваження верховного головнокомандувача саме президенту», — заявив він під час дебатів у залі.

У ході обговорення учасники парламентської дискусії порівнювали майбутні обмеження з практикою минулих адміністрацій. Демократи зазначали, що президент Обама неодноразово ухвалював військові рішення без формального звернення до Конгресу, зокрема для розгортання ударів по Сирії та операцій проти «Ісламської держави».

Водночас республіканці закидали опонентам подвійні стандарти: мовляв, коли демократи були при владі, схожі резолюції не виносили на голосування.

Після голосування багато експертів висловили занепокоєння подальшою політичною поляризацією питання воєнних дій. Військова доктрина США традиційно передбачає баланс між виконавчою і законодавчою гілками влади для легітимного застосування сили. Однак останні роки продемонстрували тенденцію до збільшення президентської самостійності, особливо у випадках швидких військових відповідей.

Одним із ключових моментів обговорення стало уточнення поняття «акту війни». Сенатор Кріс Ван Холлен, коментуючи відмову Сенату розглянути резолюцію, процитував гіпотетичне питання: «А що б ми сказали, якби Іран скинув військові бомбардувальники на наші бази й завдав удару по наших об’єктах? Ми ж назвали б це війною». Така аргументація мала на меті показати, що обмеження президентських воєнних повноважень необхідні для уникнення «холодних війн під керівництвом однієї особи».

Навіть до денонсації основного документа про воєнні повноваження в Конгресі вже вносилися спроби реформ: у Палаті представників двома коаліціями — демократичною та біпартійною — було зареєстровано схожі резолюції. Але їх розгляд запланований лише на серпень 2025 року, і за умов республіканської більшості в нижній палаті потрапити на голосування підприємці не очікують. Таким чином, тенденція до розширення прав глави виконавчої влади в питаннях війни виглядає малоймовірною у краткостроковій перспективі.

Ще одним голосом, що привернув увагу, стала поведінка сенатора Ренда Пола, єдиного республіканця, який підтримав ініціативу демократів. Він згадав перші федеральні документи, зокрема Федіралісти, підкреслюючи думку Джеймса Медісона, що саме законодавча гілка влади має бути «найменш схильною до війни». Така позиція викликала жваві дискусії серед колег як усередині партії, так і в суспільстві.

Наслідки недавнього голосування проявилися вже наступного дня після дебатів. Відмовившись обмежити можливість президента Трампа на нові військові удари, Сенат продемонстрував, що питання воєнних повноважень залишається гостро політизованим і неочевидним для консенсусу навіть серед однопартійців. Демократичний сенатор Джон Феттерман при цьому пояснив свій голос проти тим, що не бажав «звужувати у майбутньому будь-якому президенту», незалежно від партійної приналежності, права реагувати в надзвичайних ситуаціях.

Паралельно з політичними баталіями розгортається й суспільна дискусія стосовно ролі Конгресу у вирішенні питань війни. Журналісти, правозахисники та історики наголошують: бюрократичні процедури й затримки можуть ускладнювати оборонну організацію, але водночас парламентський контроль створює демократичний захист від необдуманих рішень. Саме цей баланс протягом десятиліть визначав американську військову доктрину.

Після відхилення сенатського документа дискусія навколо воєнних повноважень Трампа перейшла в суспільне поле: багато хто звернув увагу, що для безпечного застосування сили США мають розробити чіткішу політику відповідальності між президентом і Конгресом. Військова операція може вимагати оперативних дій, але стратегічне планування й ухвалення рішення про ведення війни повинні залишатися під наглядом законодавців, щоб уникнути «ворогів за кордоном», які можуть стати «ворогами всередині» через відсутність прозорості й контролю.

Попри всі розбіжності, експерти вказують, що конституційні механізми ослаблення воєнних повноважень залишаються живими: паритетні процедури для оголошення війни, вимога регулярних звітів президента перед Конгресом і можливість голосування за фінансування військових дій. Ці інструменти можуть стати основою для нових реформ, якщо суспільство та законодавці знайдуть спільний погляд на роль військових операцій у зовнішній політиці.

Отже, рішення Сенату заблокувати розгляд резолюції про обмеження воєнних повноважень Дональда Трампа знаменує черговий етап боротьби за баланс влади в США. Суперечності між виконавчою та законодавчою гілками влади у питаннях війни залишаються гострими, а майбутні зусилля щодо зміни правила гри вимагатимуть активної позиції як Конгресу, так і громадянського суспільства.

У грудні 2022 року Марія Пєшкурова разом із семирічною донькою Анастасією, хворою на гострий лейкоз, та бабусею Оленою залишили обстрілювану Одесу й вирушили до Ізраїлю, сподіваючись, що сучасні клініки та система Залізний купол здатні подарувати дитині шанс на життя.

За рік до цього їхня країна опинилася у вирі повномасштабного вторгнення, і війна в Україні перетворила навіть великі медичні центри на прифронтові шпиталі, де онкологія у дітей відійшла на другий план перед хвилею поранених. Марія шукала безпеки, оперативного лікування і стабільного світла в операційних, бо генератори в Одесі працювали на межі.

На той момент Ізраїль видавався островом надії: попри постійні обстріли Тель-Авіва ракетами «Хамас», держава мала передову протиповітряну оборону, а лікарні приймали важких пацієнтів з усього світу.

У грудні 2022 року Марія Пєшкурова разом із семирічною донькою Анастасією, хворою на гострий лейкоз, та бабусею Оленою залишили обстрілювану Одесу й вирушили до Ізраїлю, сподіваючись, що сучасні клініки та система Залізний купол здатні подарувати дитині шанс на життя.

За рік до цього їхня країна опинилася у вирі повномасштабного вторгнення, і війна в Україні перетворила навіть великі медичні центри на прифронтові шпиталі, де онкологія у дітей відійшла на другий план перед хвилею поранених. Марія шукала безпеки, оперативного лікування і стабільного світла в операційних, бо генератори в Одесі працювали на межі.

На той момент Ізраїль видавався островом надії: попри постійні обстріли Тель-Авіва ракетами «Хамас», держава мала передову протиповітряну оборону, а лікарні приймали важких пацієнтів з усього світу.

Саме тому в Бат-Ямі, де проживає велика діаспора вихідців з колишнього СРСР, оселилися не лише Марія та Настя, а й двоє племінників — чотирнадцятирічний Ілля та десятирічний Костянтин, яких мати в паніці вивезла від російські дрони та нічних вибухів.

Сім'я переселенців планувала зібрати кошти на кілька курсів хіміотерапії, і сотні благодійників у соцмережах відгукнулися на прохання, адже лікування в Ізраїлі дорожче за українські протоколи у рази.

За годинниковою стрілкою зверху зліва: Анастасія та її мати Марія Пєшкурова; бабуся Анастасії Олена Соколова; Двоюрідний брат Анастасії Ілля; та її двоюрідний брат Костянтин. через Христину Чанишеву

Поки Марія боролася за кожний лейкоцит доньки, її колишній чоловік Артем Бурик служив на передовій біля Сум, де російські дрони та артилерія невпинно атакують прикордонні села. Щоразу, беручи коротку відпустку, він записував відеозвернення у касці і броні, закликаючи світ допомогти врятувати Настю.

Йому здавалося: якщо вже дитина чує не вибухи, а сигналізацію медичних приладів, то війна залишилась за спиною. Цей оптимізм поділяли тисячі українських біженців у Ізраїлі: їх приваблювало переконання, що система Залізний купол перехоплює майже всі ворожі боєприпаси, а державні укриття обладнані ліфтами й кондиціонерами.

Між тим від жовтня 2024 року, коли війна проти «Хамас» перетворилася на багаторівневий конфлікт, Іран дедалі сміливіше натякав на втручання. Для експертів це було передбачувано: Тегеран уже показав свою експансію, продаючи Росії ударні Shahed, і тепер прагнув продемонструвати ракетний потенціал на Близькому Сході.

Уночі 15 червня 2025 року Іран запустив понад сто балістичних ракет класу «земля–земля», частина з яких пройшла крізь проріджену ешелоновану ППО Тель-Авіва та вибухнула в густонаселених районах.

Однією з ракет накрило дев'ятиповерхівку в Бат-Ямі, де на четвертому поверсі винаймала квартиру українська родина. Рятувальникам знадобилося чотири доби, аби дістати тіла, бо пів будівлі склалося, мов картковий дім: перекриття обвалилися, ліфтові шахти вигоріли, поруч валялися скручені балки, згнили під дією вогню та бетону. Загинули всі п'ятеро: Марія, Настя, бабуся Олена Соколова та двоє хлопців, що вважали Ізраїль тимчасовим притулком.

Волонтери, рятувальники та персонал дитячої лікарні «Охмадит» розчищають завали та шукають тих, хто вижив після російського ракетного удару по медичному центру в липні 2024 року. Брендан Гоффман

Цей обстріл відкрив моторошний парадокс: країна, яку українці ставили за еталон, виявилась неспроможною гарантувати абсолютний захист від новітніх іранських боєприпасів. Система Залізний купол має високу ймовірність перехоплення реактивних снарядів та мінометних мін, але проти високошвидкісних балістичних ракет потрібна багаторівнева «Праща Давида» та «Хец-3», а кількість пускових установок обмежена. Обстріли Тель-Авіва засвідчили, що навіть технологічна перевага не дарує стовідсоткової безпеки цивільним, а біженцям з Одеси довелося зустріти війну вдруге — там, де ніхто не очікував.

Новина про загибель миттєво розлетілася українськими соцмережами: війна в Україні тепер зазвучала в унісон із вибухами на Близькому Сході, а ракети Ірану стали символом глобальної взаємозалежності конфліктів. Президент Володимир Зеленський висловив співчуття й закликав ООН обговорити посилення санкцій проти Тегерана та створення міжнародного фонду для захисту цивільних на територіях, де перетинаються інтереси різних воюючих сторін. Українські волонтери відкрили новий збір — цього разу на перепоховання та підтримку залишків родини Пєшкурових. Міністерство охорони здоров'я пообіцяло фінансувати лікування онкохворих дітей у Європі, аби мінімізувати ризики повторення трагедії.

Для ізраїльського суспільства цей випадок також став лакмусовим папірцем: чи здатна держава, що приймає тисячі пацієнтів-іноземців, забезпечити для них безпечні коридори? Лікарня імені Шнайдера, де Настя проходила чергову хіміотерапію, анонсувала побудову підземного онкологочного корпусу; фінансуванням зайнялися американські та канадські меценати. Історія української дівчинки об'єднала донорів з трьох континентів, які тепер лобіюють створення глобальної мережі укриттів при великих медичних центрах.

Тим часом Артем Бурик повернувся з позицій у Сумській області й стоїть перед потрійною втратою: доньки, колишньої дружини та ілюзії, що десь у світі є абсолютний прихисток. Він пригадує останні голосові повідомлення Насті: «Тату, я бачила ракети, але тут кажуть, що все буде добре». І звучить кітчово, та її дитяча віра в добро нині руйнується разом із бетоном багатоповерхівок.

Експерти стверджують: коли війна «експортується» за кордон через союзні договори і поставки зброї, біженці стають заручниками геополітики. Російські дрони вплинули на рішення Марії поїхати з Одеси, а ракети Ірану завершили трагічний ланцюг. Ці події посилили вимоги Києва отримати від партнерів сучасні системи ППО, подібні до ізраїльських, і пролунали аргументом на користь прискорення угоди «Sky Shield».

Меморіал на честь загиблих під час атаки російського безпілотника на Одесу, Україна, у березні 2024 року. Оксана Парафенюк

Світова спільнота, спостерігаючи драму, почала активніше обговорювати створення гуманітарних коридорів для тяжкохворих дітей з регіонів, де тривають обстріли. Гуманітарна допомога перестала бути виключно питанням грошей — тепер це комплекс дій: евакуація, психосоціальна підтримка, довічне страхування. Не випадково словосполучення «сім'я переселенців» і «онкологія у дітей» дедалі частіше з'являються у резолюціях Європарламенту.

У пам'ять про Настю фонд Chance4Life запустив програму «Ангели без неба», що фінансує пересадку кісткового мозку українським дітям у клініках Іспанії й Португалії, розташованих далеко від театрів воєнних дій. Перші п'ять операцій уже призначено на осінь; репортери обіцяють висвітлити кожен етап, щоб донори бачили, як їхня гривня або шекель рятують життя. Хоча трагедія в Бат-Ямі показала, що жоден укритий підвал не гарантує безсмертя, ініціатори впевнені: зменшити ризики — вже перемога.

Сьогодні, дивлячись на знімок: Анастасія у білій бандані тримає батькову каску й складає пальці в знак V, багато хто замислюється над цінністю кожного мирного ранку. Коли планета живе в епоху ракетного транзиту, питання безпеки дитини з лейкозом виходить за межі однієї країни. Воно стає лакмусом для всієї системи міжнародних відносин: чи можемо ми побудувати світ, де термін «біженець» не прирівнюватиметься до потенційної жертви?

