Володимир Зеленський роками проходив повз корупційні скандали навколо свого оточення з відносно невеликими політичними втратами. Війна, особиста роль президента і потреба держави в єдності довго працювали як щит, що відбивав найгостріші удари.
Тепер удар прийшов ближче. Андрій Єрмак, колишній керівник Офісу президента й одна з найвпливовіших фігур у системі Зеленського, отримав статус підозрюваного у справі про ймовірне відмивання 10,5 мільйона доларів через елітний житловий проєкт під Києвом.
Сам Зеленський у цій справі не названий фігурантом. Але політична проблема полягає не лише в юридичних формулюваннях. Єрмак був не просто посадовцем поруч із президентом. Він роками уособлював вузьке коло ухвалення рішень, через яке проходили війна, дипломатія, кадрова політика й контроль над владною вертикаллю.
За оцінкою Дейком, саме ця близькість робить нову справу небезпечною для Банкової. Вона не руйнує Зеленського негайно, але підкладає під його майбутнє міну сповільненої дії: питання не в тому, що президент знав, а в тому, як довго суспільство готове вірити, що він не міг знати.
Єрмак був однією з ключових фігур у політичній біографії Зеленського. Колишній кінопродюсер, він допомагав будувати шлях від телевізійного образу президента до реальної влади, а після повномасштабного вторгнення став одним із головних архітекторів воєнної комунікації України із союзниками.
Саме тому підозра проти нього виходить за межі чергової антикорупційної новини. Вона зачіпає нерв української політики: чи може система, вибудувана навколо особистої довіри президента, чесно розслідувати людей, які роками були її внутрішнім ядром.
Адвокат Єрмака відкидає звинувачення й називає їх безпідставними. Антикорупційний суд розглядає питання застави у 4 мільйони доларів. Юридично справа лише починається, і презумпція невинуватості залишається базовою межею, яку політична емоція не повинна переходити.
Але політична реальність працює швидше за судову. Для країни, яка п’ятий рік живе у великій війні, корупція в Україні перестала бути внутрішньою темою другого ряду. Вона стала питанням виживання: зброї, електроенергії, західної допомоги, довіри союзників і готовності громадян терпіти тягар війни.
Операція «Мідас», у межах якої розгортається нинішній епізод, уже стала однією з найчутливіших антикорупційних справ воєнного часу. Її попередній вибух стосувався ймовірної схеми відкатів в енергетичному секторі на 100 мільйонів доларів.
Цей контекст особливо токсичний. Росія системно била по українській енергетиці, залишаючи міста без світла й тепла, а суспільство в той самий час отримало історію про можливе збагачення навколо енергетичних потоків. Для влади це не просто репутаційна пляма, а моральний виклик.
Тимур Міндіч, колишній бізнес-партнер Зеленського з медійного минулого, опинився в центрі попередньої частини скандалу й виїхав до Ізраїлю. Він заперечує порушення. Сам факт появи таких імен поруч із президентською біографією створює для Зеленського дедалі вужчий простір для політичної дистанції.
Нова хвиля справи посилилася після появи в українському публічному просторі фрагментів імовірних записів розмов. Вони зачепили не лише майнові питання, а й оборонну сферу, зокрема виробників дронів. Рустем Умєров фігурує у справі як свідок, а його представники відкидають будь-які неправомірні дії.
Для держави, яка воює технологіями не менше, ніж артилерією, це дуже чутлива зона. Українські дрони стали символом адаптації, військової винахідливості й нової оборонної економіки. Будь-яка тінь навколо цього сектору одразу виходить за межі політики й торкається фронту.
Зеленський досі зберігає значний рівень суспільної довіри. Травневі заміри показували, що йому довіряють близько 58 відсотків українців. Для президента країни у виснажливій війні це сильна позиція, особливо на тлі постійних атак, економічної втоми й невизначеності майбутніх переговорів.
Але інша цифра звучить для влади тривожніше: більшість українців вважає корупцію більшою загрозою для розвитку країни, ніж саму війну, коли їх ставлять перед таким вибором. Це не означає применшення російської агресії. Це означає страх, що внутрішня гнилизна може зруйнувати те, що не здатен зламати ворог.
Саме тому справа Єрмака важлива не лише для опозиції чи антикорупційних активістів. Вона важлива для солдата на фронті, який бачить, як держава розпоряджається ресурсами. Для волонтера, який роками закриває дірки системи. Для західного платника податків, чиї гроші йдуть на підтримку України.
Водночас у справи є й інший вимір. Сам факт, що антикорупційні органи підійшли так близько до президентського кола, може бути аргументом на користь України. Незалежна антикорупційна система працює саме тоді, коли вона здатна торкатися не слабких, а сильних.
Це крихкий баланс для Зеленського. Якщо він атакуватиме антикорупційні інституції, то підважить головну умову довіри Заходу. Якщо дистанціюється від Єрмака надто пізно, це виглядатиме як вимушений маневр. Якщо мовчатиме, мовчання почнуть тлумачити як політичний захист.
Для президента найнебезпечніше зараз — не сама підозра колишньому соратнику, а враження закритої системи, де лояльність довго важила більше за прозорість. Війна могла відкласти цю дискусію, але не скасувати її. Навпаки, вона зробила її жорсткішою.
Після війни Зеленський, якщо вирішить іти на вибори, зіткнеться вже не лише з питанням перемоги, дипломатії чи відбудови. Йому доведеться відповідати на простіше й болючіше запитання: що він зробив із владою, яку суспільство вручило йому у найстрашніший момент своєї історії.
Корупційна справа проти Єрмака не є вироком Зеленському. Але вона стала межею, після якої старий захист більше не працює. Пояснення про складність війни, атаки ворогів і потребу в єдності не можуть замінити очищення влади. У державі, яка щодня просить світ про довіру, довіра всередині країни стає не менш стратегічною зброєю, ніж ракети й дрони.
