Ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху опинився на межі політичного відродження після прецеденту, коли удари США по ядерних об’єктах Ірану не лише знизили ядерний потенціал Тегерана, але й зміцнили позицію Нетаньяху всередині його коаліції.
Двадцять місяців тому підтримка його уряду хиталася через критику за провал системи безпеки внаслідок атаки ХАМАС у жовтні 2023 року.
Сьогодні перемога Нетаньяху сприймається як безпрецедентний результат, адже Трамп погодився приєднатися до кампанії проти Ірану, посиливши рейтинг ізраїльського лідера й заклавши підґрунтя для нового етапу дипломатичного процесу на Близькому Сході.
Раніше Нетаньяху обіцяв покінчити з ядерними амбіціями Ірану, називаючи їх головною загрозою безпеці Ізраїлю. Удари США стали кульмінацією багаторічної стратегії і разом із ізраїльськими авіаударами створили синергію, яка зміцнила оборонний імідж прем’єр-міністра.
Ключові цілі – об’єкти Фордоу, Натанц та Ісфахан – зазнали серйозних пошкоджень, що обмежило можливості Ірану відновлювати програми збагачення урану.
Сам факт успішного проведення ударів США та Ізраїлю продемонстрував публіці злагодженість дій двох партнерів і підтвердив життєздатність концепції спільної безпеки в регіоні.
Зростання рейтингу Нетаньяху всередині коаліції стало очевидним уже за результатами опитувань, проведених після нічних атак. Лідери опозиції, включно з Яіром Лапідом, відзначили, що ця спільна операція є перемогою для вільного світу та для безпеки Ізраїлю.
Підтримка громадськості зросла до найвищих показників із початку військових дій, і тепер Нетаньяху отримав у руки могутній аргумент у переговорах щодо припинення вогню в Газі та звільнення заручників. Надійність коаліції, яка раніше переживала суперечки через різні підходи до конфлікту в Газі, зараз підкріплена відчуттям національного успіху й готовністю до компромісів.
Нетаньяху, здобувши підтримку Трампа, отримав унікальну можливість для розширення дипломатичних ініціатив. За спостереженнями експертів, він може використати «вікно можливостей» для нормалізації відносин із Саудівською Аравією — ключовим гравцем у Близькому Сході. У переговорах минулого року Ріяд дав зрозуміти, що готовий до угоди за умови закінчення війни в Газі та певних поступок щодо палестинського питання.
Сьогодні, коли безпека Ізраїлю посилена після ударів США, політичне середовище може стати більш сприятливим для такого масштабного компромісу, який давно вважався майже недосяжним.
У той же час режим Тегерана вже висловив рішучу готовність до відплати, погрожуючи ударами по американських базах у регіоні та активізацією проксі-сил. Для Нетаньяху та його коаліції важливо зберегти домінування стратегії «обмеженої ескалації», щоб не допустити затяжного конфлікту, який виснажить ресурси держави і поставить під сумнів здатність захищати безпеку Ізраїлю на середньострокову перспективу. Прем’єр мусить зважати на баланс між демонстрацією сили та підтримкою ініціатив дипломатії, яка тепер стоїть на порядку денному.
Критики попереджали про ризики надмірного ентузіазму: посилена коаліція може зажадати продовження ударів, а це відкриє шлях до непередбачуваної ескалації, доки не вичерпаються ресурси повітряної оборони Ізраїлю. Проте сам факт того, що Нетаньяху переконав Трампа здійснити удари США на такій відстані від Ізраїлю, зміцнив довіру союзників і дозволяє йому тепер більше уваги приділити суто політичним питанням, зокрема реформі внутрішніх інститутів влади та посиленню ролі парламенту у питанні воєнних рішень.
Перспектива завершення бойових дій у Газі стала ближчою: тепер, маючи вагомий зовнішній успіх, Нетаньяху зможе переконати своїх правих партнерів піти на поступки задля обміну полоненими та тимчасового перемир’я. Це дасть змогу зняти внутрішній тиск і переключити увагу на економічне відновлення та соціальні програми, що зараз найбільше хвилюють ізраїльтян. Однак саме тут прем’єр має проявити політичну майстерність, щоб не розгубити здобуті бонуси й утримати коаліцію в єдності.
Нарешті, ця операція стала важливим тестом для дипломатії США в регіоні: Трамп, підтримуючи удари разом із Нетаньяху, заклав основу для подальшого переговорного процесу за участі європейських посередників. Якщо вдасться досягти тривалого припинення вогню без нових великих зіткнень, це означатиме перехід від тактики «сили» до стратегії «міжнародного діалогу», що може стати моделлю врегулювання інших конфліктів у Перській затоці та за її межами.
У підсумку, удар США по Ірану справді закріпив перемогу Нетаньяху на політичній шахівниці: об’єднав коаліцію, покращив сприйняття безпеки Ізраїлю та дав шанс для дипломатичних проривів. Проте його остаточне політичне відродження залежатиме від здатності прем’єра конвертувати зовнішні успіхи у внутрішні реформи і стабільність, не провокуючи нової хвилі ескалації й залишаючись вірним курсу на зміцнення безпеки та миру.
