За підсумками 2025 року список найбагатших росіян поповнився дев’ятьма новими іменами та досяг позначки у 155 осіб. Сукупний статок цієї групи зріс до 696,5 млрд доларів. Динаміка виглядає особливо показово в історичній перспективі: порівняно з довоєнним 2021 роком кількість мільярдерів зросла на 22 особи, а за два десятиліття — більш ніж уп’ятеро.
Зростання відбулося не лише за рахунок нових фігур, а й через збільшення капіталів уже існуючих гравців. За рік сумарний статок зріс на понад 70 млрд доларів. У ширшому вимірі ця група акумулювала ресурси, співмірні з ключовими макроекономічними показниками країни. За попереднім аналізом «Дейком», масштаб концентрації приватного капіталу починає конкурувати з державними фінансовими інструментами, змінюючи баланс впливу всередині економіки.
Оцінка активів найбагатших росіян у національній валюті становить понад 52 трлн рублів — приблизно чверть від розміру всієї економіки. Цей обсяг майже зрівнявся з валютними резервами центрального банку, перевищив федеральний бюджет і більш ніж удвічі — сумарні бюджети регіонів. Така пропорція свідчить про структурну асиметрію: економічне зростання концентрується у вузькому колі секторів і власників.
Паралельно загальна картина корпоративного сектору виглядає значно стриманіше. Сукупний прибуток компаній скоротився приблизно на третину, а баланс між прибутковими та збитковими підприємствами звузився до мінімуму. Це означає, що зростання приватних статків не є відображенням загального економічного підйому, а радше результатом перерозподілу доходів у межах окремих галузей.
Лідером рейтингу став Олексій Мордашов, який наростив активи до 37 млрд доларів і вперше для російського бізнесу перетнув межу у 30 млрд. Його позиція демонструє силу металургійного та сировинного секторів, які залишаються ключовими бенефіціарами зовнішньої кон’юнктури. Володимир Потанін, що контролює нікелевий гігант, також суттєво збільшив капітал, тоді як Вагіт Алекперов зміг втримати позиції навіть попри санкційний тиск і збитки у нафтовій галузі.
До групи з активами понад 20 млрд доларів увійшли представники газової, металургійної та хімічної промисловості. Їхні бізнес-моделі залишаються прив’язаними до експорту ресурсів, що забезпечує валютні доходи навіть в умовах обмеженого доступу до глобальних ринків. Саме ця залежність пояснює парадокс: стагнація внутрішнього попиту не заважає зростанню капіталів, якщо експортні потоки залишаються стабільними.
Ключовим фактором стало переформатування економіки під воєнні потреби та санкційний режим. Державні витрати, перерозподіл контрактів і обмеження конкуренції створили умови, за яких великі гравці отримали додаткові можливості для накопичення активів. Малий і середній бізнес, навпаки, опинився під тиском скорочення попиту та зростання витрат.
У довгостроковій перспективі така модель посилює нерівність і підвищує залежність економіки від вузького кола секторів. Вона також створює ризики для бюджетної стабільності: концентрація ресурсів у приватних руках зменшує ефективність перерозподілу та обмежує інструменти державної політики.
Рекордна кількість мільярдерів у країні з економікою, що сповільнюється, — не випадковість, а симптом глибшої трансформації. Йдеться про перехід до моделі, де зростання більше не означає розширення можливостей для більшості, а лише посилює позиції тих, хто вже контролює ключові потоки капіталу.
