Франція опинилася в епіцентрі одного з найгостріших дипломатичних конфліктів останніх років. Президент Еммануель Макрон оголосив, що у вересні 2025 року Париж визнає Палестинську державу на Генасамблеї ООН. Цей крок викликав бурхливу реакцію прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, який у відкритому листі звинуватив французького лідера у «підживленні антисемітизму».
У своєму листі Макрон підкреслив, що створення незалежної Палестинської держави є «основою безпеки для Ізраїлю та Європи». Він зазначив, що без політичного врегулювання війна в Газі лише поглиблює гуманітарну катастрофу й ізоляцію Ізраїлю на міжнародній арені.
Французький президент визнав, що атаки на єврейські громади у Франції стали серйозним викликом, і наголосив: боротьба з антисемітизмом — його абсолютний пріоритет. З жовтня 2023 року французька влада залучила понад 15 000 поліцейських для охорони синагог та єврейських центрів.
У відповідь Нетаньягу різко розкритикував Макрона, заявивши, що «заклики до створення палестинської держави підливають масла у вогонь антисемітизму». Він звинуватив французький уряд у бездіяльності щодо зростання нападів на євреїв.
До його позиції приєднався посол США у Франції Чарльз Кушнер, який у статті для Wall Street Journal зазначив: «Публічні заяви про визнання Палестини лише підбадьорюють екстремістів і ставлять під загрозу єврейське життя».
Крок Парижа підхопили Велика Британія, Канада та Австралія, які оголосили про готовність визнати Палестину у разі відсутності перемир’я. Франція разом із Саудівською Аравією організувала конференцію в Нью-Йорку, де понад 60 країн підписали декларацію з планом завершення війни в Газі й роззброєння ХАМАС.
Це безпрецедентна ініціатива, яка свідчить про спроби сформувати нову архітектуру безпеки на Близькому Сході за участю регіональних гравців і Заходу.
За 22 місяці війни, за даними місцевих органів охорони здоров’я, загинуло понад 60 тисяч палестинців, більшість із яких — цивільні. Експерти ООН повідомили, що у північних районах Газі розпочався голод, хоча ізраїльська влада це заперечує.
Ізраїль пояснює воєнну кампанію необхідністю знищити ХАМАС як військову та політичну силу. Проте критики наголошують: масове переміщення двох мільйонів мешканців, руйнування інфраструктури та блокада гуманітарної допомоги не приносять стратегічної перемоги.
У липні на саміті в Нью-Йорку з’явився проект мирного плану: міжнародна стабілізаційна місія у Газі, поступове роззброєння угруповань і початок політичного діалогу щодо створення Палестинської держави. Макрон назвав цю пропозицію «реалістичним шляхом уперед».
«Ми пропонуємо вам вихід, підкріплений міжнародними гарантіями, підтримкою ЄС і регіональних партнерів», — звернувся він до Нетаньягу. І додав: «Який шлях ви можете запропонувати натомість?»
Франція стикається з подвійним викликом: необхідністю боротися з антисемітизмом у себе вдома та одночасно просувати дипломатичне врегулювання на Близькому Сході. У цьому контексті визнання Палестини розглядається як спроба знизити рівень насильства й створити передумови для довгострокової безпеки в Європі.
Втім, критики вказують, що перенесення близькосхідного конфлікту у внутрішньополітичний дискурс може посилити розкол у суспільстві й підірвати підтримку уряду.
Лист Макрона до Нетаньягу став не просто дипломатичною відповіддю, а чіткою заявою про новий курс Франції. Париж прагне відігравати роль посередника, здатного поєднати вимоги безпеки Ізраїлю з правом палестинців на державність.
Визнання Палестини може стати переломним моментом: або воно започаткує новий етап миру, або ще більше загострить напругу у відносинах між ЄС, США та Ізраїлем.
