Нідерланди входять у 2026 рік із новою політичною конфігурацією: після кількох місяців перемовин сторони презентували угоду, яка має завершити період турбулентності. Виборці чекали стабільності, але отримали складну арифметику та компроміси.
Коаліцію формують D66, VVD та CDA — разом лише 66 місць із 150 у Палата представників Нідерландів. Це означає меншинний уряд і постійний пошук ситуативної підтримки.
Майбутній прем’єр Роб Єттен обіцяє «кабінет співпраці» та пропонує пакет рішень: жорсткіше керування потоками міграції, більші витрати на безпеку й прискорення програм доступного житла. Та амбіції дорогі — і політично, і бюджетно.
За попереднім аналізом Дейком, головний тест для нового уряду — не презентація планів, а здатність щотижня вибудовувати більшість під конкретні законопроєкти: будь-який збій у домовленостях з опозицією може перетворити «коаліцію» на тимчасовий штаб.
Меншинний уряд у Нідерландах — радше виняток, ніж правило, навіть у культурі консенсусу. Формально це дає гнучкість: сьогодні домовлятися з лівими щодо соціальних гарантій, завтра — з правими щодо міграційної політики. Але гнучкість легко стає хаосом.
Додатковий тиск створює те, що коаліція виникла як альтернатива правопопулістському сценарію. Герт Вілдерс і його Партія свободи (PVV) залишилися поза владою й публічно не налаштовані «підставляти плече». Це звужує простір для компромісів.
Опозиційна стратегія Вілдерса може бути простою: блокувати ключові пункти, щоб довести нежиттєздатність «центристської конструкції». Для меншинного уряду будь-яка така кампанія — ризик дострокових виборів, яких суспільство якраз прагнуло уникнути після серії криз.
Найконфліктніша тема — оборона та її фінансування. За даними Reuters, коаліція пропонує спеціальний «freedom tax» — надбавку до податків, щоб щороку залучати близько 5 млрд євро на посилення оборонного бюджету.
Параметри оборонних цілей звучать жорстко: довести витрати на оборону до 2,8% ВВП до 2030 року й 3,5% — до 2035-го, підкреслюючи зобов’язання в межах НАТО. Це політично вибухово, бо вимагає або нових податків, або скорочень видатків в інших сферах.
Фіскальна логіка угоди, за оцінками економістів, тримається на балансі: підвищення частини податків і паралельне «стискання» окремих статей витрат, щоб не розігнати дефіцит. Та будь-яка реформа бюджету в меншинному форматі — це торг у прямому ефірі: кожна фракція проситиме свою «ціну».
Другий вузол — міграційна політика та притулок для біженців. Коаліція декларує зменшення припливу та швидші процедури, але конкретні механізми доведеться проштовхувати через парламент, де погляди розбігаються від гуманітарного підходу до ультражорсткого контролю.
Тут Єттен опиняється між двома вогнями: якщо зробити крок праворуч — отримає критику з боку прогресивного електорату й громадянського сектору; якщо лишитися м’якшим — Вілдерс звинуватить у «слабкості» та підігріватиме втому суспільства від міграційних криз.
Третя болюча тема — доступне житло й темпи будівництва. Угода обіцяє інвестиції та прискорення, але будівництво впирається в довгі цикли планування, дефіцит робочих рук і конфлікти навколо землекористування. Це сфера, де результати вимірюють роками, а політичний кредит — місяцями.
Сам образ «наймолодшого прем’єра» працює на старті: він дає відчуття оновлення й контрастує з політичною втомою. Та молодість у такій системі — і плюс, і пастка: від лідера чекатимуть одночасно ідеалізму та жорсткого менеджменту, особливо у переговорах.
Усе це відбувається в роздробленому парламенті, де навіть найбільші партії не здатні формувати однопартійні уряди. Коаліційні традиції — сильні, але нині вони працюють у режимі «мікрокоаліцій» під кожен закон, а це підвищує транзакційні витрати влади.
Експертна оцінка, яку цитують у матеріалах про формування кабінету, зводиться до парадоксу: меншинний уряд може бути гнучкішим, бо не прив’язаний до одного ідеологічного табору. Та він також вразливіший до шантажу — одна фракція може зупиняти процес, вимагаючи поступок.
Окремо стоїть питання легітимності «податку свободи». Для частини виборців це виглядатиме як чесний рахунок за нову безпеку; для інших — як перекладання витрат на середній клас і бізнес. У такій дискусії популізм завжди має перевагу, бо пропонує прості відповіді.
Інституційно наступний крок — формування складу кабінету й приведення його до присяги монархом у найближчі тижні. Але символічне «народження» уряду не дорівнює його життєздатності: вирішальними стануть перші два-три голосування за ключові законопроєкти.
Найімовірніший сценарій — уряд протримається, якщо від початку укладе негласні «пакти про непадіння» з кількома опозиційними гравцями: окремо по обороні, окремо по житлу, окремо по міграції. Без таких мостів будь-яка криза — від бюджету до інцидентів довкола притулку — стане детонатором.
Мій прогноз: кабінет Єттена може вижити, якщо знизить темп обіцянок і підв’яже їх до чітких, вимірюваних кроків — із календарем та ціною. У Гаага зараз народжується не «уряд мрії», а уряд виживання, де стабільність доведеться щодня голосувати.