Трагедія української родини, вбитої іранським ударом у серці Ізраїлю, є не лише шокуючим фактом, а й дзеркалом для глобальної спільноти. Відповідь на це дзеркало — не просто чергові санкції або новий раунд мирних переговорів. Це перегляд принципів захисту цивільних та створення нової архітектури безпеки, де технології, дипломатія й гуманітарні ініціативи працюють синхронно. Бо поки ракети Ірану продовжуватимуть падати на прибережні міста, а російські дрони кружлятимуть над українськими селами, кожен, хто тікає від однієї війни, ризикує натрапити на іншу. І єдине, що може розірвати це порочне коло, — солідарність, підкріплена реальними системами захисту, починаючи від укриттів і закінчуючи політичними рішеннями, де життя дитини важливіше за геополітичний баланс.

Рятувальники шукають людей, які опинилися в пастці пошкодженої будівлі в Бат-Ямі, Ізраїль. Авішаг Шаар-Яшув

Архівні та оперативні зображення від Maxar Technologies продемонстрували, що після застосування бомб GBU-57 «Massive Ordnance Penetrator» в районі Ісфахана вціліли саме ті будівлі, де розташовані три мініреактори з китайською установкою від 1991 року.

Кожен із них працює на 900 грамах високозбагаченого урану майже бойового класу. Контейнери з цим ураном, за оцінками Агентства ООН з атомної енергії, можуть зберігатися у сталевих балонах висотою 91 см і вагою 25 кг, що дає змогу перемістити їх навіть у легковому авто.

До початку операції МАГАТЕ проводило щоденні інспекції на понад десятку майданчиків, ретельно відслідковуючи обсяг збагаченого урану, але після нічних авіаударів доступ інспекторів було заблоковано. Іранські служби оперативно перемістили свій запас урану до невідомих сховищ — що підтвердив гендиректор МАГАТЕ Рафаель Ґроссі, заявивши на екстреному засіданні в Відні про «тимчасову втрату контролю» над 409 кг збагаченого урану.

Архівні та оперативні зображення від Maxar Technologies продемонстрували, що після застосування бомб GBU-57 «Massive Ordnance Penetrator» в районі Ісфахана вціліли саме ті будівлі, де розташовані три мініреактори з китайською установкою від 1991 року.

Кожен із них працює на 900 грамах високозбагаченого урану майже бойового класу. Контейнери з цим ураном, за оцінками Агентства ООН з атомної енергії, можуть зберігатися у сталевих балонах висотою 91 см і вагою 25 кг, що дає змогу перемістити їх навіть у легковому авто.

До початку операції МАГАТЕ проводило щоденні інспекції на понад десятку майданчиків, ретельно відслідковуючи обсяг збагаченого урану, але після нічних авіаударів доступ інспекторів було заблоковано. Іранські служби оперативно перемістили свій запас урану до невідомих сховищ — що підтвердив гендиректор МАГАТЕ Рафаель Ґроссі, заявивши на екстреному засіданні в Відні про «тимчасову втрату контролю» над 409 кг збагаченого урану.

Офіційні особи США визнали, що остаточна оцінка пошкоджень займе час, але чітке уникнення ураження реакторів Ісфахану свідчить про високий рівень координації між розвідкою, планувальниками ударів та воєнна безпека. За словами чотирьох чиновників в авіаційній сфері, збереження реакторів було навмисним рішенням, щоб не створювати екологічної катастрофи через радіоактивне забруднення.

Натомість удари по наземних будівлях поруч зі зруйнованими лабораторіями, що використовували метод нейтронної активації речовин, завдали шкоди інфраструктурі для дослідницькі роботи та промислового застосування атомної енергії. Хімічне та радіологічне забруднення після авіаударів може ускладнити роботу в уразлених цехах, але воно залишиться локалізованим, адже реактори лишилися неушкодженими.

Напади на підземні збагачувальні центри в Натанзі та Фордоу теж не доторкнулися самих тунелів і центррифуг, лиш позначили на гірському гребені кратери та пошкодили вантажні входи. Водночас саме поразка авіаційної інфраструктури та скупчень уражуваних об’єктів призвела до зниження оперативного потенціалу іранських програм.

Супутниковий знімок Ісфаханського центру ядерних технологій до нещодавніх авіаударів. Maxar Technologies

Іранці ж на тлі перемир’я наголошують на псуванні мирні переговори та зупинці перемовин по ядерній угоді. Посол Ірану в МАГАТЕ Реза Наджафі заявив, що удари по дослідницьким центрам підривають довіру до NPT і служать доказом «непоправної шкоди» режиму нерозповсюдження. Тегеран уже готує закон про «припинення співпраці» з агентством, що означає блокування доступу інспекторів до всіх ядерних установок «доки не буде гарантії безпеки».

Адже втрата контролю над збагаченим ураном є найсерйознішим викликом для світової непоширення ядерної зброї. Приховані контейнери можуть перебувати в старих шахтах, військових базах або таємних бункерах Корпусу вартових Ісламської революції, де залишаться недосяжними навіть для супутників. Для відновлення моніторингу необхідне безпечне припинення вогню, гарантії від нападів та відновлення доступу МАГАТЕ до об’єктів.

Серед ймовірних сценаріїв — розміщення контейнерів із ураном у глибоких підвалах, за межами цивільного контролю, або перевезення через прикордонні райони, де спостереження з космосу ускладнене хмарністю й рельєфом. Така тактика приховування значно розширює часовий відтинок, протягом якого обсяг урану може залишатися недосяжним.

Аналітик з ядерної безпеки Роберт Келлі, який раніше працював інспектором МАГАТЕ, звернув увагу на те, що саме дослідницькі реактори науково-дослідного центру в Ісфахані відігравали ключову роль у активному радіохімічному аналізі матеріалів: «Нейтронна активація була колись фундаментом американської ядерної програми, але згодом стала незамінною для медицини та промисловості. Але зараз це створює підозри щодо військового використання».

Поки перемир’я триватиме, МАГАТЕ має намір вимагати від Ірану барвистий план розміщення контейнерів із високозбагаченим ураном, їхнє маркування та введення системи онлайн-моніторингу. Без цього відновлення перевірок залишатиметься у підвішеному стані. У Вашингтоні та Лондоні вже працюють над сценаріями введення санкцій проти посадовців, відповідальних за переміщення ядерного палива без сповіщення агентства.

Ізраїль, що ініціював удари по Ірану, налаштований і надалі відстежувати супутникові дані, щоб переконатися, що реактори залишилися неушкодженими. Представники Ізраїльської розвідки підтвердили, що координати вцілілих об’єктів передали союзникам для спостереження за їхнім станом.

Незважаючи на відновлення дипломатії, питання про місцезнаходження 409 кг зброєво-придатного урану залишається ключовою загадкою. Чи дозволять Іранці повернутися інспекторам до Ісфахана й чи запровадять нові механізми контролю— від цього залежить майбутнє режиму нерозповсюдження та безпека всього регіону.

Після ударів Ізраїлю 13 червня та наступних бомбардувань США в Ірані інспектори Міжнародного агентства з атомної енергії визнали, що втратили контроль над 902 фунтами (409 кг) збагаченого урану, достатнього для виготовлення близько десяти ядерних боєголовок.

Раніше ці запаси зберігали у 16 сталевих контейнерах заввишки 91 см і вагою по 25 кг кожний, що робило можливим їхнє таємне переміщення навіть пішки або легковим автомобілем.

До початку атак МАГАТЕ щодня інспектувало понад один ядерний об’єкт в Ірані, складуючи дані про точний обсяг збагаченого урану та запобігаючи його відхиленню до військових програм.

Після ударів Ізраїлю 13 червня та наступних бомбардувань США в Ірані інспектори Міжнародного агентства з атомної енергії визнали, що втратили контроль над 902 фунтами (409 кг) збагаченого урану, достатнього для виготовлення близько десяти ядерних боєголовок.

Раніше ці запаси зберігали у 16 сталевих контейнерах заввишки 91 см і вагою по 25 кг кожний, що робило можливим їхнє таємне переміщення навіть пішки або легковим автомобілем.

До початку атак МАГАТЕ щодня інспектувало понад один ядерний об’єкт в Ірані, складуючи дані про точний обсяг збагаченого урану та запобігаючи його відхиленню до військових програм.

Проте після ударів уран було перевезено до невідомого, офіційно не задекларованого сховища. Генеральний директор Агентства Рафаель Ґроссі наголосив на необхідності безпечного доступу інспекторів до нових об’єктів, але Іран затверджує, що правоохоронні органи піклуватимуться про безпеку “до повного залагодження ситуації”.

Закриття Фордоу, Есфахану та Натанзу — трьох основних центрифужних майданчиків — супроводжувалося хімічним і радіаційним забрудненням, що може унеможливити стандартні методи верифікації. Пошкоджену інфраструктуру тепер складно відновити швидко, тож питання, чи відновлять Іранці моніторинг через МАГАТЕ, залишається відкритим.

У той же час Тегеран обговорює в парламенті — у комісії з нацбезпеки — законопроєкт про припинення співпраці з агентством «до гарантування безпеки ядерних об’єктів», що остаточно порве правовідносини за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

Навіть в разі перемовин про дипломатичне вирішення кризи, приховати збагачений уран неважко: контейнер у вигляді сталевого балона може бути перенесений у підземні сховища, старі шахти або таємні бункери поблизу кордону. Переміщення 16 балонів по 25 кг кожний потребує лише кількох підготовлених осіб. Якщо ж постачання енергії для моніторингу буде перервано, доступ до он-лайн даних контролю з боку МАГАТЕ буде втрачено назовсім.

Прихильники негайного відновлення інспекцій наголошують: без прозорого обліку збагаченого урану існує ризик непомітної конверсії цивільних технологій на виробництво боєприпасів. Серед можливостей — розміщення урану на секретних об’єктах армійського Генштабу або в підземних сховищах Корпусу вартових Ісламської революції поза межами цивільної юрисдикції.

Попри заяви Тегерана про продовження співпраці з Агентством, іранський представник Реза Наджафі назвав удари “невідворотним ударом по довірі” та стверджував, що “система NPT зазнала непоправного удару”. Водночас пом’якшити кризу може лише відновлення доступу інспекторів до сховищ, моніторинг урану в режимі реального часу та запровадження посиленого протоколу верифікації.

Нинішня пауза в бойових діях створила вікно можливостей для дипломатії, але жодні формальні домовленості не гарантують, що Іран повернеться до режиму повної прозорості. Поки інспектори МАГАТЕ не отримають безпечного доступу, місцезнаходження та обсяг збагаченого урану залишатимуться головною невідомою у світовій ядерній безпеці.

У понеділок, напередодні зустрічі з міністром закордонних справ Ірану Аббасом Арагчі в Москві, президент Володимир Путін різко розкритикував удари США та Ізраїлю: «Ці атаки є абсолютно непровокованими й становлять загрозу для стабільності в усьому світі». Однак, як свідчать офіційні повідомлення, застережливі заяви Кремля не супроводжувалися постачанням зброї чи мобілізацією військових радників для Тегерана.

Угода про стратегічне партнерство між Росією та Іраном, підписана в січні, не містить положень про військову взаємодопомогу, а лише обіцяє «не підтримувати агресора». Це вказує на обмежені можливості Москви за умов затяжної війни в Україні, коли ресурси військова допомога Кремлю потрібні у власних тилових операціях. Навіть іранські дипломати у Москві зіткнулися з такою реальністю: попри очікування, що Росія надасть озброєння й консультації, офіційні особи РФ не підтвердили жодних конкретних кроків.

Пошук підтримки в Кремлі відбувається на фоні загострення відносин між США й Іраном після низки ізраїльсько-американських ударів по об’єктах ядерної інфраструктури. Міністр закордонних справ Ірану закликав Путіна до спільних дій, але в Кремлі натомість запропонували лише діпломатія та посередництво. За словами прес-секретаря президента Дмитра Пєскова, «ми готові надати медіацію та допомагати шукати мирне рішення відповідно до положень ООН». Проте реального механізму підтримки Тегерана не представлено.

У понеділок, напередодні зустрічі з міністром закордонних справ Ірану Аббасом Арагчі в Москві, президент Володимир Путін різко розкритикував удари США та Ізраїлю: «Ці атаки є абсолютно непровокованими й становлять загрозу для стабільності в усьому світі». Однак, як свідчать офіційні повідомлення, застережливі заяви Кремля не супроводжувалися постачанням зброї чи мобілізацією військових радників для Тегерана.

Угода про стратегічне партнерство між Росією та Іраном, підписана в січні, не містить положень про військову взаємодопомогу, а лише обіцяє «не підтримувати агресора». Це вказує на обмежені можливості Москви за умов затяжної війни в Україні, коли ресурси військова допомога Кремлю потрібні у власних тилових операціях. Навіть іранські дипломати у Москві зіткнулися з такою реальністю: попри очікування, що Росія надасть озброєння й консультації, офіційні особи РФ не підтвердили жодних конкретних кроків.

Пошук підтримки в Кремлі відбувається на фоні загострення відносин між США й Іраном після низки ізраїльсько-американських ударів по об’єктах ядерної інфраструктури. Міністр закордонних справ Ірану закликав Путіна до спільних дій, але в Кремлі натомість запропонували лише діпломатія та посередництво. За словами прес-секретаря президента Дмитра Пєскова, «ми готові надати медіацію та допомагати шукати мирне рішення відповідно до положень ООН». Проте реального механізму підтримки Тегерана не представлено.

