У Вашингтоні готуються до нового раунду боротьби за санкції США проти Росії, який може виявитися значно важливішим за чергове розширення чорних списків. Сенатор-демократ Річард Блументаль очікує, що Палата представників уже у вересні розгляне пакет, покликаний сильніше вдарити по доходах Москви від енергоносіїв.
Блументаль, який обговорював законопроєкт із Володимиром Зеленським та іншими українськими посадовцями в Києві, називає його «кувалдою». Логіка проста: якщо російське керівництво не змінює курс під дією нинішніх обмежень, Вашингтон має підвищити ціну торгівлі з Росією для тих держав, які забезпечують їй головний потік валютних доходів.
Законопроєкт уже отримав переконливу двопартійну підтримку в Сенаті, але наступним випробуванням стане Палата представників. Блументаль стверджує, що серед республіканців там достатньо прихильників ініціативи, хоча суперечки точаться не стільки навколо необхідності тиснути на Москву, скільки навколо інструментів цього тиску.
Найсильнішим із них мають стати вторинні торговельні заходи. Президент США отримає можливість встановлювати мита до 100% на товари з держав, які входять до числа найбільших покупців російської нафти й газу. У центрі цієї конструкції опиняються передусім Китай та Індія — критично важливі клієнти Росії.
За аналізом «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів, саме вторинний характер робить нові санкції потенційно набагато сильнішими за звичайне блокування російських компаній. Вашингтон фактично пропонує поставити великих покупців перед вибором між дешевшими російськими енергоносіями та доступом їхніх товарів до американського ринку.
Після 2022 року Москва змогла значною мірою перебудувати нафтові потоки. Європейське скорочення закупівель не означало зникнення російської сировини зі світового ринку: значні обсяги перемістилися до Азії. Саме тому новий підхід спрямований уже не лише проти продавця, а проти міжнародної інфраструктури попиту.
Це принципова зміна санкційної логіки. Заблокувати російський банк або нафтову компанію можна адміністративним рішенням, але Москва шукає посередників, інші валюти, нових страховиків і танкери. Значно складніше компенсувати втрату покупця, здатного щодня поглинати величезні обсяги нафти.
Саме Китай та Індія створюють для Росії такий масштаб. Обидві економіки мають величезний попит на енергію, великі нафтопереробні системи та достатню політичну вагу, щоб проводити незалежну від Заходу політику. Для них російська нафта стала не жестом підтримки Москви, а насамперед економічно вигідним ресурсом.
Вашингтон хоче змінити цю арифметику. Якщо купівля російської сировини починає загрожувати значно дорожчим експортом до США, дисконт на нафту перестає бути єдиним фактором рішення. Потенційне мито до 100% може зробити економічні наслідки незрівнянно більшими за вигоду від дешевих російських барелів.
Але саме тут «кувалда» стає небезпечною і для того, хто нею користується. Мито на китайський чи індійський товар сплачується при його ввезенні до США і здатне підвищити витрати американських імпортерів. Частина цієї суми потім може перейти в роздрібні ціни, виробничі витрати або порушення ланцюгів постачання.
Тому частина демократів підтримує посилення санкцій проти Росії, але побоюється занадто широких торговельних повноважень Дональда Трампа. Для них питання полягає не в тому, чи потрібно обмежувати російські доходи, а в тому, наскільки велику свободу президент має отримати для введення нових тарифів проти третіх держав.
У законопроєкті передбачені механізми, які повинні зменшити цей ризик. Блументаль наполягає, що європейські союзники, які все ще мають окремі залежності від російських енергоносіїв, не повинні опинитися під ударом нарівні з державами, що системно нарощують закупівлі та допомагають Москві обходити обмеження.
Це політично критична деталь. Вторинні санкції працюють лише тоді, коли вони змінюють поведінку противника, не руйнуючи власну коаліцію. Якщо одна й та сама конструкція одночасно б’є по Китаю, Індії та європейських союзниках, Вашингтон ризикує перетворити боротьбу з російськими доходами на конфлікт зі своїми партнерами.
Водночас навіть винятки не усувають головної дилеми щодо Індії. Вашингтон розглядає Нью-Делі як одного з ключових стратегічних партнерів в Азії та противагу Китаю. Спроба примусити Індію скорочувати російські закупівлі через загрозу величезних мит може створити серйозну напругу в значно ширших відносинах.
З Китаєм проблема інша. Між двома найбільшими економіками світу вже існує складна система торговельних обмежень і взаємного тиску. Нові тарифи, пов’язані з російською нафтою, можуть стати ще одним фронтом економічного протистояння, причому Пекін матиме власний набір інструментів для відповіді.
Саме тому цифру 100% не слід автоматично сприймати як тариф, який буде негайно накладений у максимальному розмірі. Законопроєкт створює сильний інструмент примусу і простір для президентського маневру. Його політична цінність частково полягає вже в можливості погрожувати застосуванням максимального рівня.
