Після того як адміністрація США завдала ударів по трьох ключових ядерних об’єктах Ірану, серед яких захищений комплекс Фордо на глибині гори, Тегеран опинився перед складним вибором: чи завдати реталіацію, чи шукати шляхи дипломатії, чи піти на поступки, які значно обмежать його ядерні можливості.
Ключова фігура в цих рішеннях — міністр закордонних справ Аббас Арагчи, який ще до ударів встиг провести серію зустрічей у Женеві та Анкарі, намагаючись мобілізувати підтримку європейських партнерів і арабських країн. Однак прорив до домовленостей про обмеження програми ядерного збагачення було призупинено, а переговори в Омані, заплановані на середину червня, зрештою не відбулися.
Високопосадовці Ірану попередили, що мають «легітимне право на **самооборону» та не виключають жодних варіантів відповіді.
Колишній командувач Корпусу вартових ісламської революції генерал Мохсен Резає закликав розглянути удари по американських базах у регіоні, розгортання мін у Перській затоці та навіть блокаду протоки Хормуз, через яку щодня проходить близько 20 мільйонів барелів нафти.
Такий крок одразу підірве стабільність світових енергоринків, виведе з ладу ключовий морський коридор і змусить Саудівську Аравію та ОАЕ шукати альтернативні шляхи постачання.
Утім, серйозною перешкодою для Ірану є ризик значно ширшої ескалації та міжнародної ізоляції. Прямий удар по американських військових об’єктах, розташованих у сусідніх країнах, здатен активувати систему взаємного стримування Вашингтона.
У разі загрози життю американських військових Конгресу доведеться ухвалювати рішення про відповідь, можливий варіант — нові удари високоточними ракетами по іранських військових цілях. Також не виключена участь регіональних проксі-групираних угруповань, підтримуваних Революційною гвардією, зокрема «Хезболла» у Лівані та хути в Ємені, які вже погрожували обстрілами суден у Червоному морі.
Супутниковий знімок іранського заводу зі збагачення палива Фордо, що розташований на північний схід від міста Кум. Maxar Technologies
З іншого боку, Ірану загрожує подальше загострення санкцій та позбавлення доступу до міжнародних фінансових ринків. Якщо Тегеран наважиться на прямі напади, США та ЄС обіцяють запровадити нові пакети економічних обмежень, що включатимуть заборону на нафтовий експорт і заморозку активів ключових чиновників. Це призведе до різкого падіння доходів бюджету та поглиблення внутрішньої економічної кризи, яка вже супроводжується черговими протестами населення через подорожчання палива й товарів першої необхідності.
Тому третій шлях, який Іран може обрати, — повернення до переговорів на нових умовах. Після демонстрації сили з боку США та підтримки Ізраїлем цього кроку Тегеран може погодитися на часткове замороження ядерної програми в обмін на поступове пом’якшення санкцій і гарантії безпеки. Але така угода вимагатиме участі посередників із Оману, ЄС та країн Перської затоки. Першим кроком стане відновлення інспекцій МАГАТЕ, а далі — створення механізму, що дозволить Ірану зберігати мінімальні наукові дослідження в підземному комплексі Фордо під суворим міжнародним контролем.
Нарешті, Іран може обрати шлях пасивного прийняття нового статусу-кво — втрата контролю над частиною збагачувальних потужностей, відмова від збагачення понад 20 % та згода на моніторинг усього ланцюга поставок урану на своїй території. Це поставить Тегеран у становище «ношеного» партнера, який зберігає обличчя, але втрачає важелі впливу. Його регіональне значення знизиться, адже інші гравці, зокрема Саудівська Аравія та ОАЕ, отримають додаткові важелі впливу через участь у новому ядерному консорціумі.
Таким чином, Іран зараз стоїть перед вибором між прямою реталіацією, що несе ризик повномасштабної війни; дипломатичним відновленням переговорів під тиском санкцій; або остаточною втратою частини суверенних ядерних можливостей. Кожен із цих сценаріїв матиме непередбачувані наслідки для міжнародного права, глобальної енергобезпеки й регіональної стабільності, адже ставки в цій грі — не лише ядерна програма Тегерану, а й відновлення балансу сил на Ближньому Сході та довіра до систем стримування масштабних агресій.