Аналітики зазначають: Росія зацікавлена в збереженні балансу сил на Близькому Сході, але не може дозволити собі відкрито вступати в нові збройні конфлікти. З одного боку, Путін прагне показати лояльність до традиційного регіонального партнера, з іншого — він не хоче заглиблюватися в ще один фронт. Саме тому Кремль обмежився словами та заявами про «узгодження підходів», що дало можливість зберегти обличчя перед іранським керівництвом.

На тлі засуджень з боку Росії Тегеран надіявся отримати від Москви засоби протиповітряної оборони та боєприпаси, але відсутність конкретних угод спонукає іранських генералів шукати інші можливості. Наприклад, у Європі та Китаї активно обговорюють нові постачання компонентів для військової промисловості Ірану. Разом з тим, у Кремлі побоюються нових санкції, які можуть бути запроваджені Заходом у відповідь на озброєння Ірану або надання йому технологій.

Виступаючи перед випускниками військової академії, Путін попереджав про небезпеку втягування «не регіональних» гравців у конфлікт: «Усе це підводить світ до краю прірви». Він натякав на можливість ескалації, але не пообіцяв конкретної допомоги, навіть коли журналісти поставили прямі запитання про військова підтримка Ірану. Прес-секретар Кремля у відповідь лише констатував, що «конкретні пропозиції будуть залежати від потреб Ірану», і нагадав про готовність Росії проводити переговори.

Дипломатія Москви в цьому випадку більше схожа на тактичний маневр, ніж на стратегічну підтримку. У січні обидві країни підписали угоду, але вона містила лише пункт про непідтримку агресії проти партнера, а не про активну військова допомога. Такий формат угоди відрізняється від взаємодії з Білоруссю чи КНДР, де мають місце обов’язкові статті про захист один одного у разі нападу. Іранська сторона намагається зберегти суверенітет і не стати залежною від Москви, відмовляючись від прямого приєднання до російського військового блоку.

Тим часом, впливові російські олігархи, зокрема Костянтин Малофєєв, закликають Кремль до більш рішучих дій: «Пора допомогти Тегерану розвідданими та засобами ППО», — писав він, називаючи це «історичним шансом». Проте реальні плани з надання радарів чи зенітно-ракетних комплексів так і не були озвучені офіційно, а міністерство оборони РФ утрималося від коментарів.

Представники Заходу спостерігають за розвитком подій із певним скепсисом. Вони вказують на російська гіпокриза: Москва засуджує удари США за порушення міжнародного права, але сама знехтувала численними резолюціями ООН під час вторгнення в Україну. Прес-секретар МЗС України Георгій Тихий зазначив, що «російська гіпокриза не знає меж», нагадуючи про аналогічні звинувачення Москви проти Києва та НАТО.

Ситуація демонструє обмеженість російська зовнішня політика на тлі внутрішніх проблем: військовий бюджет РФ де-факто спрямований на операції в Україні, а внутрішня економіка страждає через санкції й зростання державного боргу. Кремль не може одночасно ефективно підтримувати обидва театри конфлікту, тому змушений обирати пріоритети.

Азарт США та Ізраїлю в атаках по Ірану став випробуванням для багатополярного підходу Москви. Після сирійської кампанії, де Росія демонструвала військову міць, нині її вплив у регіоні поступається Тегерану та Вашингтону. Зіткнення позицій у ООН щодо нових санкцій проти Ірану підтверджує зниження можливостей Кремля для координації з партнерами.

Експерти з міжнародна безпека відзначають: очікування Ірану на пряму військову підтримку з боку Росії можуть виявитися помилковими. Натомість Москва може надати лише розвідувальні дані чи технічну допомогу в модернізації військових об’єктів, але навіть це потребує часу та ризику санкцій. Принцип «не допомагати агресору» в підписаному договорі створює юридичний бар’єр для прямого втручання на боці Тегерана.

Поки ж хід подій показує, що Росія засуджує удари США та Ізраїлю, але «не квапиться» з реальними кроками. Ситуація може змінитися лише у разі суттєвого загострення на Близькому Сході або нового витка ескалації на українському фронті. До цього моменту Кремль збережуть статус «динамічного спостерігача», а не активного союзника Ірану.

Відразу після повідомлення про початок перемир’я Трамп опублікував в соціальній мережі Truth Social гучний заклик: “НЕ КИДАЙТЕ РАКЕТИ. ЯКЩО ЦЕ СТАНЕТЬСЯ — ЦЕ СЕРЙОЗНЕ ПОРУШЕННЯ. ПОВЕРТАЙТЕСЯ ДОДОМУ, НЕГАЙНО!”

Наступним ранком, дорогою на саміт НАТО в Гаагу, він ще раз в присутності журналістів висловив невдоволення поведінкою обох країн: “Ці дві держави воюють так довго, що, здається, не знають, що робити,” — заявив американський лідер.

Проте вже за кілька годин стало зрозуміло: перемир’я залишається хитким, і обидві сторони не надто дотримуються його умов. Ізраїль вкотре звинуватив Іран у запуску ракет по єврейській державі та поцілюванні в радарну інфраструктуру, а Тегеран заперечив будь-які подальші удари, зазначивши, що лише відповів на нічний наліт ВПС Ізраїлю.

Відразу після повідомлення про початок перемир’я Трамп опублікував в соціальній мережі Truth Social гучний заклик: “НЕ КИДАЙТЕ РАКЕТИ. ЯКЩО ЦЕ СТАНЕТЬСЯ — ЦЕ СЕРЙОЗНЕ ПОРУШЕННЯ. ПОВЕРТАЙТЕСЯ ДОДОМУ, НЕГАЙНО!”

Наступним ранком, дорогою на саміт НАТО в Гаагу, він ще раз в присутності журналістів висловив невдоволення поведінкою обох країн: “Ці дві держави воюють так довго, що, здається, не знають, що робити,” — заявив американський лідер.

Проте вже за кілька годин стало зрозуміло: перемир’я залишається хитким, і обидві сторони не надто дотримуються його умов. Ізраїль вкотре звинуватив Іран у запуску ракет по єврейській державі та поцілюванні в радарну інфраструктуру, а Тегеран заперечив будь-які подальші удари, зазначивши, що лише відповів на нічний наліт ВПС Ізраїлю.

За інформацією ізраїльських каналів, одна з цілей наступного удару — радарний комплекс, розташований в північній частині Ірану — вже була вражена. Ці атаки спрямовані не лише на конкретні військові об’єкти, але й на підрив потенціалу Ірану випускати ракети, що загрожують цивільним і військовим аеродромам.

Однією з головних причин швидкого оголошення перемир’я стала побоювання зростання цін на нафту: після нанесення безпосередніх ударів по Катару, де розташована американська база, котирування Brent після різкого стрибка впали майже на 4 %, повернувшись до рівня до початку конфлікту. Це свідчить про вплив подій на світову енергетичну безпеку.

У Гаазі, де проходить саміт НАТО, представники європейських країн уважно стежать за розвитком подій. Підвищення дипломатії та координація дій між Вашингтоном і європейськими союзниками стали ключовими темами порядку денного. Багато учасників саміту висловлювали занепокоєння щодо того, що ескалація між Ізраїлем та Іраном може вийти за рамки регіонального конфлікту і загрожувати глобальній безпеці.

Трамп заявив, що перемир’я, хоч і порушується, залишиться в силі: “Я думаю, вони обидва вже порушили його, але воно триматиметься,” — сказав він. Тим часом міністри оборони країн НАТО обговорюють можливість розгортання додаткових засобів протиповітряної оборони для захисту критичної інфраструктури в регіоні та зміцнення обміну розвідданими.

Наслідки ударів по ядерній інфраструктурі Ірану та відповідей Тегерана продемонстрували обмеженість впливу Москви: російський президент Путін засудив дії США та Ізраїлю як “необґрунтовані», але не запропонував конкретної військової підтримки Тегерану. Це засвідчило зменшення здатності Кремля формувати баланс сил на Близькому Сході, зосередженого раніше на союзницьких відносинах із Тегераном.

У саміті НАТО взяли участь п’ять держав-членів, країни Близького Сходу, а також представники ООН, які поспішали запевнити: “Світова спільнота не допустить подальшої ескалації”. Створення механізмів моніторингу та спостережних місій у південних регіонах Ізраїлю і на північному сході Ірану можуть допомогти закріпити умови перемир’я, але для цього потрібна чітка політична воля обох сторін.

Паралельно з обговоренням наративу в Гаазі, на екранах телевізорів по всьому світу транслювали кадри зраділих мешканців-побутових районів Тегерана та Тель-Авіва, які вийшли на вулиці вперше за два тижні без звуку сирен. Це стало символом короткого перепочинку від ракетних ударів, що вбили понад 600 людей в Ірані та 28 — в Ізраїлі.

Американські оглядачі звертають увагу на внутрішнє напруження у США: халатність з боку Трампа у спілкуванні з лідерами регіону, а також його гучні образливі висловлювання щодо Ізраїлю і Ірану створюють враження непередбачуваності Вашингтона. Це ускладнює планування довгострокових місій НАТО та зусилля з дипломатії за участі ЄС та Arab League.

Водночас, деякі американські конгресмени наполягають на продовженні підтримки Ізраїлю, наголошуючи на тому, що рішучість США у відстоюванні союзницьких зобов’язань має залишатися непохитною. Інші ж парламентарі, зокрема з Демократичної партії, закликають до більш збалансованої політики, яка включає призначення санкцій проти тих, хто порушує перемир’я, та активне сприяння мирним переговорам.

Крім того, в країнах Перської затоки обговорюють необхідність створення безпекових зон та залучення миротворчих контингентів ООН. Пропозиція Франції розгорнути частину своїх миротворчих військ для підтримки угоди про припинення вогню отримала схвалення у Саудівській Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратах, які побоюються подальшої дестабілізації регіону.

Водночас Ірак і Сирія готуються до можливого відновлення хвиль біженців, адже люди з прикордонних районів Ірану та Ізраїлю можуть шукати притулку у разі подальших обстрілів. Створення гуманітарних коридорів стало однією з тем перемовин у Гаазі, де Норвегія та Швеція вже заявили про готовність направити вантажівки з продовольством і медикаментами.

Таким чином, хоча Трампова ініціатива щодо перемир’я вийшла на перший план, її доля залишається невизначеною до моменту затвердження чітких механізмів контролю та спостереження. Слід очікувати, що в найближчі дні НАТО, ООН та регіональні гравці працюватимуть над деталізацією угоди, включаючи створення спільного центру моніторингу біля кордону Ірану та Ізраїлю, а також визначення санкцій проти порушників.

Чи означають нові удари по Ірану формальний початок війни між США та Іраном? Конституція Сполучених Штатів чітко визначає, що єдиним органом, уповноваженим «оголошувати війну», є Конгрес, згідно зі статтею І розділу 8.

Однак у статті ІІ згадується статус президента як «головнокомандувача» збройних сил, що дає широку інтерпретацію права на здійснення обмежених воєнних операцій без попереднього голосування у палаті представників чи у Сенаті.

Президент Трамп скористався цим поєднанням норм і, не дочекавшись жодного рішення Конгресу, віддав наказ про удари «bunker busters» і крилатими ракетами по трьох ядерних об’єктах Ірану, заявивши в соцмережах, нібито його ціллю було «повністю й остаточно знищити» потенціал суперника.

Чи означають нові удари по Ірану формальний початок війни між США та Іраном? Конституція Сполучених Штатів чітко визначає, що єдиним органом, уповноваженим «оголошувати війну», є Конгрес, згідно зі статтею І розділу 8.

Однак у статті ІІ згадується статус президента як «головнокомандувача» збройних сил, що дає широку інтерпретацію права на здійснення обмежених воєнних операцій без попереднього голосування у палаті представників чи у Сенаті.

Президент Трамп скористався цим поєднанням норм і, не дочекавшись жодного рішення Конгресу, віддав наказ про удари «bunker busters» і крилатими ракетами по трьох ядерних об’єктах Ірану, заявивши в соцмережах, нібито його ціллю було «повністю й остаточно знищити» потенціал суперника.

Критики цієї стратегії, серед яких багато демократів і навіть частина республіканців, наголошують на порушенні волі законодавчого органу. Сенатор з Вірджинії Тим Кейн у прямому ефірі зазначив, що будь-які подальші воєнні дії мають відбуватися лише за згодою Конгресу, і подав відповідну резолюцію, яка вимагає офіційного дозволу перед наступними ударами.

Представник Томас Массі назвав ракетні нальоти «незаконними» без голосування Палати представників, оскільки «Іран не становив прямої та невідкладної загрози для території США». Натомість сенатор Ліндсі Грем заявив, що «стаття ІІ дозволяє президенту діяти оперативно», а Конгрес завжди може «перекрити фінансування» для припинення небажаного конфлікту.

З точки зору міжнародного права, напад на суверенну територію іншої держави без мандату Ради Безпеки ООН або без доведення права на самооборону в рамках Статуту ООН кваліфікується як агресія. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі назвав удари «грубим порушенням» норм міжнародного права, нагадуючи, що право на захист мало б спрацювати тільки у випадку реальної атаки на американські об’єкти чи громадян.

Багато юристів міжнародного права, як професорка Йельського університету Уна Гетевей, вважають, що «відповідь США суперечить нормам Статуту ООН» і є «актом збройного конфлікту», навіть якщо Київ не направить сухопутні війська.

