Кава в Брюсселі оплачується за секунди — та маршрут платежу часто проходить через чужі мережі. Так само «невидимо» зберігаються державні файли в хмарах і біжать службові листи. Європа раптом побачила: ці дроти мають власника.
Поштовхом стали не лише торгівельні погрози, а й приклади, коли Вашингтон демонструє готовність діяти жорстко: від венесуельського нафтового вузла до політичних заяв про «Гренландський момент», що налякали союзників самим стилем тиску.
Найболючіше те, що суверенність тут не про кордони, а про кнопки доступу. Якщо під санкції потрапляє людина чи інституція, разом із забороною можуть «обірватися» банківські та цифрові сервіси — і це вже питання нацбезпеки.
За підрахунками редакції Дейком, ЄС входить у епоху, де фінансова суверенність і цифрова суверенність зливаються: контроль над платіжними системами, хмарними сервісами та даними стає таким самим стратегічним, як енергія чи оборона.
ЄЦБ прямо фіксує залежність: міжнародні схеми домінують у карткових розрахунках єврозони (приблизно 61% транзакцій у 2022 році), а національні схеми в багатьох країнах слабшають. Це означає, що Visa і Mastercard — не просто бренди, а інфраструктура.
Президент Франції Еммануель Макрон на саміті в Бельгії, де він попередив про технологічну залежність Європи — Вірджинія Майо
Додайте географію: у частині держав немає власного повноцінного інструмента цифрових платежів, тому будь-який збій або політичний конфлікт ризикує вдарити по «звичайному» життю — від магазинів до держзакупівель.
Звідси й риторика Емманюеля Макрона: використати «Greenland moment» як сигнал тривоги й проштовхнути реформи, що зменшують залежність від США. Йдеться не лише про технології, а про монетарну суверенність у широкому сенсі.
Окремим «холодним душем» для європейців стали американські санкції проти МКС: повідомлялося, що вони паралізували робочі процеси, включно з доступом до пошти та фінансових інструментів. Це продемонструвало, як Big Tech і фінанси можуть мимоволі стати важелем.
На цьому тлі не дивно, що ідея цифрового євро — онлайн- та офлайн-версії «готівки» — знову стала політичним пріоритетом. Європарламент нещодавно підтримав рух у бік запуску, який у планах прив’язують приблизно до 2029 року.
Тиск підсилюють і експерти: відкрите звернення економістів попереджає, що без публічного цифрового гроша Європа може «втратити контроль над найфундаментальнішим елементом економіки — нашими грошима». У листі прямо згадуються геополітичні ризики.
Крістін Лагард, президент Європейського центрального банку, попередила, що санкції США загрожують фінансовому суверенітету Європи — Фредерік Флорін
Паралельно банки будують приватну відповідь — Wero від European Payments Initiative. Платформа вже масштабується в кількох країнах і позиціонується як європейський варіант повсякденних переказів, який з часом має стати ширшою альтернативою.
Але саме тут починається конфлікт інтересів: банківське лобі часто скептичне до цифрового євро, бо боїться відтоку депозитів і витрат на інтеграцію. Тобто ЄС одночасно просуває «державний» інструмент і залежить від «приватних» виконавців.
Другий фронт — дані. США мають правові механізми на кшталт CLOUD Act, що описують порядок доступу до інформації у провайдерів, і Європа не може ігнорувати, що глобальні компанії працюють під юрисдикціями, де запити держави можуть бути обов’язковими.
Третій фронт — розвіднагляд. Аналітика Конгресу США пояснює, що FISA 702 дозволяє цільовий збір даних щодо неамериканців за кордоном через інфраструктуру електронних комунікацій. Для ЄС це знову питання: де закінчується «сервіс» і починається «ризик».
Тому уряди почали робити символічні, але показові кроки. Франція оголосила перехід держслужбовців із Zoom/Teams на національну платформу Visio в межах курсу на цифрову суверенність і контроль чутливих даних.
У січні в Копенгагені (Держава Данія) люди вийшли на протест проти погроз президента Трампа щодо Гренландії — Гіларі Свіфт
У Нідерландах тривогу викликала інша історія: компанія Solvinity, залучена до критичної цифрової інфраструктури, погодилася на придбання американською Kyndryl. Це ілюструє, як «суверенний» ланцюг може рватися не законом, а M&A-угодою.
Єврокомісія у звіті про Digital Decade додає структурну цифру: частка ЄС у світових доходах ІКТ упала з 21,8% (2013) до 11,3% (2022). Тобто залежність — не емоція, а статистика деградації промислової бази.
Це пояснює, чому «європейські дата-центри», штучний інтелект і квантові технології знову звучать як політичні гасла. Без власних обчислювальних потужностей будь-яка автономія зводиться до вибору постачальника, а не до контролю над системою.
Ситуацію загострює і криптоповорот США. Публічні документи Білого дому та медіаопис політики вказують: адміністрація Трампа підтримала стейблкоїни й просувала рамки для індустрії, водночас критикуючи концепт CBDC. ЄС читає це як конкуренцію валютних екосистем.
Отже, страх Європи — не «крипта як така», а сценарій, де доларова інфраструктура через стейблкоїни й американські платформи ще глибше вбудовується в щоденні платежі європейців. Тоді питання «чий гаманець?» стає питанням «чиї правила?».
Київ — автор фото Вероніка Мелкозерова
Український відголос тут теж відчутний: як показують внутрішні дискусії про Visa/Mastercard, навіть на національних ринках інфраструктурні рішення швидко стають політичними. Раніше «Дейком» писав про рішення АМКУ щодо міжбанківських комісій Mastercard і Visa — дрібна на вигляд тема, але про владу мереж.
І ще один штрих — тарифна дипломатія. Коли США та ЄС торгуються про мита, технологічне регулювання й податки для платформ стають частиною пакета «взаємного тиску». Для Брюсселя це додатковий аргумент будувати власні рейки, а не лише домовлятися.
Втім, простого виходу немає. Заміна Big Tech у хмарах і заміна американських платіжних систем — це роки міграції, сумісності та витрат, а також ризик «технологічного протекціонізму», який може знизити конкурентність бізнесу ЄС.
Найімовірніший сценарій на 2026–2029 роки — прискорення двох паралельних ліній: цифрове євро як державний «страховий поліс» і Wero/інші приватні рішення як ринкова відповідь. Напруга між ними не зникне, але саме вона й підштовхне компроміси.
Європа не прагне «відрізати кабелі» зі США — вона хоче мати власний рубильник поруч. Після уроків санкцій, хмарних залежностей і криптоконкуренції це виглядає вже не модним словом, а новою базовою політикою континенту.
