Українці у пастці руїн: як цифрова держава не дотягує до потреб постраждалих
Понад два роки минуло відтоді, як в Україні запровадили програму "єВідновлення", що мала стати опорою для тих, хто втратив дах над головою внаслідок бойових дій. Близько 130 тисяч родин уже скористалися нею, отримавши компенсації на ремонт або відбудову зруйнованого житла. Проте за офіційними даними майже чверть потенційних заявників так і не змогли подати заяву, а 6% взагалі не знають про існування цієї програми.
Ця ситуація висвітлює кричущу диспропорцію між задумом і реалізацією. Програма, яка повинна була стати містком між руїнами й надією, стала для значної кількості українців черговим бюрократичним лабіринтом. Головні проблеми — ускладнена процедура подання заяви, технічні бар’єри, відсутність доступу до пристроїв, а також недостатньо зрозуміла інформація про саму програму. Усе це на фоні невпинних бойових дій, які щодня позбавляють тисячі людей не тільки майна, а й можливості відновити своє життя.
Вимір безнадії: скільки ще триватиме цифрове нерівність
Згідно з дослідженням, проведеним за участі міжнародної організації "Людина в біді", 24% тих, хто намагався подати заяву на компенсацію, стикалися з реальними перешкодами. Для частини з них це були технічні труднощі: відсутність смартфонів, комп’ютерів, інтернету або навіть просто елементарних навичок користування електронними сервісами. Для інших – незрозумілість процедури або нестача чіткої інформації про перелік необхідних документів.
У 3% випадків проблема полягала у відсутності пристроїв для подання електронної заяви, ще 4% не могли заповнити форми в додатку "Дія". Це — не просто статистика, це тисячі життів, зупинених на півдорозі до відновлення. У той час як влада звітує про ефективність цифрових сервісів, для багатьох громадян "Дія" лишається недосяжною абстракцією.
Особливо гостро проблема стоїть у прифронтових районах. Люди, чиє житло зруйноване або залишене під вогнем, не мають змоги навіть фізично дістатися до ЦНАПу. Але саме ЦНАП сьогодні є обов’язковою точкою входу до системи компенсацій.
Мобільні ЦНАПи як точка прориву: чому ця ініціатива досі не стала нормою
Голова парламентського комітету з питань державного управління Олена Шуляк акцентує на необхідності розширення формату прийому заяв. Мобільні групи при соціальних службах, пересувні ЦНАПи — усе це могло б стати реальним вирішенням для тисяч українців у важкодоступних районах. Законодавча база для цього вже існує, але на практиці подібні ініціативи залишаються поодинокими.
Ідея мобільних ЦНАПів — це не тільки питання зручності. Це життєво необхідний крок для багатьох людей, які не мають доступу до інтернету, не володіють цифровими навичками, або фізично не можуть залишити своє село чи місто. Такі групи могли б не лише приймати заяви, а й консультувати людей, пояснювати деталі, надавати психологічну підтримку. Але поки що це більше концепція, ніж реальність.
Українська держава неодноразово заявляла про готовність адаптуватися до нових викликів. Проте проблема доступу до компенсацій у кризових регіонах залишається болючою. Без рішучих дій з боку уряду кожен день зволікання позбавляє громадян шансу повернутися до нормального життя.
Фінансові бар'єри: коли бюрократія гальмує шлях до відновлення
Однією з ключових причин, чому частина постраждалих не може завершити процес отримання компенсації, стали фінансові обмеження. Йдеться про обов'язкові витрати на нотаріальні послуги, а також про пенсійний внесок у розмірі 1%, який мусить бути сплачений для оформлення документів. Ці витрати для більшості громадян, які залишилися без житла, є непідйомними.
Олена Шуляк зазначає, що держава має знайти механізми пільгового оформлення документів або взагалі відмовитися від деяких внесків. Адже частина постраждалих втратили не лише свої будинки, а й усі джерела доходу. І в цій ситуації вимагається не тільки юридичне, але й гуманітарне мислення. Співчуття у політиці — це не слабкість, а ознака зрілості системи.
Потрібно визнати: без реального здешевлення процесу компенсації, без скасування непотрібних фінансових бар’єрів, державна допомога для багатьох залишиться лише обіцянкою.
Автоматизація процесу: спрощена процедура як шлях до масового доступу
Однією з головних пропозицій, озвучених Шуляк, є запровадження автоматичної компенсації для мешканців населених пунктів із критичним рівнем зруйнованості. Суть ініціативи — визнання житла в таких містах знищеним без необхідності індивідуального обстеження. Це дозволить зменшити навантаження на комісії та пришвидшити процес ухвалення рішень.
Проте для втілення цієї ідеї необхідно встановити чіткі критерії. Який рівень руйнувань вважати критичним? Як гарантувати, що автоматичні рішення не будуть зловживатися? Влада повинна знайти баланс між ефективністю і контролем, між гуманністю і відповідальністю.
І все ж, навіть попри ризики, спрощена процедура могла б стати проривом. Вона дає змогу тисячам людей нарешті відчути, що їхній біль почутий, що держава не залишила їх наодинці з бетонними уламками їхнього колишнього життя.
Тимчасово недоступні: проблема компенсацій для громадян з непідконтрольних територій
Окрема й надзвичайно складна категорія — це громадяни, чиє житло розташоване на тимчасово непідконтрольних територіях. За словами Шуляк, уряд і досі не створив чіткого алгоритму, який би дозволив їм подати заяву на компенсацію. Один із небагатьох прикладів успішного експерименту — так званий "Мелітопольський експеримент", що передбачав дистанційне обстеження. Проте його результати не стали загальнодержавною практикою.
Це створює прірву між тими, хто хоч якось може почати відновлюватися, і тими, хто втратив усе — включно з надією. А тим часом багато з тих, хто виїхав із захоплених територій і зараз перебуває на підконтрольній Україні частині, змушені поневірятися без притулку, без компенсації, без відповіді.
Треба розглядати альтернативи. Можливо, не всюди можна застосувати модель Мелітополя, але цілком можливо створити інші механізми дистанційної оцінки втрат. Вони вже використовуються в міжнародній практиці, тож лишається лише адаптувати їх до українських реалій.
Прозорість як ключ до довіри: навіщо відкривати Реєстр пошкодженого майна
Один із найважливіших інструментів, який міг би підвищити ефективність і довіру до програми "єВідновлення", — це відкриття Реєстру пошкодженого і знищеного майна. Йдеться не лише про облік поданих заяв і ухвалених рішень, а й про створення національної системи контролю за розподілом ресурсів.
Громадяни мають право знати, скільки компенсацій уже видано, які регіони охоплені найбільше, хто ухвалює рішення. Така інформація може не лише покращити комунікацію з населенням, а й допомогти виявити недоліки програми.
Шуляк вже звернулася до прем’єр-міністерки Юлії Свириденко з проханням відкрити цей реєстр. Та поки що жодної конкретики немає. А тим часом втрата прозорості загрожує втратити й останнє — довіру людей, які роками чекали на справедливість.