Прецедентом є ухвалення ще в 1973 році Закону про воєнні повноваження, який зобов’язує президента «радитися з Конгресом» перед залученням американських військ у збройні сутички. Однак і цю норму багаторазово ігнорували обидві палати парламенту, поступившись оперативності виконавчої влади.

Президент Буш-старший, Рейган, Клінтон та Обама всі ініціювали обмежені удари чи «спеціальні операції» без формального схвалення, що створило зону сірого правового поля. Водночас гучні рішення, як ухилення Обами від удару по Сирії 2013 року через відсутність підтримки у Конгресі, свідчать про тиск законодавців на обмеження президента.

У нинішньому випадку президент Трамп стверджує, що він вжив ударні заходи для «запобігання поширенню зброї масового ураження», аргументуючи невідкладність ситуації «імінентною» загрозою від ядерних об’єктів Ірану. Однак розвіддані показують, що Іран не мав повністю готової ядерної боєголовки, а керівництво МАГАТЕ не підтвердило існування невідкладної загрози. Для юридичного обґрунтування «самооборони» міжнародне право вимагає чіткого доказу атаки чи неминучої агресії, а не лише політичних заяв.

Наслідки такого поєднання внутрішніх та міжнародних правових колізій можуть бути глибокими. По-перше, знижується довіра до системи стримувань і противаг у США: якщо президент здатен вдарити самостійно по різних точках світу, Конгрес фактично втрачає роль законодавця воєнних дій. По-друге, Іран отримує аргумент для нових кроків у ядерній гонці, адже недовіра до дипломації підвищує цінність «ядерного щита». По-третє, держава-агресор ризикує втягнутися у затяжний конфлікт, який невідомо, коли та як завершиться, збільшуючи загрозу витрат і людських втрат у випадку подальших ударів або ескалації.

Наразі частина законодавців готує альтернативні резолюції про обмеження виконавчої влади та зобов’язання отримувати схвалення перед новими військовими діями проти Ірану. Однак реальні зміни вимагатимуть не лише гучних заяв, а й конкретного голосування та можливості «перекрити фінансування» для зупинки небажаних операцій. Аналітики вважають, що без чіткого механізму контролю над воєнними діями адміністрація залишатиметься у стані «правової невизначеності», а світ — у стані загальної тривоги.

Таким чином, хоча де-факто США не оголосили війну Ірану, вони вступили у стан збройних конфліктів, який підпадає під визначення «акту війни» за міжнародним правом і викликає серйозні питання щодо конституційності рішень Трампа. Подальша доля ситуації залежить від того, чи вдасться Конгресу відстояти своє право на оголошення війни і чи відбудеться повернення до дипломатичного формату, який передбачає чіткі правила та гарантії відповідності нормам Конституції і Статуту ООН.

У розмовах із журналістами в Пентагоні високопоставлені представники оборонного відомства США відкрито визнали, що після авіаударів стелс-бомбардувальників B-2 та запуску крилатих ракет Tomahawk із підводного човна дійсний стан іранської ядерної програми лишається невідомим.

Президент Дональд Трамп неодноразово запевняв, що підземні заводи в Фордоу, Натанці та біля Ісфагана були “повністю й остаточно знищені”, однак у дефіциті достовірних даних щодо долі запасів збагаченого урану виникає питання, чи дійсно Іран утратив всі здатності до швидкої збірки боєголовок.

У шоу «This Week» віце-президент США Дж. Д. Венс заявив, що в найближчі тижні влада працюватиме над домовленістю з Тегераном про те, куди подіти залишки палива, достатнього для виготовлення дев’яти-десяти ядерних боєприпасів. Він запевняв, що без відповідного обладнання для збирання ядерних боєголовок потенціал Ірану скоротився драстично.

У розмовах із журналістами в Пентагоні високопоставлені представники оборонного відомства США відкрито визнали, що після авіаударів стелс-бомбардувальників B-2 та запуску крилатих ракет Tomahawk із підводного човна дійсний стан іранської ядерної програми лишається невідомим.

Президент Дональд Трамп неодноразово запевняв, що підземні заводи в Фордоу, Натанці та біля Ісфагана були “повністю й остаточно знищені”, однак у дефіциті достовірних даних щодо долі запасів збагаченого урану виникає питання, чи дійсно Іран утратив всі здатності до швидкої збірки боєголовок.

У шоу «This Week» віце-президент США Дж. Д. Венс заявив, що в найближчі тижні влада працюватиме над домовленістю з Тегераном про те, куди подіти залишки палива, достатнього для виготовлення дев’яти-десяти ядерних боєприпасів. Він запевняв, що без відповідного обладнання для збирання ядерних боєголовок потенціал Ірану скоротився драстично.

Проте офіційні особи визнали: близько 400 кг урану з чистотою 60 % могли бути вивезені зі сховищ незадовго до атаки – матеріалу, котрий слугує фінальним етапом у підготовці до виробництва зброї.

Керівник МАГАТЕ Рафаель Гроссі підтвердив, що близько тижня тому інспектори бачили цю партію збагаченого урану в Ісфагані, збережену в спеціальних контейнерах, що поміщаються в багажник близько десяти автомобілів.

Він прямо сказав, що згодом матеріал зник із поля зору інспекторів. Водночас супутникові знімки, надані компанією Maxar Technologies, зафіксували 16 вантажівок біля входу до підземного комплексу в Фордоу напередодні удару. Це підтверджує припущення, що Іран готував схованки саме для найважливішого обладнання та палива.

Попередній брифінг начальника Об’єднаного комітету начальників штабів генерала Дена Кейна зазначив, що початкова оцінка бойового руйнування трьох об’єктів свідчить про “важкі пошкодження та деструкцію”.

Після падіння 14 супертяжких бомб GBU-57 Massive Ordnance Penetrator на завод у Фордоу, оснащений масивними центрифугами, частина центрифуг, закріплених на бетонній підлозі, могла бути знищена. Однак повністю демонтувати обладнання за лічені дні було фізично неможливо.

У результаті атаки на Натанц зруйновано наземний центр збагачення та порушено систему електропостачання, що, за словами інспекторів МАГАТЕ, могло призвести до неконтрольованого обертання центрифуг і їхньої руйнації. Проте неповне знання того, де нині зберігаються ключові компоненти, додає невизначеності щодо термінів відновлення. На додачу Іран уже будує інший підземний комплекс на півдні Натанця, котрий офіційно ще не введений в експлуатацію, тому його стан оцінити неможливо.

Набір супутникових знімків і звіти ЦРУ свідчать, що іранські фахівці могли вивезти частину матеріалів у невідомому напрямку – можливо, до секретних сховищ у горах чи в інші підземні споруди. При цьому документація по ядерному проекту, захована в надрах Фордоу, вважається втраченою через руйнування тунельних галерей. Це може ускладнити відтворення програми, однак не виключає її поступового відновлення за роки.

Історично дипломатичні угоди показали кращий результат у стримуванні іранської ядерної програми, ніж удари чи кібератаки. У 2015 році “спільний всеосяжний план дій” дозволив інспекторам МАГАТЕ отримати доступ до всіх об’єктів, включно з прихованими сховищами. Але після виходу США з угоди при адміністрації Трампа значна кількість камер відеоспостереження була вимкнена, а інспекції припинені. У відповідь Іран збільшив темпи збагачення і підтвердив наявність близько 19 000 центрифуг.

Експерти RAND Corporation оцінюють, що нинішні дії можуть затримати розвиток програми на два-п’ять років, але швидкість відновлення залежить від запасів обладнання і політичного рішення Тегерана. Іранські інженери ще у 2003-му розробляли докладну документацію з ядерних замків і детонаторів, згідно з даними, вкраденими із складського сховища. Попри припинення активної фази озброєння, роботи над окремими компонентами продовжувались у рамках наукових досліджень.

Суперечливі заяви Трампа про “монументальне пошкодження” та “повну руйнацію” об’єктів зустріли критику навіть серед високопоставлених генералів: у Пентагоні підкреслили, що остаточна оцінка бойових збитків може зайняти місяці. Тим часом Іран пообіцяв відповісти на удари, що ставить під сумнів безпеку баз США в регіоні та створює ризики для розгортання нових інспекцій МАГАТЕ.

У найближчих тижнях відновлення доступу інспекторів до Фордоу та Натанца може стати ключовим фактором глобальної непоширювальної політики. Якщо Тегеран знову обмежить місію МАГАТЕ, міжнародна спільнота розгляне нові санкції та політичний тиск. Водночас відновлення інспекцій дасть змогу встановити реальний стан запасів збагаченого урану, оцінити рівень пошкоджень і спрогнозувати темпи відбудови програми.

Отже, хоча технологічні можливості стелс-бомбардувальників B-2 та протибункерних GBU-57 продемонстрували силу американської доктрини, відсутність чіткої інформації про те, де нині зберігається уран з чистотою 60 %, залишає дилему: чи дійсно Іран позбавлений здатності наростити ядерний потенціал? І чи не спричинить ця невизначеність нову ескалацію замість діалогу? Відповіді на ці питання вимагають як технічних розслідувань із супутниковими зйомками, так і відновлення довіри інспекційної системи МАГАТЕ.

Минулі вихідні стали для багатьох військових сімей відчуттям глибокої тривоги: напередодні випускники початкової підготовки з Форт Беннінга в Джорджії відзначали завершення базового курсу, а вже наступного дня – суботнього вечора – уряд США завдав серії ударів по Ірану. У неділю ж бійці та їхні близькі обговорювали, що чекати далі — чи не доведеться знову готуватись до розгортання на передову.

У Форт Беннінгу, де 24-річна Мішель Біксбі приїхала підтримати брата, висловила побоювання за його безпеку: “Тисячі кілометрів від дому, і він готовий виконати свій обов’язок, але я переживаю, що це може коштувати йому життя”. Для багатьох родин присутність активних військовослужбовців поруч із їхніми військовими базами означає – раптові накази, невизначеність та постійний ризик, пов’язаний із рішеннями політичного керівництва.

Аналогічні настрої панували й в Еглінській базі Повітряних сил у Флориді. Національний гвардієць Блейк Карлсон, який прибув із Техасу, визнав: “Це частина того, за що я підписався. Якщо надійде наказ, я вирушу куди треба”. Але його мати й брат сподівались, що конфлікт не охопить повністю американський контингент, адже понад 40 тисяч військових і цивільного персоналу Пентагону вже знаходяться у зоні підвищеної загрози.

Минулі вихідні стали для багатьох військових сімей відчуттям глибокої тривоги: напередодні випускники початкової підготовки з Форт Беннінга в Джорджії відзначали завершення базового курсу, а вже наступного дня – суботнього вечора – уряд США завдав серії ударів по Ірану. У неділю ж бійці та їхні близькі обговорювали, що чекати далі — чи не доведеться знову готуватись до розгортання на передову.

У Форт Беннінгу, де 24-річна Мішель Біксбі приїхала підтримати брата, висловила побоювання за його безпеку: “Тисячі кілометрів від дому, і він готовий виконати свій обов’язок, але я переживаю, що це може коштувати йому життя”. Для багатьох родин присутність активних військовослужбовців поруч із їхніми військовими базами означає – раптові накази, невизначеність та постійний ризик, пов’язаний із рішеннями політичного керівництва.

Аналогічні настрої панували й в Еглінській базі Повітряних сил у Флориді. Національний гвардієць Блейк Карлсон, який прибув із Техасу, визнав: “Це частина того, за що я підписався. Якщо надійде наказ, я вирушу куди треба”. Але його мати й брат сподівались, що конфлікт не охопить повністю американський контингент, адже понад 40 тисяч військових і цивільного персоналу Пентагону вже знаходяться у зоні підвищеної загрози.

У Форт Кемпбеллі, де дислокується 101-ша повітряно-штурмова дивізія, 37-річна резервістка Меган Гіллз із відділу кадрів зізналася, що ніколи раніше не відчувала такого напруження. “Ми звикли до періодичних тренувань, але тепер це реальна загроза. Родини тут знають: якщо раптом почнеться відкритий конфлікт, ніхто з нас не уникне викликів”, — сказала вона.

На військових базах США з’явились і критики рішень адміністрації. Колишній інженер корпусу сестер Джеймс Артур, ветеран Берегової охорони, назвав удари по Ірану “занадто запізнілими” й підкреслив, що будь-яка операція без схвалення Конгресу суперечить духу Конституції. Аналогічної думки дотримується і 72-річний Тоні Салужцо, ветеран, який воював у Іраку: “Іран не мав ядерної зброї, щоб представляти безпосередню загрозу, тому я скептично ставлюсь до риторики про ліквідацію «імінентної небезпеки».

Водночас знайшлися ті, хто захищав рішення Трампа. Денвер Тієрі, технік з контрактів на обслуговування техніки Форт Кемпбелла, сказав: “Я підтримую удари — ми маємо показати, що готові до будь-яких сценаріїв”. Проте навіть він визнав, що достеменно невідомо, якими ресурсами Іран володіє: “Ми не маємо чітких даних про запаси зброї, тому важко оцінити реальний вплив ударів”.

Невизначеність щодо подальших дій військового керівництва додає напруги ветеранам, що отримують менше підтримки від уряду. Як нагадала Меган Гіллз, у той самий час, коли затягують пояс для пенсійного забезпечення колишніх військових у рамках скорочення бюджету VA, їх знову можуть кинути виконувати завдання за кордоном. “Ми кричимо: «Гроші на лікування та освіту, а не на війну!», але голосу ледь дослухаються”, — обурюється вона.

