Російська Федеральна служба безпеки оголосила про розслідування «терористичної змови» проти майже двох десятків громадян, що виступили проти війни. За версією слідства, метою групи під назвою «Російський антивоєнний комітет» є «силове захоплення влади» й «зміна конституційного ладу».
Цей крок означає чергову ескалацію кремлівського тиску на опозиційних росіян, які після 2022 року втекли за кордон. Москва дедалі частіше трактує будь-яку форму політичної активності в еміграції як «екстремізм», а тепер — і як «тероризм».
У центрі уваги — Михайло Ходорковський, колишній нафтовий магнат, який відсидів десять років у російських тюрмах і нині живе в Лондоні. Заснований ним Антивоєнний комітет об’єднує колишніх політиків, науковців, правників та діячів громадянського суспільства.
ФСБ звинуватила організацію у «фінансуванні українських збройних формувань» та «вербуванні агентів» у Росії. Сам Ходорковський назвав це «відвертою брехнею» й «помстою за спробу створити демократичну платформу для росіян у вигнанні».
Причиною реакції Кремля, на думку експертів, стала ініціатива Ради Європи створити «платформу діалогу з російськими демократичними силами». Цей формат має об’єднати вигнанців для обговорення майбутнього Росії після Путіна. У Москві ж це сприйняли як створення «паралельної влади».
Серед фігурантів справи — колишній прем’єр Михайло Касьянов, декан Лондонської бізнес-школи Сергій Гурієв, політологиня Катерина Шульман та інші знані інтелектуали. Більшість із них не мають політичних амбіцій, але виступали проти війни й авторитаризму.
За словами Ходорковського, Кремль нервово реагує на будь-яку спробу структурованої самоорганізації діаспори, бо бачить у ній зародок альтернативного центру легітимності. Після втрати впливу в європейських інституціях Москва боїться навіть моральної підтримки опозиційних рухів.
Розслідування ФСБ є не лише символічним. Юристи попереджають, що воно може стати підставою для оголошення міжнародних ордерів через Інтерпол, навіть якщо шанс на їхню реалізацію мінімальний. Це також легалізує внутрішню пропаганду, де будь-який критик режиму стає «терористом».
Російські медіа вже розкручують тезу про «антизакономірну змову» за участю Заходу, аби обґрунтувати розширення репресивних повноважень спецслужб. Фактично, Кремль формує нову модель «постімперського екстериторіального контролю» над громадянами, що втекли.
Для Європи ситуація створює виклик. Платформа Ради Європи стає не просто дискусійним майданчиком, а тестом на здатність континенту захищати політичних вигнанців від цифрових і юридичних атак Кремля.
Попри звинувачення, Антивоєнний комітет продовжує роботу. Його місія — допомагати біженцям, документувати воєнні злочини РФ і просувати ідею демократичної Росії. Як підкреслюють його учасники, жодних закликів до насильства організація не робила.
Фактично, Москва намагається зробити з емігрантів ворогів держави, закріплюючи образ «внутрішніх зрадників». Але це свідчить не про силу, а про страх — страх перед ідеєю, що Росія без Путіна можлива і її майбутнє обговорюють не у Кремлі, а в європейських столицях.