Для Москви це суттєво. Російська воєнна модель залежить не лише від фізичної можливості експортувати нафту, а й від ціни, транспортних витрат, знижок покупцям та доступу до розрахунків. Кожен додатковий ризик змушує продавця поступатися більшою частиною маржі, навіть якщо самі барелі продовжують виходити на ринок.
Новий пакет також не обмежується тарифами. Він передбачає санкції проти високопоставлених російських посадовців, фінансових структур, осіб, які допомагають воєнній економіці, та інфраструктури обходу обмежень. Окремою ціллю залишається так званий тіньовий флот, що перевозить російські енергоносії.
Саме поєднання первинних і вторинних заходів має створити ефект, якого прихильники законопроєкту не бачать від поступового розширення чинних списків. Росії має бути складніше продати сировину, перевезти її, застрахувати танкер, провести платіж і знайти покупця, готового ризикувати відносинами зі Сполученими Штатами.
Однак санкції не є механічною кнопкою, після натискання якої нафтові доходи зникають. Росія вже накопичила великий досвід обходу обмежень, використовуючи посередників, непрозорі структури власності, перевалку вантажів і торгівлю через юрисдикції, де західне правозастосування має обмежені можливості.
Тому реальний ефект залежатиме від виконання. Якщо Вашингтон погрожує вторинними санкціями, але регулярно відступає перед великим торговельним партнером, ринок швидко це врахує. Якщо ж хоча б один великий покупець зіткнеться з відчутними наслідками, ризик для решти учасників російської нафтової торгівлі різко зросте.
Для Києва ця різниця принципова. Українська влада багато років наполягає, що санкції повинні оцінюватися не за кількістю внесених до списків компаній, а за тим, скільки ресурсів вони реально забирають у російської воєнної машини. Енергетичні доходи залишаються одним із найочевидніших важелів такого тиску.
Саме тому Блументаль попросив Зеленського особисто працювати з членами Палати представників і переконувати їх підтримати законопроєкт. Президент уже контактував із сенаторами перед попереднім голосуванням, а тепер українська дипломатія переносить зусилля на ту частину Конгресу, де остаточний результат ще не гарантований.
Політична історія ініціативи додає їй особливої ваги у Вашингтоні. Одним із її головних авторів був покійний сенатор-республіканець Ліндсі Грем, який тривалий час вимагав посилення економічного тиску на Росію. Після його смерті просування пакета стало для частини законодавців також питанням політичної спадщини.
Це допомагає пояснити рідкісний рівень двопартійної підтримки, але не гарантує результату в Палаті представників. Там законопроєкт стикається не тільки з дискусією про Україну, а й із суперечками про тарифи, президентські повноваження, інфляцію та те, наскільки далеко США повинні заходити в покаранні третіх країн.
Вересень тому може стати визначальним. Якщо Палата представників підтримає пакет без істотного послаблення, у Вашингтона з’явиться один із найпотужніших санкційних інструментів за весь час війни. Якщо тарифну частину уріжуть, головна ідея «кувалди» втратить значну частину свого стримувального ефекту.
Час голосування важливий і через можливе відновлення переговорів між Україною та Росією. Київ говорить про шанс повернути сторони за стіл уже у вересні за участю американських представників. Законопроєкт у такій ситуації може працювати не лише як покарання, а і як важіль перед новим дипломатичним раундом.
Логіка прихильників санкцій полягає в тому, що Москва повинна побачити альтернативу домовленості не як збереження статус-кво, а як подальше погіршення економічних умов. Тоді переговори відбуватимуться на тлі реальної загрози нових витрат, а не лише чергових закликів до припинення війни.
Але ефективність цього підходу визначить реакція не Росії першою чергою, а її клієнтів. Якщо Китай та Індія вирішать, що американський ринок важливіший за російський енергетичний дисконт, тиск на Москву може стати дуже відчутним. Якщо вони оберуть конфронтацію, наслідки поширяться далеко за межі війни.
Саме в цьому полягає масштаб нового етапу санкцій США проти Росії. Конгрес обговорює вже не просто заборону американським компаніям вести бізнес із Москвою. Він розглядає можливість змусити найбільші економіки світу враховувати російську нафту у вартості власного доступу до Сполучених Штатів.
«Кувалда», про яку говорить Блументаль, тому справді може виявитися важкою. Питання лише в тому, куди припаде удар. Якщо конструкція змусить покупців скоротити російський імпорт, вона вдарить по доходах Кремля. Якщо ж запустить широку тарифну війну, частину ціни заплатять американський бізнес і споживачі.
Вересневе голосування стане тестом не тільки американської підтримки України. Воно покаже, чи готовий Конгрес перейти від санкцій, спрямованих переважно безпосередньо на Росію, до значно жорсткішої моделі — економічного примусу держав, які продовжують забезпечувати Москві ринок для фінансування довгої війни.