У кількох десятках міст, зокрема Річмонді (штат Вірджинія), Сіетлі та Денвері, місцеві ветерани і громадські активісти провели невеликі “дні солідарності” біля входів на бази. Вони тримали плакати типу “Дипломатія, а не війна” і вимагали від Конгресу обмежити президентські повноваження щодо одноосібного застосування військової сили. Петиція, розміщена на сайті уряду, зібрала понад сто тисяч підписів менш ніж за добу.

Експерти з аналітичного центру RAND вказують, що подібні настрої вказують на довгостроковий виклик для національної безпеки: нестабільність рішення щодо ударів по Ірану може підірвати моральний дух особового складу та довіру до цивільного контролю над армією. Вони рекомендують Пентагону активізувати комунікацію з родинами військових, забезпечивши їх точною інформацією про стан справ і перспективи розгортання.

На тлі можливої відплатної реакції Ірану об’єкти Пентагону на Сході та Півдні Азії вже посилюють режим охорони. Посадка додаткових підрозділів на базах у Катарі, Об’єднаних Арабських Еміратах та Омані стала одним із кроків попередження: переміщення танків, ракетних комплексів та берегових ракетних батарей свідчить про готовність до захисту ключових військових об’єктів.

Таким чином, після ударів по Ірану життя біля американських військових баз стало майже дзеркальним відображенням того, що відбувається за тисячі кілометрів глибоко на Близькому Сході. Невизначеність змушує підготуватися до будь-якого розвитку подій: від контрдій і перевірок рівня бойової готовності до юридичних процедур щодо обмеження надмірних повноважень виконавчої влади. Військові сім’ї, служивці, ветерани та співробітники Національної гвардії стежать за кожним сигналом із Вашингтона, усвідомлюючи, що невідомо, коли наступний наказ може змінити їхнє життя.

Візит міністра закордонних справ Ірану до Москви відбувся під акомпанемент засудження Кремлем дій Вашингтона, але без обіцянок реальної військової допомоги; аналізуємо, як стратегічне партнерство двох санкційних держав стикається з обмеженими ресурсами Росії, ростом цін на нафту та ризиком конфлікту з Саудівською Аравією, і чому Тегеран, попри приязнь Путіна, залишається дедалі більш ізольований на тлі війни на Близькому Сході

Коли після американських ракетних ударів по ядерних об’єктах Ірану міністр закордонних справ Аббас Аракчі терміново вилетів у Москву, Тегеран сподівався почути від Кремля не лише гучну риторику, а й конкретну військову допомогу. Росія дійсно назвала атаку Вашингтона «абсолютно безпідставною агресією» і запевнила, що «підтримує іранський народ», але на цьому сигнал солідарності фактично вичерпався.

Кремль публічно засудив дії США і на рівні МЗС, і в заявах Дмитра Пєскова, проте не оголосив жодного пакета підтримки: ані передових систем ППО, ані кредитної лінії, ані додаткових постачань озброєння. Така стриманість пояснюється дефіцитом ресурсів, який Росія відчуває після чотирьох років війни в Україні, та прагненням не провокувати нові санкції США, що могли б ускладнити переговори Москви з Вашингтоном щодо власних геополітичних інтересів.

Візит міністра закордонних справ Ірану до Москви відбувся під акомпанемент засудження Кремлем дій Вашингтона, але без обіцянок реальної військової допомоги; аналізуємо, як стратегічне партнерство двох санкційних держав стикається з обмеженими ресурсами Росії, ростом цін на нафту та ризиком конфлікту з Саудівською Аравією, і чому Тегеран, попри приязнь Путіна, залишається дедалі більш ізольований на тлі війни на Близькому Сході

Коли після американських ракетних ударів по ядерних об’єктах Ірану міністр закордонних справ Аббас Аракчі терміново вилетів у Москву, Тегеран сподівався почути від Кремля не лише гучну риторику, а й конкретну військову допомогу. Росія дійсно назвала атаку Вашингтона «абсолютно безпідставною агресією» і запевнила, що «підтримує іранський народ», але на цьому сигнал солідарності фактично вичерпався.

Кремль публічно засудив дії США і на рівні МЗС, і в заявах Дмитра Пєскова, проте не оголосив жодного пакета підтримки: ані передових систем ППО, ані кредитної лінії, ані додаткових постачань озброєння. Така стриманість пояснюється дефіцитом ресурсів, який Росія відчуває після чотирьох років війни в Україні, та прагненням не провокувати нові санкції США, що могли б ускладнити переговори Москви з Вашингтоном щодо власних геополітичних інтересів.

Попри заяви про «стратегічне партнерство», оформлені Договором про всеосяжну співпрацю 2025 року, документ не містить пункту колективної оборони. Фактично це рамкова угода, що фіксує економічні та енергетичні проєкти та координацію в ООН, але не зобов’язує Путіна втручатися у збройний конфлікт на боці Тегерана.

Внутрішній порядок денний Кремля сьогодні визначає війна в Україні і потреба стабільно фінансувати армію. Надходження до бюджету забезпечує дорогоцінна нафта, а ціни на неї зросли саме через ескалацію на Близькому Сході. Тому Москва не зацікавлена в негайному погашенні вогнища, яке непрямо зміцнює рублеві резерви та дозволяє перекривати санкційні втрати.

Ще один стримуючий чинник — відносини Росії з Саудівською Аравією та ОАЕ, які лишаються ключовими партнерами Москви в рамках формату ОПЕК+. Втягнення у пряме протистояння на боці Ірану загрожувало б енергетичним домовленостям і могло б спровокувати Ер-Ріяд на підвищення видобутку, що обвалило б прибутки «Газпром нафти» й «Роснефти». Тому геополітика потребує делікатного балансу між декларативною солідарністю та економічним прагматизмом.

Кремлівська обережність контрастує з фактом, що саме Іран у 2022–2023 роках підставив плече Москві, продавши сотні бойових дронів Shahed та дронові технології, які дозволили російським військам компенсувати брак власних БПЛА після провальних початкових місяців вторгнення в Україну.

Однак ця асиметрична взаємність має межі. Російська оборонка споживає весь доступний оборонний бюджет, а промисловість працює у три зміни, щоб забезпечити фронт під Бахмутом і Запоріжжям. Передати ефективні системи С-400 чи сучасні винищувачі Ірану — означало б оголити власні рубежі та ризикнути ударом по репутації, якщо американські F-35 збили б російську техніку в іранському небі.

Іранське керівництво це розуміє, але все ж сподівається на щонайменше дипломатичну підтримку в Раді Безпеки ООН та нові контракти на цивільні енергопроєкти. Поки що Москва пропонує роль посередника й знову висуває стару ідею вивезення збагаченого урану на російську переробку — проєкт, який давав би заробіток «Росатому» і водночас створював додаткові важелі впливу Кремля на ядерна програма Ірану.

Проте зростаюча ізоляція Ірану відчутна: за десять днів війни з Ізраїлем і після ударів США жоден союзник не надіслав навіть символічний контингент чи систему ППО. Китай обмежився дипломатичною нотою, Туреччина зайнята власними проблемами, а Сирія втратила роль плацдарму після зміщення режиму Асада. Тегеран опинився фактично наодинці, і це тисне на внутрішньополітичний клімат, де зростає невдоволення молоді перспективами нових санкцій і падінням рівня життя.

США вже анонсували додаткові санкції проти банківського та енергетичного секторів, що ускладнить для Росії будь-які масштабні грошові трансфери на адресу Тегерана. Навіть бартерні схеми «нафта в обмін на зброю» ризикують стати об’єктом вторинних обмежень. І хоча Москва виробила механізми обігу поза SWIFT, масштабні постачання без доступу до долара чи євро залишаються фінансово невигідними.

Паралельно Кремль намагається уникнути прямої конфронтації з Президентом Трампом, від якого Путін сподівається отримати згоду на вигідну угоду по Україні. Відкрите втручання на боці Ірану перекреслило б ці розрахунки. Тому навіть погрози Дмитра Медведєва про можливість передачі Тегерану ядерної зброї були миттєво нівельовані офіційними спікерами як «коментар приватної особи».

На фоні посилення напруженості Москва й Пекін синхронно засудили дії Вашингтона, попередивши про ризик ширшої війни, але не запропонували чіткої схеми безпеки для Ірану. Виступи в Радбезі ООН залишилися на рівні дипломатичних демаршів, де Росія вимагала «негайної деескалації» і погрожувала «наслідками для глобальної стійкості режиму нерозповсюдження».

Експерти наголошують, що в найближчій перспективі Тегеран спробує максимізувати політичний ефект від російської підтримки: можливо, запросить спільні навчання у Перській затоці чи більшу участь «Росатому» в добудові реакторів Бушера. Та навіть успішна медіація не замінить потужної ППО, здатної захистити іранські об’єкти від нових ударів.

Таким чином, попри гучні заяви про стратегічне партнерство, Кремль поки що обмежується символічними жестами, розуміючи, що будь-яка ескалація може дорого коштувати російській економіці й посилити тиск Заходу. Для Тегерана це означає, що порятунок насамперед залежить від внутрішньої мобілізації, розширення неофіційних альянсів із регіональними групами та пошуку свіжих каналів фінансування шляхом обходу санкції США.

Як результат, Росія залишається «другом», який готовий висловити стурбованість і скористатися геополітичними дивідендами, але не ризикувати своїм флотом чи авіацією заради партнера. А Іран здобуває гіркий урок: навіть найгучніші союзницькі декларації не гарантують реального захисту, коли на кону — інтереси великих гравців, нафтові барелі та позиції в багаторічній війні на сході Європи.

Новина про те, що ізраїльські військові віднайшли у Газі тіла трьох заручників — Юнатана Самерано, Офри Кейдар та шой Левінсона — повернула увагу ізраїльського суспільства від війни з Іраном назад до конфлікту в Газі, де вже понад півроку тривають бойові дії між Ізраїлем та угрупованням ХАМАС.

Ці люди були захоплені під час вторгнення ХАМАС 7 жовтня 2023 року і довго утримувалися в скупчених підземних тунелях та домівках Газі як живий товар для обміну, але тепер їхні тіла стали нагадуванням про криваві втрати та про важкість процедури визволення заручників.

Усього під час атаки ХАМАС на південний Ізраїль у жовтні минулого року було захоплено близько 250 ізраїльтян, серед яких цивільні й військовослужбовці, — зі створенням критичної ситуації гуманітарної кризи.

Новина про те, що ізраїльські військові віднайшли у Газі тіла трьох заручників — Юнатана Самерано, Офри Кейдар та шой Левінсона — повернула увагу ізраїльського суспільства від війни з Іраном назад до конфлікту в Газі, де вже понад півроку тривають бойові дії між Ізраїлем та угрупованням ХАМАС.

Ці люди були захоплені під час вторгнення ХАМАС 7 жовтня 2023 року і довго утримувалися в скупчених підземних тунелях та домівках Газі як живий товар для обміну, але тепер їхні тіла стали нагадуванням про криваві втрати та про важкість процедури визволення заручників.

Усього під час атаки ХАМАС на південний Ізраїль у жовтні минулого року було захоплено близько 250 ізраїльтян, серед яких цивільні й військовослужбовці, — зі створенням критичної ситуації гуманітарної кризи.

Із них приблизно 50 ще можуть залишатися в Газі, причому влада Ізраїлю припускає, що близько 20 заручників живі, а решта, на жаль, загинули. За таких умов кожна новина про визволення або, навпаки, підтвердження смерті персоніфікує драму, що розгортається в ізраїльсько-палестинському протистоянні.

За останній тиждень ізраїльський уряд намагався паралельно вести дві війни: з однієї сторони, зіткнення з Іраном через удари США по ядерних об’єктах Тегерана, а з іншої — продовження операцій у Газі для звільнення заручників і знищення мережі ХАМАС.

Цей двобічний тиск ускладнює переговорний процес щодо обміну полоненими, адже кожен обмін рахується важливою політичною перемогою чи поразкою, а питання безпеки Ізраїлю потребує одночасної уваги в обох театрах військових дій.

У попередні місяці Ізраїль і ХАМАС домовлялися про тимчасові перемир’я: два місяці тому було звільнено 30 заручників та повернуто тіла восьми загиблих в обмін на понад тисячу палестинських в’язнів. Однак ізраїльська наступальна кампанія у Газі, відновлена в березні, знову зірвала перемир’я, а спроби адміністрації Трампа посередництва в переговорному процесі закінчилися лише частковим успіхом із передачею Едана Александера, останнього американського громадянина, серед полонених.

Історії трьох загиблих і знахідка їхніх тіл нагадав про жорстокість війни. Юнатан Самерано, 21-річний студент, приїхав на музичний фестиваль біля кордону з Газою й потрапив у пастку, намагаючись сховатися з друзями в кіббуці Бері. Офра Кейдар, 70-річна жінка, загинула під час ранкової прогулянки біля власного будинку, коли озброєні бойовики ХАМАС увірвалися до спокійного містечка. Шой Левінсон, 19-річний командир танка, загинув під час захисту своєї частини, залишивши по собі подвійне громадянство та біль у серцях родини.

