Віддалені пагорби на півночі В’єтнаму приховують тисячі могил із написом «невідомий герой», де кістки через агресивний клімат розкладаються майже без надії на ідентифікацію. Понад мільйон в’єтнамських військових та 2 646 зниклих безвісти американців продовжують перебувати в цьому «біологічному чеканці історії».
Нові методи роботи з ДНК — від хімічної обробки кісткових зразків до потужних обчислювальних алгоритмів — відкривають шанс повернути імена загиблим та дати сім’ям довгоочікувану можливість провести обряд поховання за традиціями.
Але грантове фінансування проєкту Міжнародної комісії з питань зниклих (ICMP) може обірватися вже у вересні через реструктуризацію USAID, а українсько-американські ініціативи ризикують залишитися без підтримки.
На полігоні біля міста ТраЛінь експерти в білих халатах акуратно викопують останки з червоної глини. Кожна нова кістка — це виклик середовищу з підвищеною кислотністю, що прискорює деградацію органічного матеріалу. Молодий лаборант піднімає щелепу: коронка з міді дає надію на збережений фрагмент ДНК.
Цей зуб може стати тим «ключем», який дозволить зіставити генетичний профіль із банком родинних зразків. Ще рік тому від кожного десятьох вилучених зразків ДНК придатними для аналізу виявлялися лише одиниці — але нові препарати та методи екстракції змінили гру. Революційний прорив: 70 % кісток повертають достатній генетичний матеріал для подальшої ідентифікації з родичами.
У 2014 році уряд В’єтнаму інвестував 25 млн дол. у створення державної лабораторії на околиці Ханоя для методів ДНК-ідентифікації. У 2019-му на базі цього центру відкрився високопродуктивний секвенатор NextSeq 1000 — вартістю понад 200 000 доларів.
Партнерство з USAID (7,4 млн дол.) та Міжнародною комісією з питань зниклих (ICMP) надало тренінги для місцевих науковців і доступ до унікальних реагентів. «Ми не сприймаємо допомогу лише як дотацію — це інвестиція в підготовку наших фахівців та довгострокову стратегію», — пояснює заступник директора лабораторії, молекулярний біолог Тран Трунг Тан.
Однак на рубежі липня 2025 року Фонд USAID був розформований указом американської адміністрації. П’ятирічний грант, що забезпечував роботу до вересня, тепер під загрозою зупинки проєкту на півдорозі. Пошук та ідентифікація 1 000 в’єтнамських загиблих до 11 липня — дати 30-ї річниці встановлення дипломатичних відносин із США — стає дедалі менш реалістичним без продовження фінансування.
ICMP уже звернулась до Держдепартаменту США з проханням виділити додаткові 3 млн дол. для роботи на 12–18 місяців. «Якщо кошти не надійдуть, програма, ймовірно, припинить існування, — попереджає директорка ICMP Кетрін Бомберґер. — Сім’ї залишаться в невідомості, а наукові здобутки можуть загальмуватися на десятиліття».
Зразки кісток сортують та обробляють для аналізу ДНК у Ханої. Лінь Фам
Для родин в’єтнамців «невизначена смерть» набуває глибокої психологічної травми. Вірячи в обряд предків, вони вважають, що душа без ім’ї потребує поклоніння та пропозицій — інакше її життєва енергія не знайде спокою. Річ у тім, що останки багатьох бійців знаходять безіменними в братських могилах: під час бойових дій перепоховання могло здійснюватися швидко та без документації. Тепер проєкт ДНК-ідентифікації дозволяє провести справжню ідентифікацію на рівні батько-дитина чи двоюрідні родичі.
Серед американців, зниклих безвісти під час «Американської війни», понад 2 600 осіб офіційно вважаються M.I.A. За 30 років відновлених відносин до США передали більше 1 000 ідентифікованих останків, але процес йде повільно: середня віддача ідентифікації — одна-дві особи на місяць. «Ми маємо моральний обов’язок перед сім’ями загиблих, — каже ветеран ВПС США Боб Коннор, який з 2016 року допоміг знайти близько 8 000 невідомих в’єтнамців. — Відмова від співпраці зруйнує надію американських родин, так само як в’єтнамських».
Ключовою складовою успіху залишається збирання та аналіз бази родичів, які готові надати генетичні зразки з щоденним щепленням від родинної пам’яті. Заклики уряду В’єтнаму агітувати населення до складання бібліотеки ДНК підтримуються волонтерськими ініціативами та місцевими ЗМІ. Родичі, що залишилися, приїжджають із віддалених сіл, проходять процедуру взяття зразка зі слизових оболонок та заповнюють анкети із даними про родинні зв’язки. Цей процес є необхідним кроком для подальшого звіряння з профілями загиблих солдатів.
Нинішній виклик полягає в тому, щоб підтримати цю «генетичну місію» в довготривалій перспективі. Без фінансування обладнання можуть простояти без діла, а науковці — втратити навички побудови повноцінних ДНК-бібліотек. Американський уряд наголошує на «гнучкості пріоритетів безпеки», але водночас запевняє, що не відмовиться від «співпраці у ключових ділянках гуманітарної допомоги». Такий баланс між інтересами національної безпеки та гуманітарними проєктами має визначити майбутнє програми ідентифікації.
Навчальні сесії, обмін досвідом із міжнародними колегами та масштабні поховання з ім’ям, яке повернули кровним зв’язкам, дуже часто стають церемонією надії. Один із останніх успіхів — розпізнавання останків, які вели до імені прабабусі чи двоюрідного дідуся. Це дозволило провести офіційну церемонію перезахоронення з державними почестями та дати родині можливість поставити памятник з ім’ям загиблого.
У результаті виснажливої роботи науковців із В’єтнаму та їхніх міжнародних партнерів ДНК-ідентифікація набуває значення однієї з наймасштабніших гуманітарних ініціатив сучасності. Збереження урядового та грантового фінансування стане тим плацдармом, на якому виросте повноцінна система пошуку та вшанування пам’яті зниклих. В іншому разі світ може втратити унікальну можливість показати, як наука й співпраця народжують справжні дива і повертають до життя історії забутих героїв.
