Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу протягом десятиліть вважав Іран головним зовнішнім викликом для безпеки Ізраїлю, але його дії зазвичай залишалися делікатними й добре зваженими, аби не спровокувати прямий масштабний конфлікт між двома арміями-регіональними гігантами.
Навіть у 2024 році, коли вперше відкрите зіткнення Ізраїлю та Ірану переросло в обмін ударами, атаки уникали точок, які могли б призвести до тривалого протистояння. Однак у червні 2025-го Нетаньягу порушив цю стратегію, віддавши наказ про найширший авіаудар у історії ізраїльсько–іранських відносин – по ядерних об’єктах у Натанзі і Фордо, по радіолокаційним станціям та командним пунктам, а також по найвищому керівництву Корпусу вартових Ісламської революції.
Аналітики одностайні: короткострокова мета Нетаньягу – зірвати можливу угоду між Вашингтоном і Тегераном, яка вже двічі наближалася до фінішу в ході переговорів на рівні спецпредставників. Переконані, що капітуляція Ірану у збагаченні урану стала б поразкою ізраїльської розвідки, прем’єр затримував сигнал про атаку до останньої миті, попередивши тільки обраних партнерів із НАТО й країнами Перської затоки. Та головна причина події – прагнення увійти в історію як політик, який поклав край ядерній загрозі для свого народу.
У внутрішній політиці Нетаньягу перебуває під постійним тиском: його репутацію «охоронця безпеки Ізраїлю» серйозно похитнула 7 жовтня 2023 року атака ХАМАС, яка стала найбільшим проривом у секторі Гази за всі двадцять років конфлікту. Тоді під його керівництвом виявилися непродумані заходи оборони, що стали приводом для критики з боку правих союзників та опозиції. Напередодні загальнонаціональних виборів у 2026 році новий удар по Ірану – це можливість створити враження рішучості та відновити довіру населення, сприймаючи Нетаньягу як того, хто «діє, а не обіцяє».
Світові лідери відреагували стримано: адміністрація Байдена поки що висловлює «глибоку стурбованість» через ризик ескалації в регіоні та закликає обидві сторони уникати необґрунтованого розширення конфлікту. За даними ізраїльського Генштабу, операція мала кодову назву «Сила Лева» й об’єднала зусилля військової розвідки та Mossad: для точного вибору цілей була проведена багаторічна шпигунська підготовка, включно з інфільтрацією агентів у структури протиповітряної оборони Ірану та відстеженням пересування ядерних науковців. Схеми дронів із малопомітними керованими боєприпасами та імпульсними ракетними ударами забезпечили високу точність, мінімізувавши ризик помилкових вражень цивільних об’єктів.
Після успішного удару спостерігачі звертають увагу на низку ключових наслідків. По-перше, демонтаж зенітних батарей і вбивство принаймні чотирьох високопоставлених іранських генералів серйозно підірвали здатність Тегерана відповісти масованими ракетними чи безпілотними ударами. По-друге, знищення критичної інфраструктури збагачення урану може затримати іранську атомну програму щонайменше на рік, але також стимулює розгортання прихованих об’єктів і посилення контрспостереження.
Та чи обернеться цей бліцкриг довгостроковою перевагою? Експерти попереджають про ризики: ізоляція Ізраїлю на міжнародній арені, нові санкції проти Тель-Авіву та посилення антиізраїльської солідарності серед шиїтських та сунітських держав можуть звести нанівець тактичний успіх. Одночасно з цим Тегеран уже оголосив посилення виробництва безпілотників і розробку нових балістичних ракет малої дальності, здатних вражати інфраструктуру в регіоні Перської затоки. У відповідь Ізраїль активізує кібервійну й модернізує ППО, залучаючи IRIS-T, систему Sky Hunter та передає технології Щит Європи країнам-союзникам.
Ще один сценарій розвитку подій стосується війни в Газі. Нетаньягу тривалий час відмовлявся від тривалого перемир’я без повного знищення ХАМАС, проте удар по головному спонсору угруповання – Ірану – може створити політичний ґрунт для поступок. Деякі аналітики припускають, що після демонстрації потужі проти Тегерана ізраїльський прем’єр зможе оголосити про призупинення операцій у Газі за умови повернення в заручники полонених, що відкриє шлях до довготривалого миру.
Втім, остаточна оцінка спадщини Нетаньягу залежатиме від того, чи вдасться йому перевести військовий успіх у дипломатичний: участь міжнародних спостерігачів під егідою МАГАТЕ, нові гарантії безпеки та економічні стимули для Ірану – це ті інструменти, без яких «твердження вічного миру» залишаться порожньою обіцянкою. Те, як розвиватиметься ситуація в найближчі місяці, визначить не лише внутрішню політику Ізраїлю, а й майбутню архітектуру безпеки всього Близького Сходу.