Ще одне важливе питання стосується безпеки цивільного населення в Газі, яке страждає від блокади, дефіциту продовольства та води. Пошук тіл у зруйнованих будівлях і під завалами свідчить про складні умови для будь-яких рятувальних операцій. Міжнародна спільнота неодноразово порушувала питання гуманітарної кризи, яка загострюється щодня: люди змушені грабувати допомогові автомобілі, щоб вижити, а медики працюють без елементарних засобів захисту.

Повернення тіл трьох ізраїльтян тепер стає делікатним елементом у складному ланцюгу обмінів й перспектив миру. Наразі Ізраїль вимагає від ХАМАС точних гарантій безпеки для військових і цивільних заручників, а представники Палестини наполягають на знятті частини економічної блокади та зменшенні інтенсивності обстрілів у Газі. Ці вимоги створюють замкнене коло: обмін заручниками потребує припинення вогню, а припинення вогню зумовлене політичними гарантіями безпеки.

У цій складній ситуації ключове значення має роль посередників — урядів Євросоюзу, США та ООН, які можуть надати гарантії та моніторинг обмінів. Європейські дипломати вже заявляли про готовність контролювати виконання угод і захищати права цивільних. Проте одночасна загроза з боку Тегерана і бойові дії в Газі зберігають високий рівень невизначеності.

Отже, знахідка тіл Юнатана Самерано, Офри Кейдар та Шоя Левінсона стала трагічним нагадуванням про зростаючу гуманітарну кризу і небезпеку для цивільних під час війни з ХАМАС у Газі, одночасно загострюючи питання безпеки в Ізраїлі та взаємодії з Тегераном. Майбутнє звільнення заручників, подолання гуманітарної кризи та досягнення стійкого припинення вогню залежатимуть від здатності всіх сторін до політичного компромісу та міжнародного контролю за дотриманням домовленостей.

У багатьох куточках Сполучених Штатів, від узбережжя Тихого до Східного, сотні громадян вийшли під гаслом «No War in Iran!», щоб засудити останні авіаудари по ядерних об’єктах Ірану.

Ці демонстрації стали реакцією на указ президента Трампа, який дозволив завдати ракетні удари за допомогою B-2 і підводних човнів у відповідь на нібито загрозу ядерної програми Тегерана. Учасники мітингів із банерами, плакатами та іранськими прапорами вимагали припинити ескалацію і повернутися до переговорів, наголошуючи, що шлях до миру лежить лише через дипломатію.

У Вашингтоні, на площі перед Білим домом, зібралося понад двісті протестувальників, серед яких були ветерани дводенної війни у В’єтнамі та інших конфліктах. Рон Кармайкл, 78-річний колишній льотчик, який брав участь у бойових діях у ХХ столітті, вважає дії США неприпустимими: «Ми не маємо ставати на шлях перетворення на монархію», — заявив він, натякаючи на риторику президента. Демонстранти скандували «Протести, мир і справедливість!» та «Ні війні з Іраном!», тримаючи плакати з закликами до Конгресу зупинити військові витрати на конфлікт.

У багатьох куточках Сполучених Штатів, від узбережжя Тихого до Східного, сотні громадян вийшли під гаслом «No War in Iran!», щоб засудити останні авіаудари по ядерних об’єктах Ірану.

Ці демонстрації стали реакцією на указ президента Трампа, який дозволив завдати ракетні удари за допомогою B-2 і підводних човнів у відповідь на нібито загрозу ядерної програми Тегерана. Учасники мітингів із банерами, плакатами та іранськими прапорами вимагали припинити ескалацію і повернутися до переговорів, наголошуючи, що шлях до миру лежить лише через дипломатію.

У Вашингтоні, на площі перед Білим домом, зібралося понад двісті протестувальників, серед яких були ветерани дводенної війни у В’єтнамі та інших конфліктах. Рон Кармайкл, 78-річний колишній льотчик, який брав участь у бойових діях у ХХ столітті, вважає дії США неприпустимими: «Ми не маємо ставати на шлях перетворення на монархію», — заявив він, натякаючи на риторику президента. Демонстранти скандували «Протести, мир і справедливість!» та «Ні війні з Іраном!», тримаючи плакати з закликами до Конгресу зупинити військові витрати на конфлікт.

У Чикаго на центральній площі зібралося близько двохсот людей різного віку й національностей. Серед них був Алі Тарох, який емігрував із Ірану після двох років ув’язнення за політичні переконання. Він вважає, що насильство лише поглибить страждання мирного населення в регіоні та унеможливить внутрішні реформи. «Зміна режиму неможлива через удари з повітря», — наголосив Алі, закликаючи до довгострокових переговорів і санкцій, а не ракетних ударів.

На заході США, у Лос-Анджелесі, кілька десятків демонстрантів зібралися в районі Вествуд, поблизу кампусу університету Каліфорнії. Серед них була медсестра Нур Абдель-Хак, чия родина живе в Секторі Газа та на Західному березі. Вона розповіла, що бої між Ізраїлем і палестинцями вже завдали непримиренних втрат цивільному населенню, а втручання в конфлікт Ірану лише підсилює хвилю ненависті та руйнування. Поряд із мирними зойками лунали гасла «Протести за мир!» і «Досить знищення!».

У Нью-Йорку кілька десятків людей пройшли маршем від П’ятої авеню до площі Юніон-сквер, несучи плакати зі словами «Дипломатія, а не війна» та «Трамп, зупини агресію». Багато хто з учасників мав іранське коріння або є прихильниками ліберальних рухів, які називають останні авіаудари неприпустимими з огляду на міжнародне право. Водночас до акції долучилися представники Антивоєнної партії та молодіжних організацій, щоб об’єднати зусилля проти ескалації.

У Бостоні, незважаючи на спонтанну організацію за 24 години до початку, в акції взяло участь близько п’ятдесяти людей. Лідер місцевої філії «Партії соціалізму та визволення» Віолетта Вега, 23-річна соціальна працівниця, закликала владу перенаправити бюджетні витрати із зброї на освіту і охорону здоров’я. «Гроші для роботи та шкіл, а не для бомбардувань і окупації!» — вигукували учасники, демонструючи альтернативний погляд на національні пріоритети.

Схоже, що загальна відвідуваність протестів була меншою, ніж під час «No Kings» руху попереднього тижня, проте організатори наголошують на важливості кожного голосу. Акції, що пройшли в Сіетлі, Денвері та Річмонді, виявили подібне занепокоєння серед молоді й представників академічного середовища. Вони вважають, що авіаудари під гаслом “захисту інтересів національної безпеки” лише поглиблюють геополітичну напругу та підривають довіру до США як до гаранта міжнародного миру.

Учасники протестів звернулися до Конгресу США з вимогою ухвалити резолюцію, яка обмежить президентські повноваження щодо застосування авіаударів без схвалення Палати представників. Експерти в галузі права та колишні дипломати підтримують цю ініціативу, оскільки вона може знизити ризик односторонніх рішень, що ведуть до війни без підтримки міжнародної спільноти. Петиція зібрала більше ста тисяч підписів менше ніж за добу.

Такі демонстрації у США свідчать про розкол у суспільстві щодо зовнішньої політики адміністрації Трампа. Частина громадян переконана, що рішучі дії єдино можливі для стримування Ірану, інші ж вважають, що лише багатосторонні переговори та органи ООН можуть гарантувати стабільність. Як би не розвивалися події далі, протестні акції проти авіаударів по Ірану уже зайняли важливе місце в історії сучасних суспільних рухів за припинення військових дій та відновлення дипломатії.

Ранкові повідомлення свідчать про те, що Ізраїль і Іран знову опинилися на межі великої війни внаслідок нового раунду ударів. За даними ізраїльського Генштабі, протягом ночі система ППО Сіону відбила декілька ракетних ударів, випущених із Центрального Ірану, зокрема в напрямку столиці Тегерана та військових об’єктів поблизу узбережжя Перської затоки.

У відповідь ізраїльські винищувачі завдали точних авіаударів по декількох об’єктах на околицях іранської столиці, кілька яких пов’язують із підземними сховищами в Центрі ядерної програми Ірану.

Нова ескалація почалася невдовзі після того, як президент США Дональд Трамп оприлюднив у соцмережах думку про можливу зміну влади в Ірані. Він наполягав, що нинішній режим не здатний забезпечити процвітання країні та становить загрозу для глобальної безпеки, що викликало обурення в Тегерані та додатково підняло ставки в протистоянні.

Ранкові повідомлення свідчать про те, що Ізраїль і Іран знову опинилися на межі великої війни внаслідок нового раунду ударів. За даними ізраїльського Генштабі, протягом ночі система ППО Сіону відбила декілька ракетних ударів, випущених із Центрального Ірану, зокрема в напрямку столиці Тегерана та військових об’єктів поблизу узбережжя Перської затоки.

У відповідь ізраїльські винищувачі завдали точних авіаударів по декількох об’єктах на околицях іранської столиці, кілька яких пов’язують із підземними сховищами в Центрі ядерної програми Ірану.

Нова ескалація почалася невдовзі після того, як президент США Дональд Трамп оприлюднив у соцмережах думку про можливу зміну влади в Ірані. Він наполягав, що нинішній режим не здатний забезпечити процвітання країні та становить загрозу для глобальної безпеки, що викликало обурення в Тегерані та додатково підняло ставки в протистоянні.

Трамп також повторив, що ядерна програма Ірану зазнала “монументальних руйнувань” під час недавнього удару американських B-2 та підводних човнів, але представники Пентагону обережно говорять про “серйозні пошкодження”, а остаточний звіт ще не готовий.

Відповідальні за безпеку в регіоні країни висловили занепокоєння через загрозу повномасштабної війни. Генсекретар ООН Антоніу Гутерріш скликав термінове засідання Радбезу, закликавши обидві сторони негайно повернутися до дипломатії та вжити заходів щодо деескалації напруженості. «Світ ризикує опинитися в перманентному колі помсти і контрпомсти», — попередив він.

Аналогічні сигнали надійшли від лідерів країн ЄС та арабських держав Перської затоки, які побоюються, що конфлікт на Близькому Сході може перетнути їхні кордони.

Ізраїльський прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу високо оцінив підтримку Дональда Трампа та запевнив, що Тель-Авів завдав удару обов’язково по тих об’єктах, які становлять безпосередню загрозу його країні. Водночас він наголосив, що метою операції є не загострення конфлікту, а запобігання терористичним ризикам та руйнівному потенціалу Ірану, який, за оцінками розвідки, зберігає запаси збагаченого урану для «буферного» ядерного проекту. У Тегерані ж міністр закордонних справ Аббас Арагчі звинуватив США та Ізраїль у «неприпустимій агресії» й пригрозив «усіма наявними засобами» захищати свою територію та національні інтереси.

Аналітики підкреслюють, що бої навколо ядерних об’єктів у Ірані становлять величезний ризик для регіональної безпеки. Системи ППО прем’єр-міністра Бенні Гецзета та супутні радари були вимушені працювати в посиленому режимі, щоб перехопити ракети середньої дальності, запущені з іранських баз. Водночас про точність ізраїльських авіаударів свідчить відсутність повідомлень про жертви серед мирного населення Тегерана, що, за словами представників Міністерства оборони Ізраїлю, стало можливим завдяки застосуванню ударних ракетних ударів типу Delilah із високоточним наведенням.

У Вашингтоні тим часом іде дискусія про подальші кроки. Деякі впливові сенатори закликають Трампа надати Ізраїлю додаткову військову підтримку, зокрема нові комплекси залпового вогню та протикорабельні ракети для посилення безпеки в акваторії Перської затоки. Проте держсекретар США застеріг обидві сторони від подальшої ескалації, наголосивши на важливості дипломатії та збереженні механізмів міжнародного контролю за ядерними технологіями.

Питання про те, чи Іран і надалі здатний відновити свою ядерну програму, залишається відкритим. Радіаційний фон поблизу уражених об’єктів у Фордоу та Натанзі, за попередніми даними МАГАТЕ, не перевищує природного рівня, але агенція повідомляє про значні руйнування інфраструктури, що ускладнить роботу збагачувальних центрифуг. За словами директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі, існує ймовірність, що частина обладнання та запаси збагаченого урану була вивезена невідомо куди, щоб уникнути втрат.

Водночас іракські урядовці та курдські лідери в регіоні закликали до спокою і обіцяють завадити будь-яким атакам з боку іранських проксі. У багатьох містах Іраку та Сирії вже зафіксовані рухи збройних угруповань, які готуються відплатити за американські удари, але Багдад докладає зусиль для втілення угоди про демілітаризацію прикордонних зон.

У такому складному геополітичному контексті ключовим завданням залишається знайти баланс між стримуванням ядерної загрози та уникненням глобальної війни. Регіональні гравці, як Саудівська Аравія та ОАЕ, поки що утримуються від однозначних заяв, щоб не втягнутися в зіткнення, яке може зруйнувати мирні переговори щодо конфлікту в Ємені та Сирії.

Попри те, що стрімка зміна влади в Ірані сьогодні видається малоймовірною, натиск на режим Тегерана через санкції та постійні військові демонстрації сили може змусити його зважити на поступки. Проте доки сторони обмінюватимуться ударами, реальна загроза багаторічного протистояння в регіоні лише зростатиме. Рішення щодо подальших ударів та підтримки безпеки в Перській затоці, як і раніше, залишаються за вищим керівництвом Сполучених Штатів та Ізраїлю, а доля дипломатичного шляху залежатиме від готовності обох сторін визнати ризики катастрофічної ескалації.

