Минулі вихідні стали для багатьох військових сімей відчуттям глибокої тривоги: напередодні випускники початкової підготовки з Форт Беннінга в Джорджії відзначали завершення базового курсу, а вже наступного дня – суботнього вечора – уряд США завдав серії ударів по Ірану. У неділю ж бійці та їхні близькі обговорювали, що чекати далі — чи не доведеться знову готуватись до розгортання на передову.
У Форт Беннінгу, де 24-річна Мішель Біксбі приїхала підтримати брата, висловила побоювання за його безпеку: “Тисячі кілометрів від дому, і він готовий виконати свій обов’язок, але я переживаю, що це може коштувати йому життя”. Для багатьох родин присутність активних військовослужбовців поруч із їхніми військовими базами означає – раптові накази, невизначеність та постійний ризик, пов’язаний із рішеннями політичного керівництва.
Аналогічні настрої панували й в Еглінській базі Повітряних сил у Флориді. Національний гвардієць Блейк Карлсон, який прибув із Техасу, визнав: “Це частина того, за що я підписався. Якщо надійде наказ, я вирушу куди треба”. Але його мати й брат сподівались, що конфлікт не охопить повністю американський контингент, адже понад 40 тисяч військових і цивільного персоналу Пентагону вже знаходяться у зоні підвищеної загрози.
У Форт Кемпбеллі, де дислокується 101-ша повітряно-штурмова дивізія, 37-річна резервістка Меган Гіллз із відділу кадрів зізналася, що ніколи раніше не відчувала такого напруження. “Ми звикли до періодичних тренувань, але тепер це реальна загроза. Родини тут знають: якщо раптом почнеться відкритий конфлікт, ніхто з нас не уникне викликів”, — сказала вона.
На військових базах США з’явились і критики рішень адміністрації. Колишній інженер корпусу сестер Джеймс Артур, ветеран Берегової охорони, назвав удари по Ірану “занадто запізнілими” й підкреслив, що будь-яка операція без схвалення Конгресу суперечить духу Конституції. Аналогічної думки дотримується і 72-річний Тоні Салужцо, ветеран, який воював у Іраку: “Іран не мав ядерної зброї, щоб представляти безпосередню загрозу, тому я скептично ставлюсь до риторики про ліквідацію «імінентної небезпеки».
Водночас знайшлися ті, хто захищав рішення Трампа. Денвер Тієрі, технік з контрактів на обслуговування техніки Форт Кемпбелла, сказав: “Я підтримую удари — ми маємо показати, що готові до будь-яких сценаріїв”. Проте навіть він визнав, що достеменно невідомо, якими ресурсами Іран володіє: “Ми не маємо чітких даних про запаси зброї, тому важко оцінити реальний вплив ударів”.
Невизначеність щодо подальших дій військового керівництва додає напруги ветеранам, що отримують менше підтримки від уряду. Як нагадала Меган Гіллз, у той самий час, коли затягують пояс для пенсійного забезпечення колишніх військових у рамках скорочення бюджету VA, їх знову можуть кинути виконувати завдання за кордоном. “Ми кричимо: «Гроші на лікування та освіту, а не на війну!», але голосу ледь дослухаються”, — обурюється вона.
У кількох десятках міст, зокрема Річмонді (штат Вірджинія), Сіетлі та Денвері, місцеві ветерани і громадські активісти провели невеликі “дні солідарності” біля входів на бази. Вони тримали плакати типу “Дипломатія, а не війна” і вимагали від Конгресу обмежити президентські повноваження щодо одноосібного застосування військової сили. Петиція, розміщена на сайті уряду, зібрала понад сто тисяч підписів менш ніж за добу.
Експерти з аналітичного центру RAND вказують, що подібні настрої вказують на довгостроковий виклик для національної безпеки: нестабільність рішення щодо ударів по Ірану може підірвати моральний дух особового складу та довіру до цивільного контролю над армією. Вони рекомендують Пентагону активізувати комунікацію з родинами військових, забезпечивши їх точною інформацією про стан справ і перспективи розгортання.
На тлі можливої відплатної реакції Ірану об’єкти Пентагону на Сході та Півдні Азії вже посилюють режим охорони. Посадка додаткових підрозділів на базах у Катарі, Об’єднаних Арабських Еміратах та Омані стала одним із кроків попередження: переміщення танків, ракетних комплексів та берегових ракетних батарей свідчить про готовність до захисту ключових військових об’єктів.
Таким чином, після ударів по Ірану життя біля американських військових баз стало майже дзеркальним відображенням того, що відбувається за тисячі кілометрів глибоко на Близькому Сході. Невизначеність змушує підготуватися до будь-якого розвитку подій: від контрдій і перевірок рівня бойової готовності до юридичних процедур щодо обмеження надмірних повноважень виконавчої влади. Військові сім’ї, служивці, ветерани та співробітники Національної гвардії стежать за кожним сигналом із Вашингтона, усвідомлюючи, що невідомо, коли наступний наказ може змінити їхнє життя.
