Відсутність чітких критеріїв трудових відносин і її наслідки для українського ринку праці
В сучасних умовах український ринок праці стикається з масштабною проблемою — поширеним явищем неформального працевлаштування. Неформальні трудові відносини позбавляють працівників належного соціального захисту, гарантій, а державу — необхідних податків та внесків у соціальні фонди. Основна причина цієї ситуації — відсутність чіткого законодавчого визначення ознак трудових відносин.
В Україні досі немає законодавчо закріпленого переліку критеріїв, які б допомагали однозначно визначати, чи є договір цивільно-правовим, чи трудовим. Через це роботодавці часто вдаються до оформлення співпраці за цивільними договорами, уникаючи формального працевлаштування. Вони це роблять з метою мінімізації витрат, ухилення від сплати податків, а також уникнення соціальних гарантій, які мають надаватися працівникам.
Наслідком такої практики є зростання ризиків для працівників — вони втрачають захист від незаконного звільнення, гарантії відпусток, оплачуваних лікарняних, пенсійне забезпечення. Сама держава недоотримує кошти, що впливають на фінансування системи соціального захисту. Водночас підприємці, які ведуть бізнес прозоро, опиняються у нерівних конкурентних умовах.
У таких умовах необхідність встановлення чітких критеріїв для визначення трудових відносин стала невідкладною. Наразі саме на це спрямований проєкт закону №13507, який має змінити підхід до контролю за дотриманням трудового законодавства.
Основні ознаки трудових відносин за новим законопроєктом
Проєкт закону №13507 пропонує законодавчо закріпити перелік ознак, що вказують на наявність трудових відносин, незалежно від форми договору. Це дозволить державним органам перекваліфіковувати цивільні договори у трудові, якщо встановлено сім і більше таких ознак.
Перша ознака — це особисте виконання роботи або надання послуг, без можливості доручити це іншим. Ця умова підкреслює індивідуальність працівника та його безпосередню участь у процесі.
Друга — виконання робіт за безпосереднім дорученням і під контролем особи, в інтересах якої працюють. Це означає, що працівник знаходиться у підпорядкуванні роботодавця і виконує його інструкції.
Третя ознака — встановлення роботодавцем режиму робочого часу, правил внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язання виконувати накази, що є типовим для трудових відносин.
Четверта — інтеграція працівника у виробничий процес і службову ієрархію: наявність підлеглих, службових контактів, участь у нарадах тощо.
П’ята — систематична оплата, яка складає не менше 80% доходу працівника за 24 місяці, що свідчить про стабільність та регулярність трудових відносин.
Шоста ознака — компенсація виробничих витрат роботодавцем, що включає забезпечення засобами виробництва.
Сьома — отримання оплачуваних відпусток та інших соціальних гарантій, передбачених Кодексом законів про працю.
Останні дві ознаки — це організація умов праці і фінансування навчання працівника за рахунок роботодавця.
В разі наявності сім і більше таких ознак суд зможе визнати договір трудовим, навіть якщо формально він укладений як цивільний. Це значно посилить захист прав працівників і контроль за дотриманням законодавства.
Нові повноваження Державної служби з питань праці: штрафи і судова перекваліфікація
Ключова новація законопроєкту — надання Державній службі з питань праці права штрафувати роботодавців за виявлені неформальні трудові відносини, якщо це буде доведено в судовому порядку. Це радикально змінить ситуацію, адже наразі відповідальність роботодавців за ухилення від оформлення трудових відносин дуже обмежена.
Законодавство зобов’язує контролюючі органи і всі сторони правовідносин звертатися до суду для перекваліфікації договорів, якщо є підстави вважати, що працівник працює за трудовим договором, а не цивільним. Це створює додатковий механізм захисту прав працівників, які зараз часто змушені самотужки доводити суду свої права.
Важливо, що такі дії не мають на меті покарання заради покарання, а спрямовані на приведення ринку праці до прозорих і справедливих стандартів. Штрафи і судові рішення стимулюватимуть роботодавців оформлювати співпрацю офіційно, сплачувати податки і дотримуватися норм трудового законодавства.
Цей крок також підвищить рівень соціального захисту працюючих, створить більш стабільні умови праці, що є критично важливим для відновлення економіки країни в умовах сучасних викликів.
Історія спроб законодавчого врегулювання і масштаби проблеми неформальної зайнятості
Питання чітких критеріїв для трудових відносин в Україні порушується не вперше. Багато років тривають дискусії та спроби законодавчо врегулювати цю сферу, але до теперішнього часу всі вони не мали достатньої підтримки в парламенті.
Наприклад, у січні Верховна Рада відхилила один з проєктів, що мав встановити подібні критерії. Ця відмова ускладнила захист прав працівників та контроль за тіньовою зайнятістю.
За даними Держстату до початку війни, близько 3,5 мільйонів українців працювали неформально — це понад 20% всіх зайнятих. Ця цифра свідчить про масштабність проблеми і нагальність пошуку дієвих рішень.
Неформальна зайнятість не лише позбавляє працівників соціальних гарантій, а й негативно впливає на економіку та бюджет країни, знижує надходження до Пенсійного фонду, ускладнює планування соціальної політики.
Новий законопроєкт відкриває шлях до системного врегулювання і створення рівних правил для всіх учасників ринку праці.
Значення законопроєкту для українського суспільства та перспективи впровадження
Запровадження чітких ознак трудових відносин і механізмів їх контролю стане важливим кроком у формалізації ринку праці, посиленні правового захисту працівників та створенні конкурентного і прозорого середовища для бізнесу.
Це також сприятиме покращенню соціальної справедливості — працівники отримають доступ до гарантованих законодавством прав і соціальних виплат, роботодавці — зрозумілі й однакові правила гри, а держава — стабільне наповнення соціальних фондів.
Звісно, впровадження змін вимагатиме часу і співпраці між законодавцями, державними органами, бізнесом і громадськістю. Важливим залишається усвідомлення, що лише спільними зусиллями можливо подолати тіньову зайнятість, яка шкодить усім.
Перекваліфікація договорів через суд та штрафи для недобросовісних роботодавців стануть дієвими інструментами для наведення порядку у сфері праці. Водночас держава повинна забезпечити прозорі, справедливі процедури і доступність правосуддя.
Українське суспільство сьогодні потребує впевненості в захисті прав людини праці як складової національної безпеки і економічного розвитку. Новий законопроєкт — це не просто зміна у формулюваннях, це шанс на нову якість відносин між роботодавцем і працівником.