Фордо — гірський підземний комплекс, розташований за 25 кілометрів на південь від Тегерана, який став синонімом іранського завзяття в ядерній програмі та символом складнощів міжнародної безпеки.

Будівництво цього ядерного об’єкта розпочалося на початку 2000-х як секретний проект і довго залишалося невідомим до розкриття західною розвідкою в середині 2009 року.

У надрах гори, захищені підземними галереями, розміщено тисячі сучасних центрифуг, здатних до швидкого збагачення урану до 60 відсотків і вище, що приймається за критичний рівень для формування військового потенціалу. Саме ця здатність робить Фордо ключовим пунктом у переговорах та серед стратегічних пріоритетів Ізраїлю й США.

Фордо — гірський підземний комплекс, розташований за 25 кілометрів на південь від Тегерана, який став синонімом іранського завзяття в ядерній програмі та символом складнощів міжнародної безпеки.

Будівництво цього ядерного об’єкта розпочалося на початку 2000-х як секретний проект і довго залишалося невідомим до розкриття західною розвідкою в середині 2009 року.

У надрах гори, захищені підземними галереями, розміщено тисячі сучасних центрифуг, здатних до швидкого збагачення урану до 60 відсотків і вище, що приймається за критичний рівень для формування військового потенціалу. Саме ця здатність робить Фордо ключовим пунктом у переговорах та серед стратегічних пріоритетів Ізраїлю й США.

Американський Пентагон у червні 2025 року заявив, що шість бомбардувальників B-2 скинули по комплексу 12 бункерувальних бомб вагою 13,6 тонни кожна, прагнучи зруйнувати захищені тунелі та зупинити процес збагачення.

Попри потужний удар і згасання позначки радіації в районі, МАГАТЕ повідомляє, що продовжує моніторинг і не зафіксувало значного викиду, що свідчить про успішний захист об’єкта та ретельне конструювання інженерних споруд.

Водночас Іран стверджує, що жодні бомби не змогли досягти головних галерей, і вже готується відновити роботу центрифуг у найближчі тижні, підтверджуючи свою готовність захищати національні інтереси в рамках договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ізраїль, який вважає ядерний об’єкт Фордо головним каталізатором іранської загрози, тисне на світову спільноту з вимогою жорстких санкцій і вжиття рішучих заходів, поки інспектори МАГАТЕ не отримають повний доступ до підземних приміщень. Безпека регіону Перської затоки, де проходять транспортні шляхи найбільших обсягів нафти, безпосередньо залежить від того, чи зможе Тегеран відновити процес збагачення урану на повну потужність.

Супутниковий знімок іранського заводу зі збагачення палива Фордо, що розташований на північний схід від міста Кум. Maxar Technologies

У разі успішного функціонування підземного комплексу Фордо Іран може за кілька місяців отримати достатній запас ядерного палива для виготовлення до декількох боєголовок, що створює безпрецедентний виклик для системи міжнародної безпеки.

На карту поставлено ключове питання: чи готовий Захід ризикнути масштабною ескалацією, щоб нейтралізувати об’єкт, який захищений десятками метрів бетону та сталевих перегородок? Досвід операцій з бункерувальними бомбами показує, що навіть 30-тисячні фунтові бомби не завжди здатні пробити найміцніші споруди без повторних проходів.

З цієї причини замовлення на проходження переговорів навколо Фордо набуває особливого значення: поки МАГАТЕ не отримає підтвердження про повний доступ і контроль, збагачення урану в Ірані зберігатиме свою таємничість і небезпечний потенціал.

Водночас внутрішня політика Ірану не дозволяє його лідерам демонструвати слабкість. Заяви Тегерана про відновлення роботи комплексу Фордо та готовність до подальшої розбудови ядерної програми викликані не лише прагненням стратегічного стримування, але й необхідністю зберегти довіру всередині країни.

Пропаганда режиму активно підкреслює, що будь-яка спроба завдати удару по підземному комплексу Фордо приречена на провал і лише мотивує Іран до подальшого розвитку центрифугозабезпечення.

Для МАГАТЕ сьогодні стоїть завдання: як поєднати вимоги прозорості та інспекцій з реаліями складно захищених об’єктів? Агентство проводить аналіз супутникових знімків і розслідує повідомлення про діяльність на підходах до підземного комплексу, але потребує гарантій безпеки для своїх інспекторів. Саме тому питання Фордо стало центральним пунктом у переговорах щодо відновлення повноцінної ядерної угоди: без повного зняття обмежень на доступ і ліквідації підземних галерей ядерна програма Ірану залишатиметься джерелом постійної нестабільності.

Отже, об’єкт Фордо є не лише інженерним витвором Ірану і символом його ядерних амбіцій, але й лакмусовим папірцем для міжнародної архітектури безпеки. Міжнародна спільнота стоїть перед вибором — продовжувати політику стримування шляхом впровадження нових санкцій та розвідоперацій чи знайти спільне рішення, яке б дозволило МАГАТЕ здійснювати повний нагляд і забезпечити мирний характер програми.

Усе це відбувається під невпинним оком бомбардувальників B-2 та в контексті зростаючої напруги між Іраном і США, що знову й знову повертає світ до питання: як убезпечити човен регіональної безпеки від влаги ядерної невизначеності?

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагхчі рішуче заявив, що його країна «резервує всі опції для захисту своєї територіальної цілісності та людей», підкресливши право на самооборону після серії ударів США по іранських об’єктах.

Він назвав дії Вашингтона «зрадою дипломатії» та «шахрайством по відношенню до власних виборців», заявивши, що «двері дипломатії» наразі зачинені. Така риторика відроджує старі протиріччя між Іраном та Сполученими Штатами, загрожуючи ще більшою ескалацією в регіоні Перської затоки.

У відповідь на міжнародну критику Іран відправляє Аббаса Арагхчі до Москви на зустріч із президентом Путіним. З огляду на стратегічне партнерство з Росією, Тегеран сподівається забезпечити собі політичну та військову підтримку, водночас уникаючи відмови від угоди з ООН і порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагхчі рішуче заявив, що його країна «резервує всі опції для захисту своєї територіальної цілісності та людей», підкресливши право на самооборону після серії ударів США по іранських об’єктах.

Він назвав дії Вашингтона «зрадою дипломатії» та «шахрайством по відношенню до власних виборців», заявивши, що «двері дипломатії» наразі зачинені. Така риторика відроджує старі протиріччя між Іраном та Сполученими Штатами, загрожуючи ще більшою ескалацією в регіоні Перської затоки.

У відповідь на міжнародну критику Іран відправляє Аббаса Арагхчі до Москви на зустріч із президентом Путіним. З огляду на стратегічне партнерство з Росією, Тегеран сподівається забезпечити собі політичну та військову підтримку, водночас уникаючи відмови від угоди з ООН і порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Російський МЗС вже засудив удари США як «грубе порушення міжнародного права» та звернувся до Ради Безпеки з вимогою припинити конфронтацію. Однак Москва уникає прямого втручання, щоб не нашкодити відносинам із Саудівською Аравією та ОАЕ, що мають для неї стратегічне значення.

Перебіг подій у Стамбулі показав, наскільки напруженою залишається ситуація: Аббас Арагхчі відмовився розголошувати конкретні кроки у відповідь, заявивши, що «ми не будемо повідомляти про плани наперед». Серед можливих заходів – атаки по американських базах у регіоні, блокада Стрейт Хормуз або активізація кібероперацій. Така невизначеність посилює ризик помилкових обчислень обох сторін і може спровокувати раптову військову реакцію, що стане катастрофою для світових ринків енергоресурсів.

Наслідки для регіональної безпеки можуть бути дуже серйозними. Перська затока, через яку проходить близько третини світового експорту нафти, вже бачила блокади в 2019 році, і будь-який новий інцидент з блокадою судноплавства може спричинити величезне зростання цін на нафту та газ. Крім того, зросте ризик зіткнень між військовими кораблями Ірану та міжнародних коаліційних флотів, що патрулюють вузькі протоки.

Міжнародні інституції, зокрема МАГАТЕ, уважно стежать за розвитком подій навколо ядерної програми Ірану. Однак реакція агентства була стриманою: воно закликало до прозорості та належного інспектування об’єктів, але уникає прямої критики на адресу Тегерана, зважаючи на складну політичну конфігурацію всередині Ради керівників. Це створює правовий вакуум, який обидві сторони можуть використовувати для виправдання своїх дій.

У бік дипломатії поки що дивляться із обережним оптимізмом європейські країни, які повторюють, що «двері переговорів завжди мають бути відкритими». Проте за нинішньої логіки “удари — відповідь — контрудар” говорити про реальний мирний процес важко. З іншого боку, внутрішня політика Ірану вимагає демонстрації сили: керівництво Ісламської Республіки не може здатися слабким перед своїми прихильниками та союзними групами в регіоні.

Не менш важливим є фактор інформаційної війни. Офіційні та проксі-канали в обох країнах активно поширюють наративи про перемоги та виправдання агресії. Іранські ЗМІ називають удари США «актом агресії проти суверенної держави» й готують населення до серії заходів у відповідь. Водночас американська преса та урядові виступи США трактують дії як захист від «іранської загрози», демонструючи внутрішній консенсус щодо жорсткої політики проти Тегерана.

Аналітики підкреслюють: будь-яка помилка розрахунку може призвести до неконтрольованої ескалації. Наприклад, спроба заблокувати Стрейт Хормуз спричинить втручання світових морських сил, які захищають міжнародне судноплавство, а удари по американських військових об’єктах викличуть відплатний авіаудар чи кібератаку на інфраструктуру.

Отже, поточний раунд протистояння між США й Іраном демонструє, що на відкриття нової сторінки дипломатії ще зарано. Посередники із ООН і ЄС стикаються з серйозною перешкодою: відсутністю готовності обох сторін до поступок. Проте довготривала хвиля конфронтації не відповідає стратегічним інтересам жодної з них: Вашингтон прагне уникнути багаторічної війни, а Тегеран потребує зняття санкцій для відновлення економіки.

Ключове питання сьогодні — чи знайдеться формат переговорів, який дозволить обом сторонам зберегти обличчя й уникнути повномасштабного зіткнення. Без чіткої стратегії відновлення довіри та механізмів контролю за виконанням домовленостей найімовірніше рішення — це короткочасне загострення з подальшим поверненням до статус-кво, але з підвищеною напругою й готовністю «відповісти» на будь-яку нову провокацію. Такий сценарій залишає регіон Перської затоки на межі постійного ризику, де будь-яка іскра може розпалити масштабний конфлікт із глобальними наслідками.

Президент США Дональд Трамп заявив про повне знищення ядерної інфраструктури Ірану, але вже 12 червня глава Організації з атомної енергії Ірану Мохаммад Есламі повідомив про готовність нового підземного комплексу, названого “секретним об’єктом”.

За його словами, об’єкт збудований у невразливому місці, і установка новітніх центрифуг для збагачення урану розпочнеться найближчим часом. Ця заява прозвучала відразу після засудження Ірану наближеним складом ради керівників МАГАТЕ за відсутність прозорості в рамках договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Наразі Міжнародне агентство з атомної енергії не отримало жодного доступу до заявленого підземного комплексу. Есламі коротко констатував: “Це не ваша справа”, але не уточнив місцезнаходження нового об’єкта. Таке небажання Тегерана до співпраці з інспекторами МАГАТЕ підриває довіру світової спільноти та ставить під сумнів відповідність Ірану його зобов’язанням за NPT.

Президент США Дональд Трамп заявив про повне знищення ядерної інфраструктури Ірану, але вже 12 червня глава Організації з атомної енергії Ірану Мохаммад Есламі повідомив про готовність нового підземного комплексу, названого “секретним об’єктом”.

За його словами, об’єкт збудований у невразливому місці, і установка новітніх центрифуг для збагачення урану розпочнеться найближчим часом. Ця заява прозвучала відразу після засудження Ірану наближеним складом ради керівників МАГАТЕ за відсутність прозорості в рамках договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Наразі Міжнародне агентство з атомної енергії не отримало жодного доступу до заявленого підземного комплексу. Есламі коротко констатував: “Це не ваша справа”, але не уточнив місцезнаходження нового об’єкта. Таке небажання Тегерана до співпраці з інспекторами МАГАТЕ підриває довіру світової спільноти та ставить під сумнів відповідність Ірану його зобов’язанням за NPT.

Відсутність перевірок і публічних даних ускладнює оцінку готовності завантаження центрифуг і початку збагачення урану, що робить інформацію про цей об’єкт поки що елементом пропаганди.

Зовнішні експерти вказують на гору Kuh-e Kolang Gaz La на південь від Natanz як найімовірніше місце розташування секретного об’єкта. Розвідка Інституту науки й міжнародної безпеки стверджує, що підніжжя цієї гори приховує просторий підземний комплекс на висоті майже тисячі метрів над рівнем моря. Якщо оцінки вірні, Іран міг створити третю лінію захисту для своєї ядерної програми, подібно до Fordo (Фордо) і Natanz, які вже піддавалися ударам авіації США та Ізраїлю.

