Новина про те, що ізраїльські військові віднайшли у Газі тіла трьох заручників — Юнатана Самерано, Офри Кейдар та шой Левінсона — повернула увагу ізраїльського суспільства від війни з Іраном назад до конфлікту в Газі, де вже понад півроку тривають бойові дії між Ізраїлем та угрупованням ХАМАС.
Ці люди були захоплені під час вторгнення ХАМАС 7 жовтня 2023 року і довго утримувалися в скупчених підземних тунелях та домівках Газі як живий товар для обміну, але тепер їхні тіла стали нагадуванням про криваві втрати та про важкість процедури визволення заручників.
Усього під час атаки ХАМАС на південний Ізраїль у жовтні минулого року було захоплено близько 250 ізраїльтян, серед яких цивільні й військовослужбовці, — зі створенням критичної ситуації гуманітарної кризи.
Із них приблизно 50 ще можуть залишатися в Газі, причому влада Ізраїлю припускає, що близько 20 заручників живі, а решта, на жаль, загинули. За таких умов кожна новина про визволення або, навпаки, підтвердження смерті персоніфікує драму, що розгортається в ізраїльсько-палестинському протистоянні.
За останній тиждень ізраїльський уряд намагався паралельно вести дві війни: з однієї сторони, зіткнення з Іраном через удари США по ядерних об’єктах Тегерана, а з іншої — продовження операцій у Газі для звільнення заручників і знищення мережі ХАМАС.
Цей двобічний тиск ускладнює переговорний процес щодо обміну полоненими, адже кожен обмін рахується важливою політичною перемогою чи поразкою, а питання безпеки Ізраїлю потребує одночасної уваги в обох театрах військових дій.
У попередні місяці Ізраїль і ХАМАС домовлялися про тимчасові перемир’я: два місяці тому було звільнено 30 заручників та повернуто тіла восьми загиблих в обмін на понад тисячу палестинських в’язнів. Однак ізраїльська наступальна кампанія у Газі, відновлена в березні, знову зірвала перемир’я, а спроби адміністрації Трампа посередництва в переговорному процесі закінчилися лише частковим успіхом із передачею Едана Александера, останнього американського громадянина, серед полонених.
Історії трьох загиблих і знахідка їхніх тіл нагадав про жорстокість війни. Юнатан Самерано, 21-річний студент, приїхав на музичний фестиваль біля кордону з Газою й потрапив у пастку, намагаючись сховатися з друзями в кіббуці Бері. Офра Кейдар, 70-річна жінка, загинула під час ранкової прогулянки біля власного будинку, коли озброєні бойовики ХАМАС увірвалися до спокійного містечка. Шой Левінсон, 19-річний командир танка, загинув під час захисту своєї частини, залишивши по собі подвійне громадянство та біль у серцях родини.
Ще одне важливе питання стосується безпеки цивільного населення в Газі, яке страждає від блокади, дефіциту продовольства та води. Пошук тіл у зруйнованих будівлях і під завалами свідчить про складні умови для будь-яких рятувальних операцій. Міжнародна спільнота неодноразово порушувала питання гуманітарної кризи, яка загострюється щодня: люди змушені грабувати допомогові автомобілі, щоб вижити, а медики працюють без елементарних засобів захисту.
Повернення тіл трьох ізраїльтян тепер стає делікатним елементом у складному ланцюгу обмінів й перспектив миру. Наразі Ізраїль вимагає від ХАМАС точних гарантій безпеки для військових і цивільних заручників, а представники Палестини наполягають на знятті частини економічної блокади та зменшенні інтенсивності обстрілів у Газі. Ці вимоги створюють замкнене коло: обмін заручниками потребує припинення вогню, а припинення вогню зумовлене політичними гарантіями безпеки.
У цій складній ситуації ключове значення має роль посередників — урядів Євросоюзу, США та ООН, які можуть надати гарантії та моніторинг обмінів. Європейські дипломати вже заявляли про готовність контролювати виконання угод і захищати права цивільних. Проте одночасна загроза з боку Тегерана і бойові дії в Газі зберігають високий рівень невизначеності.
Отже, знахідка тіл Юнатана Самерано, Офри Кейдар та Шоя Левінсона стала трагічним нагадуванням про зростаючу гуманітарну кризу і небезпеку для цивільних під час війни з ХАМАС у Газі, одночасно загострюючи питання безпеки в Ізраїлі та взаємодії з Тегераном. Майбутнє звільнення заручників, подолання гуманітарної кризи та досягнення стійкого припинення вогню залежатимуть від здатності всіх сторін до політичного компромісу та міжнародного контролю за дотриманням домовленостей.
