Масові затори, перевірки автобусів і фури, години очікування — так виглядає сьогодні реальність на кордонах між країнами Євросоюзу.
Особливо гостро ситуація проявляється на мосту через річку Одер між німецьким містом Франкфурт-на-Одері та польським Слубице. Цей міст став символом того, як страх перед міграцією руйнує довгу ідею безкордонної Європи.
Нова німецька влада на чолі з канцлером Фрідріхом Мерцем запровадила прикордонний контроль, щоб показати жорстку позицію щодо міграції. Подібні дії вжили також Польща, Австрія, Італія, Франція, Нідерланди. Це формально дозволено правилами Шенгенської зони, які передбачають можливість тимчасових обмежень у разі серйозної загрози.
Проте, як виявилось, така "тимчасовість" має довготривалі наслідки. Десятки тисяч громадян, які щодня перетинають кордон для роботи, навчання чи покупок, тепер змушені стояти в багатогодинних чергах. У містах, які десятиліттями інтегрувались в єдиний ринок, це стало справжнім шоком.
Згідно з офіційними даними німецького МВС, з початку дії нових перевірок у травні 2025 року виявляється в середньому 110 мігрантів на день. Це лише незначне зростання у порівнянні з початком року (83 на день). При цьому реальний рівень міграції знижується вже понад два роки, ще до посилення контролю.
Польща наслідувала дії Німеччини і з липня запровадила аналогічні перевірки на кордоні з Німеччиною та Литвою. Відповідальність за такі кроки частково лежить на тиску з боку праворадикальних рухів, зокрема "Руху оборони кордону" (Ruch Obrony Granic).
У прикордонних містах на кшталт Слубице економіка сильно постраждала. Зі слів заступника мера Томаша Стефанського, майже чверть із 16 тисяч мешканців щодня їздять до Німеччини на роботу, а половина доходів малого бізнесу залежить від покупців з німецького боку.
Магазини та логістичні компанії повідомляють про втрату близько 20% прибутку через затримки та зменшення потоку клієнтів. Один із найбільших логістичних хабів на німецькій стороні, який очолює Марек Познанський, втрачає години щодня через зростання часу доставки.
Ще кілька років тому Франкфурт і Слубице були прикладом європейської інтеграції. Після вступу Польщі до Шенгенської зони у 2007 році бар’єри були демонтовані, а міста стали єдиним організмом, який місцеві прозвали "Слубфурт". Люди щодня переходили міст заради шкіл, лікарень, покупок і навіть дитячих садків.
Сьогодні ці традиції опинилися під загрозою. Перевірки викликають невдоволення не лише громадян, а й поліцейських профспілок, які скаржаться на нестачу персоналу через перенаправлення сил на кордон.
У Нідерландах дійшло до того, що громадяни почали самостійно перевіряти авто, які в’їжджають із Німеччини, шукаючи нелегальних мігрантів. У Польщі активісти правих рухів погрожують зупиняти будь-які машини, що в’їжджають з боку Німеччини.
Проблему загострює інформаційна війна — соцмережі наповнені фейковими відео та дописами про "мігрантське вторгнення".
Попри це, уряди країн заявляють про успіхи. Міністр внутрішніх справ Німеччини Александр Добриндт стверджує, що зниження міграції — це прямий результат "нової політики контролю".
Однак експерти, як-от Норберт Сайрус з Європейського університету Віадріна у Франкфурті-на-Одері, сумніваються: "Прикордонний контроль — це більше політичний сигнал, а не ефективна міра. Практичного ефекту довести не вдалося".
У перспективі такі дії руйнують саму суть європейського проекту. Як зазначає Стефанський, "ідея вільного руху по Європі похитнулась. Ми більше не відчуваємо себе частиною єдиного простору".
Це не лише питання комфорту. ЄС було засновано на принципі вільного пересування: людей, товарів, послуг. Ці обмеження завдають удару не лише малому бізнесу, а й довірі між сусідніми державами.
У четвер Мерц має зустрітись із прем’єром Британії Кіром Стармером у Лондоні. Очікується, що міграція стане ключовою темою переговорів.
Водночас реальні загрози міграційної кризи перебільшені, якщо дивитись на цифри. Переважна більшість нових мешканців — це українські біженці, які інтегрувались у суспільства Польщі, Німеччини та інших країн.
Нині Європа має обирати: або йти шляхом ізоляції, популізму та символічного "силового контролю", або відновити довіру та шукати спільну відповідь на виклики часу.
Інакше замість відкритих кордонів ми отримаємо нові мури — не лише фізичні, а й політичні.