За оцінками Дейвіда Олбрайта, якщо новий комплекс обладнаний сучасними центрифугами IR-6 чи IR-8, то він здатен виробляти достатню кількість високо збагаченого урану для створення до 19 ядерних боєголовок протягом трьох місяців активної роботи. Така здатність значно підвищує ставки на міжнародній шахівниці й ставить під загрозу регіональну безпеку. Крім того, збереження резервів для швидкого розгортання виробництва ядерного палива дає Тегерану важіль стримування потенційних супротивників.

Спроби Ірану поєднати демонстрацію невразливості з відмовою від інспекцій МАГАТЕ можуть мати наслідки для подальшого режиму санкцій. Поки що жоден уряд ЄС чи США не підтвердив існування нового підземного об’єкта, але факт заяви підриває процес відновлення ядерної угоди. У разі якщо робота комплексу підтвердиться, це стане крахом зусиль міжнародної спільноти щодо підтримання договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Супутниковий знімок іранського заводу зі збагачення палива Фордо, що розташований на північний схід від міста Кум. Maxar Technologies

Інформаційна стратегія Тегерана виконує кілька завдань: по-перше, відволікання уваги від реального стану пошкоджених Fordo та Natanz; по-друге, створення враження, що Іран здатен швидко відновити збагачення урану; по-третє, зміцнення внутрішньої легітимності режиму перед національною аудиторією. Проте без доступу інспекторів МАГАТЕ та відкритих супутникових знімків говорити про належний рівень готовності центрифуг передчасно.

Міжнародні аналітики застерігають: навіть намір створити секретний об’єкт може спровокувати нові заходи безпеки та розвідки з боку США, Ізраїлю та їхніх союзників. Активізація розвідувальних місій, супутниковий моніторинг і кібероперації спрямовані на виявлення прихованих підземних мереж. У разі реального запуску центрифуг світ змушений буде реагувати посиленням контролю над експортом обладнання для збагачення урану та збереженням жорстких санкцій навіть після відновлення формального діалогу з Тегераном.

Отже, поки що питання про наявність третього підземного комплексу залишається відкритим. Без публічних підтверджень від МАГАТЕ або незалежних розвідувальних служб твердження Ірану про секретний об’єкт — це насамперед інформаційний хід, покликаний посилити імідж ядерної програми як непохитної гарантії безпеки. Між тим, міжнародна спільнота продовжує наполягати на суворому контролі, прозорості і міжнародній безпеці, щоб не допустити неконтрольованого відновлення збагачення урану в регіоні.

Ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху опинився на межі політичного відродження після прецеденту, коли удари США по ядерних об’єктах Ірану не лише знизили ядерний потенціал Тегерана, але й зміцнили позицію Нетаньяху всередині його коаліції.

Двадцять місяців тому підтримка його уряду хиталася через критику за провал системи безпеки внаслідок атаки ХАМАС у жовтні 2023 року.

Сьогодні перемога Нетаньяху сприймається як безпрецедентний результат, адже Трамп погодився приєднатися до кампанії проти Ірану, посиливши рейтинг ізраїльського лідера й заклавши підґрунтя для нового етапу дипломатичного процесу на Близькому Сході.

Ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху опинився на межі політичного відродження після прецеденту, коли удари США по ядерних об’єктах Ірану не лише знизили ядерний потенціал Тегерана, але й зміцнили позицію Нетаньяху всередині його коаліції.

Двадцять місяців тому підтримка його уряду хиталася через критику за провал системи безпеки внаслідок атаки ХАМАС у жовтні 2023 року.

Сьогодні перемога Нетаньяху сприймається як безпрецедентний результат, адже Трамп погодився приєднатися до кампанії проти Ірану, посиливши рейтинг ізраїльського лідера й заклавши підґрунтя для нового етапу дипломатичного процесу на Близькому Сході.

Раніше Нетаньяху обіцяв покінчити з ядерними амбіціями Ірану, називаючи їх головною загрозою безпеці Ізраїлю. Удари США стали кульмінацією багаторічної стратегії і разом із ізраїльськими авіаударами створили синергію, яка зміцнила оборонний імідж прем’єр-міністра.

Ключові цілі – об’єкти Фордоу, Натанц та Ісфахан – зазнали серйозних пошкоджень, що обмежило можливості Ірану відновлювати програми збагачення урану.

Сам факт успішного проведення ударів США та Ізраїлю продемонстрував публіці злагодженість дій двох партнерів і підтвердив життєздатність концепції спільної безпеки в регіоні.

Зростання рейтингу Нетаньяху всередині коаліції стало очевидним уже за результатами опитувань, проведених після нічних атак. Лідери опозиції, включно з Яіром Лапідом, відзначили, що ця спільна операція є перемогою для вільного світу та для безпеки Ізраїлю.

Підтримка громадськості зросла до найвищих показників із початку військових дій, і тепер Нетаньяху отримав у руки могутній аргумент у переговорах щодо припинення вогню в Газі та звільнення заручників. Надійність коаліції, яка раніше переживала суперечки через різні підходи до конфлікту в Газі, зараз підкріплена відчуттям національного успіху й готовністю до компромісів.

Нетаньяху, здобувши підтримку Трампа, отримав унікальну можливість для розширення дипломатичних ініціатив. За спостереженнями експертів, він може використати «вікно можливостей» для нормалізації відносин із Саудівською Аравією — ключовим гравцем у Близькому Сході. У переговорах минулого року Ріяд дав зрозуміти, що готовий до угоди за умови закінчення війни в Газі та певних поступок щодо палестинського питання.

Сьогодні, коли безпека Ізраїлю посилена після ударів США, політичне середовище може стати більш сприятливим для такого масштабного компромісу, який давно вважався майже недосяжним.

У той же час режим Тегерана вже висловив рішучу готовність до відплати, погрожуючи ударами по американських базах у регіоні та активізацією проксі-сил. Для Нетаньяху та його коаліції важливо зберегти домінування стратегії «обмеженої ескалації», щоб не допустити затяжного конфлікту, який виснажить ресурси держави і поставить під сумнів здатність захищати безпеку Ізраїлю на середньострокову перспективу. Прем’єр мусить зважати на баланс між демонстрацією сили та підтримкою ініціатив дипломатії, яка тепер стоїть на порядку денному.

Критики попереджали про ризики надмірного ентузіазму: посилена коаліція може зажадати продовження ударів, а це відкриє шлях до непередбачуваної ескалації, доки не вичерпаються ресурси повітряної оборони Ізраїлю. Проте сам факт того, що Нетаньяху переконав Трампа здійснити удари США на такій відстані від Ізраїлю, зміцнив довіру союзників і дозволяє йому тепер більше уваги приділити суто політичним питанням, зокрема реформі внутрішніх інститутів влади та посиленню ролі парламенту у питанні воєнних рішень.

Перспектива завершення бойових дій у Газі стала ближчою: тепер, маючи вагомий зовнішній успіх, Нетаньяху зможе переконати своїх правих партнерів піти на поступки задля обміну полоненими та тимчасового перемир’я. Це дасть змогу зняти внутрішній тиск і переключити увагу на економічне відновлення та соціальні програми, що зараз найбільше хвилюють ізраїльтян. Однак саме тут прем’єр має проявити політичну майстерність, щоб не розгубити здобуті бонуси й утримати коаліцію в єдності.

Нарешті, ця операція стала важливим тестом для дипломатії США в регіоні: Трамп, підтримуючи удари разом із Нетаньяху, заклав основу для подальшого переговорного процесу за участі європейських посередників. Якщо вдасться досягти тривалого припинення вогню без нових великих зіткнень, це означатиме перехід від тактики «сили» до стратегії «міжнародного діалогу», що може стати моделлю врегулювання інших конфліктів у Перській затоці та за її межами.

У підсумку, удар США по Ірану справді закріпив перемогу Нетаньяху на політичній шахівниці: об’єднав коаліцію, покращив сприйняття безпеки Ізраїлю та дав шанс для дипломатичних проривів. Проте його остаточне політичне відродження залежатиме від здатності прем’єра конвертувати зовнішні успіхи у внутрішні реформи і стабільність, не провокуючи нової хвилі ескалації й залишаючись вірним курсу на зміцнення безпеки та миру.

Президент США оголосив про нанесення ударів по ключових ядерних об’єктах Ірану, заявивши про “серйозні пошкодження” на Фордоу, Натанці та Ісфахані.

Пентагон підтвердив, що ці удари були здійснені “в повній координації” зі Збройними силами Ізраїлю, але остаточний вплив на можливості збагачувати уран у рамках ядерної програми Ірану ще належить оцінити.

Суспільство Перської затоки, світові енергетичні ринки та регіональна безпека регіону опинилися в стані високої тривоги: десятки тисяч американських військових перебувають на базах в арабських монархіях, а Іран, попри значні втрати інфраструктури, усе ще зберігає арсенал ракет малої та середньої дальності, а також дрони й проксі-сили.

Президент США оголосив про нанесення ударів по ключових ядерних об’єктах Ірану, заявивши про “серйозні пошкодження” на Фордоу, Натанці та Ісфахані.

Пентагон підтвердив, що ці удари були здійснені “в повній координації” зі Збройними силами Ізраїлю, але остаточний вплив на можливості збагачувати уран у рамках ядерної програми Ірану ще належить оцінити.

Суспільство Перської затоки, світові енергетичні ринки та регіональна безпека регіону опинилися в стані високої тривоги: десятки тисяч американських військових перебувають на базах в арабських монархіях, а Іран, попри значні втрати інфраструктури, усе ще зберігає арсенал ракет малої та середньої дальності, а також дрони й проксі-сили.

Ключове питання зараз полягає в тому, чи обере верховний лідер Аятолла Хаменеї шлях примусового перемир’я, подібно до ситуації в 1988 році, чи віддасть перевагу подальшій ескалації, що може докорінно змінити стратегічну динаміку на Близькому Сході.

Порівняння з рішенням 1988 року, коли засновник Ісламської Республіки Аятолла Рухолла Хомейні назвав мир “чашею отрути”, але погодився на припинення вогню, залишається нав’язливим.

Сьогодні Іран, зіткнувшись із прямим ударом з боку США, ризикує втратити залишки довіри свого населення та союзників у регіоні. Водночас керівництво Тегерана пам’ятає про уроки минулого: дипломатія може надати режиму час та простір для відновлення потенціалу ядерного збагачення, зберігаючи мінімальні канали для обміну інформацією з МАГАТЕ.

Саме готовність відкрити переговори за посередництва європейських лідерів може стати тим каталізатором, що дозволить знизити градус напруги та уникнути небезпечного зіткнення, яке суттєво похитне безпеку Перської затоки.

Проте аргументи на користь ескалації також мають вагу. Відмова Аятолли Хаменеї довіряти гарантіям США після одностороннього виходу Вашингтона з ядерної угоди 2018 року стимулює його демонструвати силу через удари по американських базах у регіоні або організацію чергової хвилі атак проксі-груп, зокрема Хуситів у Ємені. Така тактика відображає прагнення зберегти імідж захисника національних інтересів та показати, що навіть відчутні руйнування ядерних об’єктів не вщент знищать амбіцій Ірану. Масштабна відповідь може включати блокаду Ормузької протоки — ключового морського шляху для експорту нафти, що моментально спровокує зростання цін на енергоносії та посилить міжнародну кризу.

З іншого боку, сценарій примусового перемир’я дозволяє Тегерану зберегти ядро своєї ядерної програми, уникнувши тотального руйнування. Економічні санкції тримають країну в стані глибокої рецесії, а спроби максимального тиску лише поглиблюють гуманітарну кризу. Тому компроміс, навіть якщо його доведеться подати як “необхідну жертву”, може стати найменш болючим шляхом до збереження влади.

Крім того, відновлення діалогу з Європою та посередництво ООН відкривають можливість отримати хоча б часткову зняття санкцій, що посилить внутрішню легітимність режиму та дасть шанс пом’якшити економічну кризу.

Найбільш імовірним здається комбінований підхід: поєднання обмеженого ескалації задля демонстрації сили та готовності до дипломатії після першої хвилі відповіді. Якщо протягом кількох тижнів Іран зможе утриматися від нових ракетних ударів по американських об’єктах і продемонструє контроль над ситуацією, це створить вікно для переговорів. Водночас США повинні будуть показати гнучкість у діалозі, підтвердивши, що не прагнуть повного знищення іранської програми, а лише обмеження її військової складової.

Напруга в Перській затоці та навколо Ормузької протоки залишатиметься високою, поки не буде чіткої домовленості про припинення широкомасштабних дій. Саме від успіху майбутньої дипломатії залежатиме, чи зійде Іран із шляху ескалації, чи продовжить загравати з вогнем, підвищуючи загрозу для всього регіону. Якщо компроміс виявиться неможливим, то це може запустити нову фазу конфлікту, що загрожує не лише локальними ударами, а й глобальною кризою енергетичної безпеки.

Отже, обрання між примусовим перемир’ям та ескалацією — це не лише внутрішній політичний вибір Ірану, а ключовий фактор, що визначить стратегічну динаміку на Близькому Сході та рівень безпеки регіону на роки вперед. Уряди країн Перської затоки, європейські посередники та Сполучені Штати мають уважно моніторити подальші кроки Ірану й готувати багатовекторні рішення, здатні запобігти неконтрольованому поширенню бойових дій і спрямувати конфронтацію в русло переговорів.